34. Основні риси ринку з монополістичною конкуренцією

Монополістична конкуренція — це ринкова структура, на якій діє велика кількість продавців, що продають диференційований продукт, і можлива поява нових продавців.

Основними ознаками ринку з монополістичною конкуренцією є: 1. На ринку діє багато продавців і покупців, частка кожного з них в обсягах ринкових продажів не є значною. 2. Продукція різних виробників диференційована. Тобто, товар (послуга) кожного підприємства, реалізованого на ринку, є недосконалим замінником товару, реалізованого іншими підприємствами. Таким чином кожний продавець має абсолютну монополію на свій власний продукт, але разом з тим зазнає конкуренції з боку більш-менш недосконалих замінників. 3. Вхід на ринок і вихід з нього є вільний. Однак вхід на ринок не настільки легкий, яким він є в умовах досконалої конкуренції, оскільки нові продавці часто зазнають труднощів через те, що їх торгівельна марка невідома споживачам. Отже, вже існуючі підприємства з сталою репутацією можуть зберігати свої переваги над новими виробниками. 4. Виробники не взаємодіють між собою. Конкурентна боротьба відбувається виключно методами нецінової конкуренції. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли обирають, яку встановити ціну на свої товари, або коли обирають орієнтири щодо обсягу річних продажів. 5. Існує повна поінформованість щодо ринкових цін, обсягів і попиту покупців. 6. На ринку є умови для вільного входу і виходу. За монополістичної конкуренції легко заснувати нове підприємство або покинути ринок. Вигідна кон’юнктура на ринку залучає нових продавців.

35. Культура підприємництва

Важливу роль у функціонуванні підприємства, фірми відіграє культура підприємництва. Вона не тільки забезпечує високий престиж підприємству, й сприяє підвищенню ефективності виробництва, поліпшенню якості продукції і послуг, а отже, й збільшенню прибутків.

По суті, культура підприємництва визначає спосіб спілкування бізнесмена зі своїми клієнтами, партнерами, підлеглими та іншими особами в процесі здійснення власної справи. Культура підприємця відображає відповідну сукупність правил, вимог, знань та вміння поводитися у світі бізнесу.

Основні чинники, що впливають на культуру підприємства: цілі підприємства; основні його цінності й ідеї; прийняті на підприємстві стандарти і правила; діючі і неформальні канали комунікацій та ін. Елементи підприємницької культури формуються як під впливом досвіду діяльності підприємства, так і в результаті установок його лідерів.

Формування і розвиток культури підприємницької діяльності: — по-перше, здійснюється природним шляхом, коли підприємства на підставі вивчення найкращого минулого і дійсного досвіду підтримують ті культурні традиції, що є найбільш результативними в забезпеченні поставлених цілей; — по-друге, може цілеспрямовано формуватися шляхом силового впровадження визначених комплексів поводження.

36. Державні програми підтримки розвитку малого бізнесу в регіонах

Державні програми підтримки розвитку малого бізнесу в регіонах: ЗУ «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» від 22 березня 2012 року; ЗУ «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 17 травня 2012 року; Розпорядження «Про затвердження плану заходів з виконання у 2013 році Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні» від 13 лютого 2013 року.

Заходи, які хочуть здійснити: Розроблення та впровадження програм фінансової державної підтримки суб’єктів малого підприємництва; Стимулювання інноваційної діяльності суб’єктів малого підприємництва; Залучення міжнародної технічної допомоги для підтримки розвитку малого підприємництва; Залучення кредитів іноземних банків та міжнародних фінансових організацій для підтримки юридичних осіб, які є суб’єктами малого підприємництва, в рамках виконання цільових та регіональних програм розвитку підприємництва; Сприяння розвитку мережі фондів підтримки підприємництва; Залучення до підприємницької діяльності жінок, молоді, інвалідів, осіб, звільнених з військової служби у запас, безробітних, мешканців сільської місцевості та малих міст; Формування єдиної інформаційної системи для забезпечення реалізації державної політики у сфері розвитку малого підприємництва; Сприяння розвитку мережі бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технологічних парків, центрів трансферу технологій.

37. Ри́нкова інфраструкту́ра — це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це — біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.

Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.

Важливу роль у ринковій інфраструктурі відіграють посередники. Оскільки ринок є місцем співпраці двох основних суб'єктів — виробника і споживача, рух товарів та послуг від виробника до покупця потребує не лише певного часу, а й значних зусиль досвідчених саме у цій справі людей. Якщо всіма такими питаннями займатиметься сам виробник, то ефективність його роботи буде надто низькою через значні витрати часу й ресурсів. Зайвий час і ресурси витрачав би й споживач, шукаючи необхідні йому товари та послуги. Тому на допомогу їм приходять посередники.

38. У широкому розумінні ринок є цариною прояву економічних відносин між людьми, які виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання. У вужчому розумінні ринок — це сфера товарного обігу і зв’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин, яка виникає між виробниками (продавцями) та споживачами (покупцями) у процесі купівлі-продажу товарів.

Розширене трактування розкриває дуже важливий суттєвий аспект ринку, який дає змогу визначити його місце і роль у процесі відтворення: ринок забезпечує органічний зв’язок між виробництвом і споживанням, перебуває під їхнім впливом і сам впливає на них. На ринку виявляються реальні обсяги та структура різноманітних потреб, суспільна значущість виробленого продукту і витраченої на його виготовлення праці, встановлюється співвідношення між попитом і пропонуванням, яке формує певний рівень цін на товари та послуги.

Ринкові відносини мають загальний характер, поширюються на всі господарські сфери й регіони країни, проникають у всі частини економічної системи держави. У ці відносини вступає безліч суб'єктів, а у сферу обігу надходять різноманітні товари й послуги, що формує складну та багатовимірну структуру ринку.

39. Санація підприємства - це складова антикризового управління, яка передбачає застосування системи фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових, соціальних та екологічних важелів, спрямованих на досягнення узгодженості пріоритетних інтересів підприємства з інтересами суб'єктів зовнішнього середовища та внутрішньої гармонізації його діяльності, з метою відновлення платоспроможності та створення передумов для сталого розвитку підприємства у майбутньому.

 Об'єктом санаційних заходів є одночасно усі елементи діяльності підприємства: засоби виробництва, праці, фінанси, управління, зовнішнє і внутрішнє середовище. Таке твердження втілює в собі комплексний підхід до розгляду процедури санації. Залежно від напрямків санаційних заходів потрібно розрізняти:

 — організаційна санація підприємства передбачає розробку нової організаційної структури підприємства, впровадження нових прогресивних форм і методів управління;

 — правовасанація має на меті удосконалення організаційно-правової форми бізнесу, що здійснюється шляхом різноманітних видів реорганізації;

 — фінансовасанація підприємства полягає в ефективному управлінні фінансовими ресурсами, залученими в процесі санації підприємства, спрямованому на досягнення чи відновлення платоспроможності;

 — техніко-технологічна санація втілює у собі такі напрямки, як: модернізація виробничих фондів підприємства, впровадження нового устаткування;

 — виробнича санація підприємства передбачає здійснення заходів пов'язаних, передусім, із поліпшенням структури виробничої програми.

 — соціальна санація підприємства містить заходи, направлені на забезпечення соціального захисту працівників підприємств-боржників.

 — екопогічнасанація передбачає здійснення заходів, спрямованих на захист навколишнього середовища, шляхом мобілізації резервів для спорудження очисних пристроїв, екологізації виробництва.

Ліквідація - припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.

 В основі ліквідаційної процедури лежить акт суду про визнання боржника банкрутом, тільки на основі судового акту здійснюється ця судова процедура.

 У постанові про визнання боржника банкрутом господарський су, відкриває ліквідаційну процедуру, призначає ліквідатора.

 Ліквідатор - фізична особа, яка відповідно до рішення господарськогс суду організовує здійснення ліквідаційної процедури боржника, визнаного банкрутом, та забезпечує задоволення визнаних судом вимог кредиторів у встановленому законом порядку.

 Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців.

 Задоволення визнаних судом вимог кредиторів в процедурі ліквідації випадку здійснюється шляхом продажу майна боржника. Реалізація майна боржника здійснюється на основі конкурсу і під контролем комітету кредиторів.

40. Підприємницька ідея — конкретне цілісне знання про доцільність та можливість займатися певним видом підприємницької діяльності, а також чітке усвідомлення мети такої діяльності, шляхів та засобів її досягнення.

Усвідомлення ідеї підприємницької діяльності перед­бачає знання певного виду такої діяльності, шляхів ство­рення підприємства тощо. Перш ніж здійснити свій вибір, потенційний підприємець повинен дотримуватися таких принципів:

1) мінімальні обсяги фінансових ресурсів для створен­ня підприємства;

2) якомога швидше отримання очікуваного результату;

3) незначні ризики при створенні та функціонуванні підприємства;

4) максимально сприятливі умови матеріально-техніч­ного постачання;

5) найпростіші способи поліпшення умов збуту про­дукції, реалізації максимальної кількості товарів і послуг;

6) отримання підтримки від держави, передусім у перші роки існування підприємства;

7) максимальна відповідність здійснення підприємни­цької діяльності здібностям підприємця і реалізації його мети.

Двома основними сферами для зайняття підприємни­цькою діяльністю є матеріальне та нематеріальне вироб­ництво (або сфера послуг).

У сфері матеріального виробництва підприємець може орієнтуватися на побудову підприємств, які виготовляти­муть засоби виробництва (машини, верстати, устаткуван­ня, транспортні засоби, будівлі, споруди, дороги тощо) або предмети споживання (одяг, взуття, продукти харчування, предмети широкого вжитку: посуд, пральні машини то­що). Основними галузями народного господарства є про­мисловість, сільське господарство, будівництво, рибальст­во, лісове господарство, вантажний та пасажирський транспорт, зв’язок (радіо, телебачення, телефон, телеграф, пошта), громадське харчування та ін.

До послуг нематеріального (неречового) характеру відно­сять послуги у сфері науки, освіти, охорони здоров’я, гос­подарського використання нерухомості, страхування, юридичні послуги та ін.

41. Для того, щоб підприємство могло успішно працювати і займати міцні позиції на ринку, йому необхідно періодично проводити оцінку своєї діяльності. Для цього існує аналіз внутрішнього середовища підприємства, в ході якого проявляються як сильні, так найбільш слабкі його сторони. В ході цієї роботи аналізуються фінансова сторона компанії, виробнича і маркетингова діяльність, робота відділів збуту і поставок, узгодженість роботи всіх підрозділів підприємства і так далі.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства допоможе прояснити ситуацію і дасть можливість прийняти заходи при виникненні загрози діяльності підприємства. Дасть можливість поліпшити діяльність за результатами аналізу, поширивши їх серед ключових фігур, які приймають рішення на підприємстві.

Методи аналізу маркетингового середовища компанії полягають, в першу чергу, у виявленні основних чинників, які мають на неї вплив. Це:

• Визначення основних впливають груп за допомогою експертної оцінки.

• Конкретизація та оцінка зовнішніх факторів.

• Виділення найбільш істотних факторів.

• Виявлення ступеня впливу цих факторів на підприємство.

• Розробка заходів щодо зниження їх негативного впливу або небажаного впливу.

• Розробка прогнозів розвитку зовнішнього середовища на планований період.

Аналіз внутрішнього середовища підприємства може включати наступні позиції:

• Рівень організації менеджменту.

• Наявність проведення маркетингових досліджень на підприємстві.

• Вивчення споживчого попиту.

• Вивчення методів просування продукції.

• Наявність виробничої бази.

• Система навчання персоналу.

• Система мотивації.

42. Залучення фінансових ресурсів - це діяльність корпорації, яка спрямована на одержання грошових коштів для забезпечення нормального функціонування корпорації., тобто на формування пасивів. В межах корпорації ця задача ускладнюється наявністю в її організаційній структурі різних за типом господарюючих суб’єктів. В цьому разі пошук балансу в залученні ресурсів - одна із головних задач управління пасивами.

Не дивлячись на багатоваріантність, залучення фінансових ресурсів можна звести до чотирьох способів, кожний із яких має власні особливості: проведення емісії, залучення грошових коштів фінансових установ, фінансування за рахунок власних джерел фінансування, нарощування кредиторської заборгованості.

Внутрішній оборот і перерозподіл фінансових ресурсів - управління фінансовими ресурсами шляхом зміни їх пропорцій і структури для найбільш повного та ефективного використання коштів, які є в рамках корпорації.