84. Організація матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.

Система матеріально-технічного забезпечення — це сукупність підприємств-виробників матеріально-технічних ресурсів, торгово-посередницьких організацій, сервісних підрозділів, формувань з машиновикористання та державних органів, що регулюють відносини у сфері техніко-технологічного забезпечення. Діяльність цієї системи має бути спрямована на відтворення і розвиток матеріально-технічної бази, комплексну механізацію і автоматизацію технологічних процесів, відновлення і збереження родючості грунту в сільському господарстві на основі вітчизняного машинобудування та виробництва матеріальних ресурсів.

Створення та функціонування системи матеріально-технічного забезпечення агропромислового комплексу повинно базуватися на таких принципах:

спрямування цінової, фінансово-кредитної і податкової політики держави на відновлення і підтримку платоспроможності підприємств агромислового комплексу для досягнення розширеного відтворення основних засобів виробництва;

забезпечення однакових економічних умов у взаємовідносинах споживачів матеріально-технічних ресурсів із структурами їх виробництва, постачання, технічного обслуговування та надання виробничих послуг;

рівноправність розвитку всіх форм власності і господарювання;

вільний вибір структурами системи сфери діяльності;

вільний вибір товаровиробниками постачальників техніки, обладнання, матеріальних ресурсів і технологій, а також сервісних структур;

створення умов для розвитку конкуренції в усіх ланках системи;

обмеження економічними методами монопольних формувань у сфері матеріально-технічного забезпечення;

дотримання гарантій і відповідальності партнерів агропромислового комплексу за високу якість технічних засобів та наданих послуг, термінів і умов їх поставок, своєчасність взаєморозрахунків;

створення умов для забезпечення мінімальної кількості посередників у ланцюзі виробник-споживач;

забезпечення через амортизаційну політику своєчасного вітдворення матеріально-технічних засобів.

Матеріально-технічне забезпечення — це система принципів, форм, методів, важелів та структур, які спрямовані на виробництво і постачання технічних засобів, запасних частин, паливно-мастильних матеріалів, інших енергоносіїв, пестицидів, техніко-технологічне обслуговування та надання виробничих послуг.

85.Форми власності в АПК України. Власність — це відносини між людьми стосовно привласнення засобів виробництвата матеріальних благ. Ці відносини реалізуються у правах володіння, користування й розпорядження об’єктами власності.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1)приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

2)підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3)комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4)державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5)підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

86.Складові антикризового управління підприємством у сучасному бізнесі. Антикризове управління підприємством - це система профілактичних заходів, спрямованих на попередження фінансової кризи: постійний аналіз сильних та слабких сторін підприємства, прогнозування банкрутства, управління ризиками (мінімізація та нейтралізація), впровадження системи попереджувальних заходів тощо. Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються: 1)принцип опори на антикризову свідомість - розуміння негативних наслідків виникнення та поглиблення кризи для усіх суб'єктів антикризового процесу; 2)принцип антикризової мотивації діяльності - його суть полягає в переважному використанні засобів мотивації, спрямованих на розв'язання кризових проблем; 3)принцип упередженості в розв'язанні проблем - швидкість поглиблення кризових явищ на певному етапі виходить з-під контролю, зміни стають незворотними, тому механізм антикризового управління має бути орієнтованим насамперед на запобігання виникненню та поглибленню кризових явищ; 4)принцип багатоваріантності розробки можливих антикризо-вих процедур з врахуванням фактора невизначеності і ризику реалізації окремих планових заходів, необхідність розробки альтернативних заходів; 5)принцип реалістичності в оцінці ситуації, успіхів або невдач, які мають місце.

87.Державні програми підтримки розвитку малого бізнесу у регіонах. Кабінет Міністрів України забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, розроблення та виконання загальнодержавних програм розвитку малого і середнього підприємництва з урахуванням загальнодержавних пріоритетів, здійснює заходи щодо розвитку інфраструктури підтримки малого і середнього підприємництва, спрямовує, координує та контролює діяльність органів виконавчої влади, які забезпечують надання державної підтримки. Головною метою програм розвитку малого бізнесу є спрямування дій обласних та місцевих органів виконавчої влади, суб’єктів малого підприємництва,  об’єднань і спілок підприємців  на створення сприятливих правових, економічних, організаційних та інших умов для стабільної та ефективної роботи суб’єктів малого бізнесу, підвищення ролі цього сектора в структурній перебудові економіки регіонів та вирішенні соціально-економічних проблем розвитку регіонів, забезпечення співпраці місцевих органів виконавчої влади та підприємницьких кіл. Формування стимулюючих умов для ефективного розвитку підприємницької діяльності у регіонах здійснюється шляхом удосконалення регуляторних процесів та нормативно-правової бази, реалізації нових підходів до реєстрації підприємців, надання їм дозвільних документів, застосування пільгових механізмів фінансової та ресурсної підтримки, розбудови  інфраструктурних  компонентів,  підвищення   кадрового потенціалу малого підприємництва, створення сприятливого інвестиційного клімату для залучення прямих іноземних інвестицій у малий бізнес. Заходи регіональних програм розвитку малого підприємництва реалізуються також серед окремих категорій населення (безробітних, молоді,  незайнятого сільського населення).

88.Трансформування агроформувань у ефективні виробничі стуктури. На сьогодні більшість агроформувань (97,4%) є недержавними. На державні припадає тільки 2,6%. Ці форми підприємств відрізняються одна від одної статусом, засновниками, джерелами формування майна, правом власності на землю, відповідальністю за зобов'язаннями. Реформування відносин власності, форм господарювання не можливо поєднувати із створенням нового виробничого потенціалу та інфраструктури підприємств. реформ. Сільськогосподарські підприємства можуть трансформуватися та удосконалюватися з дотриманням таких вимог: 1) добровільність членів підприємства у прийнятті рішення про трансформацію, термін її проведення, вибір форм нових формувань, організаційно-методичних засад реструктуризації; 2) підтримка колективних та індивідуальних інтересів усіх власників земельних і майнових паїв; 3)врахування пропозицій членів підприємства щодо організації проведення трансформації, вільний доступ їх до всіх матеріалів, пов’язаних з приватизацією і реформуванням господарств.

У процесі трансформації на основі діючих підприємств можуть створюватися одне чи більше товариств з обмеженою відповідальністю (ТОВ), фермерські господарства, кооперативи, приватно-орендні підприємства, інші організаційно-правові форми. Як правило, в таких агроформуваннях менше людей, управління здійснюється ефективніше, робота дає ліпші результати. Підприємство може трансформуватися в господарські товариства: акціонерні (відкритого і закритого типу), з обмеженою або повною відповідальністю, командитні, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, приватно-орендні підприємства, індивідуальне підприємство без створення юридичної особи.

89.Припинення підприємницької діяльності фізичною особою. припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця складається з таких етапів:

1)В органах Державної реєстрації фізична особа - підприємець або уповноважена нею особа повинна подати (надіслати рекомендованим листом із описом вкладення) такі документи(заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем;документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою - підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності.

2) У 3-денний термін від дати внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення, подати в орган державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, такі документи(заяву про припинення платника податків;оригінал довідки за формою №4 ОПП).

Опісля проводяться процедури зняття з обліку в органах державної податкової служби.

3)Коли процедура зняття з обліку в органах державної податкової служби буде вже завершена, підприємець отримує довідку «Про відсутність заборгованості».

4)В органах Державної реєстрації проводиться державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем, куди він подає державному реєстратору особисто (надсилає рекомендованим листом із описом вкладення) або через уповноважену особу.

І тільки після цього вноситься запис про припинення підприємницької діяльності та підприємницька діяльність вважається припиненою.

90.Можливі збитки підприємницької діяльності від ризиків. Підприємницький ризик — ризик, який виникає у будь-яких видах діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, її реалізацією, наданням послуг, проведенням фінансових операцій, здійсненням проектів. В абсолютному виразі ризик визначається розміром можливих втрат у матеріально-речовому (фізичному) чи вартісному (грошовому) вимірі, якщо даний збиток піддається такому виміру. У відносному виразі ризик визначається як розмір можливих втрат, віднесений до певної бази( показник очікуваного доходу (прибутку) від підприємництва, майновий стан підприємства, загальні витрати ресурсів, вкладених у бізнес).Провідне місце в оцінці ризику займає аналіз і прогнозування можливих витрат ресурсів при проведенні бізнесу. Втрати, що можуть мати місце у підприємницькій діяльності, поділяються на: матеріальні, трудові, фінансові, втрати часу, спеціальні види втрат. Матеріальні втрати — це непередбачені підприємницьким проектом витрати або прямі втрати матеріальних об'єктів (будинки, споруди, устаткування, майно, продукція, матеріали, сировина, напівфабрикати). Трудові втрати — це втрати робочого часу, обумовлені випадковими або непередбаченими обставинами. Фінансові втрати виникають в результаті прямої грошової шкоди, пов'язаної з передбаченим підприємницьким проектом, платежами, штрафами, сплатою додаткових податків, втратою грошей або цінних паперів, виплатою за прострочені кредити. Втрати часу виникають у тому випадку, коли процес підприємницької діяльності йде повільніше, ніж було намічено. Пряма оцінка таких втрат вимірюється у годинах, днях, добах, тижнях, місяцях та ін. Особливе місце займають втрати підприємця, обумовлені недобросовісністю або неплатоспроможністю партнерів по бізнесу. Існує ризик, пов'язаний з обманом контрагента за угодою, неповерненням боргу.