1. За своїм характером дії, передбачені ст. 218, є особливою формою обману, вна¬

слідок якого може бути заподіяна майнова шкода багатьом суб'єктам.

Об'єктом цього злочину та злочинів, передбачених статтями 219-221, є встанов¬лений законодавством порядок здійснення господарської діяльності у частині убезпе¬чення інтересів громадян, юридичних осіб та держави від ризиків, пов'язаних з не¬платоспроможністю (стійкою фінансовою неспроможністю) суб'єктів господарської діяльності, яка юридично фіксується під час розгляду справ про банкрутство такого суб'єкта.

Злочин, передбачений ст. 218, як і злочини, передбачені статгями 219-221, пов'язані з існуванням у праві України інституту банкрутства.

Банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відно¬вити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У ринковому суспільстві банкрутство є звичайним явищем і може бути наслідком як прорахунків у господарській (зокрема підприємницькій) діяльності, так і об'єктив¬них причин - несприятливої економічної ситуації, випадкового збігу обставин, нераці¬ональної економічної політики держави тощо. Тому сам по собі факт банкрутства свід¬чить лише про невдачу у господарській діяльності і не повинен бути предметом кримі¬нально-правових відносин. Проте у тих випадках, коли з цим фактом пов'язані певні суспільно небезпечні дії, можливою є і кримінальна відповідальність.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у діях, змістом яких є завідомо неправдива

офіційна заява про фінансову неспроможність юридичної особи виконати вимоги з бо¬

ку кредиторів і зобов'язання перед бюджетом. По суті, йдеться про оголошення власно¬

го банкрутства, чим і зумовлена назва ст. 218.

Під кредиторами у ст. 218 розуміються будь-які особи, на користь яких боржник відповідно до закону зобов'язаний сплатити грошові суми, передати майно, виконати роботи, надати послуги тощо, включаючи і найманих працівників боржника.

Ст. 218 передбачає кримінальну відповідальність лише у разі, коли зроблена заява є офіційною. Як офіційну можна розглядати лише ту заяву, яка у разі її подання неодмін¬но тягне за собою певні правові наслідки. З огляду на це, офіційною вважається лише подана відповідним суб'єктом до господарського суду письмова заява про порушення

Стаття 218

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

543

справи про своє банкрутство. Така заява, окрім іншого, має містити виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника із зазначенням суми боргових ви¬мог кредиторів, а також строку їх виконання.

Під фінансовою неспроможністю розуміється такий фінансовий стан боржника, за якого виконання ним своїх зобов'язань перед кредиторами та бюджетом є неможли¬вим взагалі або без застосування передбаченої законом особливої процедури віднов¬лення платоспроможності (санації).

Закон встановлює, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не мен¬ше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати і ці вимоги не були задоволені борж¬ником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку (у деяких випадках передбачено більш тривалий строк). З огляду на це, не може вважатись зло¬чином, передбаченим ст. 218, подання до господарського суду заяви, яка не може при¬вести до порушення справи про банкрутство, зокрема такої заяви, у якій зазначено мен¬шу, аніж встановлена законом, суму безспірної заборгованості боржника, або ж заяви, поданої від імені юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, щодо якої не може застосовуватись процедура відновлення платоспроможності або визнання борж¬ника банкрутом (казенного підприємства, комунального підприємства, щодо якого на пленарному засіданні відповідної місцевої ради прийнято рішення про незастосування до даного підприємства положень Закону України «Про відновлення платоспромож¬ності боржника або визнання його банкрутом» тощо).

У випадках, коли заява про банкрутство офіційно подається боржником господар¬ському суду, закон передбачає запровадження мораторію на задоволення боржником вимог кредиторів.

Кримінальна відповідальність за ст. 218 настає лише у випадках, коли подана до господарського суду офіційна заява є завідомо неправдивою. Це означає, що викла¬дені у заяві відомості про фінансову неспроможність не відповідають дійсності і справжній фінансовий стан боржника дає змогу йому виконати свої зобов'язання. Як завідомо неправдива не може розглядатись у зазначеному контексті заява, в якій час¬тина наведених відомостей є недостовірною, якщо твердження про фінансову не¬спроможність, попри недостовірність певних відомостей, викладених у заяві, відпові¬дає дійсності.

Обов'язковою ознакою складу цього злочину є фактичне подання відповідно офор¬мленої завідомо неправдивої заяви до господарського суду.

Злочин вважається закінченим з моменту настання передбачених законом наслідків -заподіяння великої матеріальної шкоди (500 і більше неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) кредиторам або державі. Цю шкоду може бути заподіяно як одній особі, так і сумарно двом чи більше особам, включаючи і шкоду, заподіяну державі. Встановлення наявності великої матеріальної шкоди здійснюється із врахуванням пра¬вил, викладених у коментарі до ст. 199.

3. Суб'єктом злочину закон визнає: 1) громадянина - засновника або власника суб'єкта господарської діяльності; 2) службову особу суб'єкта господарської діяль¬ності; 3) громадянина - суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому суб'єктом може бути визнана особа, яка підписала свідомо неправдиву заяву і направила її до господарського суду або ж, використовуючи свої службові повноваження, ухвалила рішення (віддала розпорядження) про складання чи подання до господарського суду такої заяви.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом, який обов'язково включає усвідомлення винним неправдивості факту фінансової неспроможності, про який йдеться у поданій ним офіційній заяві.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від ЗО червня 1999 р.

544

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 1 червня 2000 р. (cm. 1).

Методичні рекомендації щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства Затверджені наказом ME № 10 від 17 січня 200 J p.

Стаття 219. Доведення до банкрутства

Доведення до банкрутства, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення власником або службовою особою суб'єкта господарської діяльності дій, що призвели до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, як¬що це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору,-

карається штрафом від п'ятисот до восьмисот неоподатковуваних міні¬мумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з по¬збавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину полягає у вчиненні дій, які призводять до стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської діяльності, і заподіянні внаслідок цього великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

Спільною рисою таких дій є їх спрямованість проти інтересів відповідної юридич¬ної особи і спричинення ними відповідної матеріальної шкоди. Це, зокрема, можуть бути: а) укладення завідомо невигідних для даної юридичної особи (у т. ч. удаваних) угод; б) безпідставна виплата на користь інших осіб грошових коштів, безпідставна передача третім особам майна чи уступка належного даній юридичній особі права ви¬моги до інших осіб; в) прийняття нераціональних управлінських рішень, які негативно відбиваються на виробничій, торговельній, іншій статутній діяльності підприємства, ведуть до виникнення фінансових втрат та збитків; г) заплутування звітності та обліку, знищення, пошкодження документів чи інформації, внаслідок яких стає неможливою ефективна робота відповідного підприємства, установи чи організації.

Про поняття стійкої фінансової неспроможності див. коментар до ст. 220.

Фінансове становище юридичної особи іноді може погіршитись і внаслідок бездіяль¬ності, наприклад, через невжиття заходів щодо захисту її майнових інтересів (незаявлен-ня претензії, непред'явлення позову про стягнення грошей чи майна з боржників, не¬отримання майна чи коштів тощо). Така бездіяльність, якщо вона навіть призвела до стійкої фінансової неспроможності підприємства, сама по собі не утворює складу розгля¬дуваного злочину. Проте якщо така бездіяльність мала місце після вчинення відповідних дій, наприклад укладення удаваної угоди, справжньою метою якої була передача іншій особі майна, майнових прав, сплата грошових коштів без належної компенсації, і безпо¬середньо була пов'язана з їх вчиненням, вона може вважатися ознакою об'єктивної сто¬рони цього злочину.

У випадках настання стійкої фінансової неспроможності внаслідок того, що влас¬ники чи службові особи суб'єкта підприємницької діяльності віддавали розпоря¬дження про здійснення нестатутної діяльності, їхні дії, за наявності підстав, утворю¬ють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 219 та 205. У випадках, коли дії власника чи службової особи, якими суб'єкт господарської діяльності дово¬диться до стійкої фінансової неспроможності, містять ознаки викрадання майна юри¬дичної особи, їх слід кваліфікувати за ст. 219 та відповідною статтею КК про злочин проти власності.

Обов'язковою ознакою цього злочину є наявність двох взаємопов'язаних суспільно небезпечних наслідків: 1) стійкої фінансової неспроможності суб'єкта господарської

Стаття 220

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

545

діяльності; 2) великої матеріальної шкоди державі чи кредитору. Про поняття великої матеріальної шкоди див. примітку до ст. 218, про поняття кредитор - коментар до ст. 218.

Злочин є закінченим з моменту настання сукупності вказаних наслідків.

3. Суб'єктом злочину можуть бути власник (у т. ч. співвласник) або службова осо¬

ба юридичної особи - суб'єкта господарської діяльності, які, виходячи із організаційно-

правової форми відповідної юридичної особи, мають повноваження, необхідні для вчи¬

нення передбачених ст. 219 дій. Не може бути суб'єктом даного злочину індивідуаль¬

ний підприємець, який здійснює свою діяльність без створення юридичної особи.

4. З суб'єктивної сторони доведення до банкрутства є умисним злочином.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є також мотив - корислива чи інша осо¬

биста заінтересованість винної особи або її бажання задовольнити ті чи інші інтереси

третіх осіб.

Ставлення винного до заподіяної майнової шкоди може характеризуватися прямим або непрямим умислом.

Стаття 220. Приховування стійкої фінансової неспроможності

Умисне приховування громадянином - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта гос¬подарської діяльності своєї стійкої фінансової неспроможності шляхом по¬дання недостовірних відомостей, якщо це завдало великої матеріальної шко¬ди кредиторові,-

карається штрафом від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, із позбавлен¬ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона приховування стійкої фінансової неспроможності полягає у поданні недостовірних відомостей, які створюють у того, кому вони повідомлені, оман¬ливе враження про нормальний фінансовий стан даної юридичної особи і, таким чином, приховують від нього її стійку фінансову неспроможність.

Подання зазначених у ст. 220 відомостей утворює склад розглядуваного злочину, якщо вони адресовані кредитору (особисто чи особі, уповноваженій кредитором на ве¬дення від його імені справ з цим суб'єктом господарської діяльності).

Якщо недостовірні відомості повідомляються потенційному кредитору, тобто гро¬мадянину чи юридичній особі, від якої очікують продажу продукції чи товарів, вико¬нання робіт, надання послуг, оплатної передачі майна, надання позики чи сплати аван¬сових грошових сум на користь організації, від імені якої надаються відомості, такі по¬відомлення, за умови наступного настання передбачених законом наслідків, також утворюють склад розглядуваного злочину.

Закон зобов'язує боржника подати певні відомості також і господарському суду у відзиві на заяву про банкрутство. Зокрема, боржник повинен повідомити суд про загаль¬ну суму заборгованості та наявне у нього майно, у т. ч. і кошти, що знаходяться на його рахунках у банках чи інших фінансово-кредитних установах. У разі надання свідомо неправдивих відомостей господарському суду такі дії також утворюють злочин, перед¬бачений ст. 218.

Водночас не є приховуванням стійкої фінансової неспроможності повідомлення не¬правдивих відомостей призначеному господарським судом розпорядникові майна юри¬дичної особи - боржника, а так само керуючому санацією. Ці особи можуть бути при¬значені лише після того, як господарським судом порушено справу про банкрутство певної юридичної особи. У цей момент факт стійкої фінансової неспроможності є

18 3-187

546

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ VII

загальновідомим і не можна вести мову про його приховування. За наявності підстав таке повідомлення, зроблене службовою особою юридичної особи - боржника, може кваліфікуватися за статтями 364 або 367.

Під стійкою фінансовою неспроможністю суб'єкта господарської діяльності слід розуміти такий його фінансовий стан, за якого цей суб'єкт нездатен виконати свої гро¬шові зобов'язання, у т. ч. щодо виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) до відповідних бюджетів.

У даному випадку мається на увазі не тимчасовий розлад фінансової діяльності юридичної особи, внаслідок якого виникають прострочення платежів, а ситуацію, яка виключає виконання даною юридичною особою вимог кредиторів. Ознаками стану стійкої фінансової неспроможності можуть вважатись, зокрема: зупинення платежів, що триває понад 3 місяці, за наявності боргових зобов'язань, строки платежів щодо яких настали; наявність значної (понад 300 мінімальних розмірів заробітної плати) суми не¬погашених боргових зобов'язань, строки платежів щодо яких настали більш як 3 місяці тому; наявність значної суми непогашених боргових зобов'язань, визнаних юридичною особою-боржником або підтверджених виконавчими документами; наявність заяви про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи, прийнятої до розгляду гос¬подарським судом і, тим більше, наявність ухвали господарського суду про порушення справи про банкрутство даної юридичної особи.

Під кредитором у цій статті слід розуміти будь-яку юридичну чи фізичну особу, яка має належно оформлені і підтверджені документально майнові (у т. ч. грошові) ви¬моги до суб'єкта господарської діяльності, від імені якого надано недостовірні відомос¬ті, незалежно від розміру таких вимог.

Якщо недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспромож¬ність, подаються банку (кредитній установі), органам державної влади, органам місце¬вого самоврядування або іншим кредиторам з метою одержання кредиту, вчинене слід кваліфікувати як сукупність злочинів за статтями 220 і 222.

Недостовірні відомості, якими приховується стійка фінансова неспроможність, мо¬жуть бути повідомлені як у письмовій, так і в усній або іншій формах. Господарському суду такі відомості можуть бути подані лише у письмовій формі.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є заподіяння кредиторо¬ві великої матеріальної шкоди. Про її поняття див. примітку до ст. 218.

Повідомлення неправдивих відомостей, яке з незалежних від винного причин не потягло (наприклад, внаслідок пильності кредитора, який не дав ввести себе в оману), але могло потягти за собою заподіяння великої матеріальної шкоди, слід розглядати як замах на вчинення даного злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту завдання великої матеріальної шкоди кре¬дитору.

3. Суб'єктом злочину може бути особа, яка є засновником або власником суб'єкта

господарської діяльності, а також службова особа такого суб'єкта.

Під суб'єктом господарської діяльності у ст. 220 слід розуміти зареєстровану в установленому законодавством порядку юридичну особу, незалежно від її організацій¬но-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність (крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування). Про поняття господар¬ської діяльності див. коментар до ст. 202.

Індивідуальний підприємець, що здійснює свою діяльність без створення юридич¬ної особи, не є суб'єктом цього злочину.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом. У частині ставлення

винного до відомостей, які він повідомляє кредитору, його уповноваженій особі чи

господарському суду, вина має форму прямого умислу - винний усвідомлює, що ві¬

домості, які він подав, є недостовірними, і бажає подати саме такі відомості. Став¬

лення винного до наслідків злочину може характеризуватися прямим або непрямим

умислом.

Стаття 221

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

547

Стаття 221. Незаконні дії у разі банкрутства

Умисне приховування майна або майнових обов'язків, відомостей про майно, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, а також фальсифікація, приховування або знищення документів, які відобра¬жають господарську чи фінансову діяльність, якщо ці дії вчинені громадяни¬ном - засновником або власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності у разі банкрутства і за¬вдали великої матеріальної шкоди,-

караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до трьох місяців з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Про об'єкт злочину див. коментар до ст. 218.

2. Об'єктивна сторона злочину може проявитися у таких формах:

1) приховування майна або майнових обов'язків;

2) приховування відомостей про майно боржника;

3) передача майна боржника в інше володіння;

4) відчуження чи знищення майна боржника;

5) фальсифікація, приховування або знищення документів, які відображають госпо¬дарську чи фінансову діяльність.

Приховування майна боржника може виражатися в переміщенні майна із одного місця його зберігання до іншого, передачі його на зберігання третім особам, розміщен¬ня його у спеціальних схованках та в інших подібних діях, внаслідок яких власники (засновники, учасники тощо) відповідної юридичної особи, кредитори чи особи, при¬значені господарським судом для здійснення певних функцій під час розгляду справи про банкрутство (зокрема, розпорядник майна боржника, керуючий санацією, ліквіда¬тор), позбавляються можливості здійснювати контроль за цим майном чи розпоряджа¬тися ним.

Під майновими обов'язками розуміються зобов'язання боржника перед іншими особами та зобов'язання інших осіб на користь боржника. Приховування майнових обов'язків може здійснюватися шляхом неоформления відповідних документів, непові¬домлення про певні майнові обов'язки за відсутності документів, які засвідчують наяв¬ність таких обов'язків, знищення або перекручення комп'ютерної інформації про такі обов'язки тощо.

Приховування відомостей про майно боржника може здійснюватись у такий же спосіб, як і приховування майнових обов'язків.

Під передачею майна боржника в інше володіння слід розуміти дії, внаслідок яких треті особи набувають права володіння та/або користування майном боржника, не на¬буваючи при цьому права власності на це майно і не беручи зобов'язання повернути майно на першу вимогу особи, яка його передала, чи її правонаступника (застава майна у випадках, коли вона пов'язана з передачею предмета застави заставодержателю, пе¬редача майна в управління, у найм (оренду), лізинг, прокат тощо).

Відчуження майна боржника - це дії, внаслідок яких треті особи набувають право власності на майно боржника (продаж, обмін, дарування тощо).

Фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяль¬ність боржника, передбачає їх підроблення, про поняття якого див. коментар до ста¬тей 358 і 366.

Приховування документів, які відображають господарську чи фінансову діяль¬ність боржника, може проявитися у вилученні документів із місця їх звичайного збе¬рігання і переміщення їх у місця, де вони недоступні для осіб, що за законом повинні мати доступ до цих документів, неповідомленні таких осіб про наявність чи місцезна¬ходження документів, відмові передати відповідні документи цим особам за відсутності

їй*