80. Ліквідація та банкрутство суб’єкта підприємницької діяльності.

Основні документи, що регулюють порядок ліквідації суб'єктів підприємницької діяльності:

- Цивільний кодекс України (далі - ЦК);

- Господарський кодекс України (далі - ГК);

- Закон України "Про господарські товариства" від 19.09.91 р. N 1576-XII (далі - Закон про госптовариства);

- Закон "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" від 15.05.2003 р. N 755-IV (далі - Закон про реєстрацію);

- Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.92 р. N 2343-XII (далі - Закон про банкрутство).

Під ліквідацією суб'єкта підприємництва розуміється припинення його діяльності з виключенням із державного реєстру (ЦК так і застосовує поняття "припинення юридичної особи", ГК - "припинення діяльності юридичної особи"). Згідно з Законом про реєстрацію таким реєстром є Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Ліквідація тягне припинення прав та обов'язків суб'єкта підприємництва без правонаступництва (переходу прав та обов'язків іншим особам).

Суб'єкт підприємництва вважається ліквідованим з моменту внесення відповідного запису про це до державного реєстру (ч. 2 ст. 104 ЦК, ч. 7 ст. 59 ГК, ст. 22 Закону про госптовариства, ч. 2 ст. 33 Закону про реєстрацію).

Банкрутство

Це визнана господарським судом неможливість боржника відновити свою платоспроможність і задовольнити визнані судом вимоги кредиторів тільки через застосування ліквідаційної процедури.

Виходячи з норм статті 211 ГК засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, власник майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень зобов'язані вживати своєчасних заходів із запобігання його банкрутству.

Власники майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновники (учасники) суб'єкта підприємництва, який виявився неплатоспроможним боржником, кредитори та інші особи можуть надати йому фінансову допомогу в розмірі, достатньому для погашення його зобов'язань перед кредиторами, включаючи зобов'язання із сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), і відновлення платоспроможності цього суб'єкта (тобто провести так звану досудову санацію).

Якщо ж усі вжиті заходи не допомогли, боржник зіткнеться з процедурою банкрутства.

81. Інформаційні технології у підприємницькому управлінні.

Сучасні інформаційні технології, які базуються на професійному використанні інформаційного ресурсу, дають змогу менеджерам ефективно діяти, мінімізуючи ризик.

Залежно від поставлених управлінських завдань можуть застосовуватися такі види інформаційно-управлінських технологій:

• зберігаючі — передають інформацію від відправника до адресата, не відповідаючи за суть інформації, що передається, та її використання адресатом;

• раціоналізуючі — відповідають за використання інформації;

• творчі — "виробляють" нові знання, їх передають, використовують для вдосконалення ланки управління.

• професійні — мають навички з підготовки інформації. Керівники повинні дотримуватись таких принципів систематизації інформаційних потоків:

• забезпечення повноти й достовірності обліку всіх сторін господарської діяльності;

• мінімізація інформаційного шуму та обмеження інформаційного надлишку тільки вимогами надійності;

• забезпечення безперервного зв'язку між зовнішньою і внутрішньою інформацією та прийняття рішень на всіх рівнях ієрархії управління.

На сьогодні відомі такі проблеми впровадження інформаційних технологій (ІТ) у практику вітчизняних підприємств:

• безперервне збільшення обсягу технологічних пропозицій, що потребують великих інвестицій, і, відповідно, — посилення залежності від зовнішніх послуг;

• зміна ролі ІТ у господарській діяльності багатьох підприємств; під час виконання внутрішньофірмових процесів функція ІТ перестала бути допоміжною, а перетворилась у важливу складову продукту чи виробничих потужностей;

• зростання витрат у сфері ІТ.

Вирізняють шість заінтересованих груп, від яких залежить прийняття рішень у сфері ІТ:

• вище керівництво, яке повинне управляти ІТ як стратегічним потенціалом підприємства.

• спеціалісти, основним обов'язком яких є пошук системних рішень для оптимізації функціональних спеціальних завдань.

• менеджери окремих функціональних підрозділів, які мають використовувати ІТ з огляду на логіку своєї господарської діяльності і приділяти увагу аналізові можливих наслідків рішень, що приймаються, а також потенційним ризикам.

• менеджери бухгалтерсько-фінансових служб, які відповідають за чіткість і зрозумілість щодо очікувань клієнтів та користувачів, пов'язаних з інформаційно-технологічними послугами;

• постачальники ІТ, що повинні пропонувати послуги відповідно до проблемних установок своїх споживачів, виробивши стратегію, яка базується на орієнтації на клієнта, довгострокових зв'язках з клієнтурою на засадах взаємної довіри, гнучкості й готовності до ризику

• власний інформаційно-технологічний підрозділ.