8. Виробничий етап редакційно-видавничого процесу. Коректура.

Виробничий етап редакційно-видавничого процесу починається заздалегідь — з вибору видавництвом поліграфічного підприємства та укладання угоди з ним на друкування видання. Після цього здійснюють передачу оригінал-макета з усіма необхідними документами (лист видавництва, комплектний оригінал, технічна видавнича специфікація та договір із поліграфічним підприємством).

З цієї миті вся подальша робота з перетворення оригінал-макета в конкретне видання здійснюється за межами видавництва. І хоч серйозне поліграфічне підприємство найперше зацікавлене в якісному виконанні замовлення видавця (адже від цього залежить подальша співпраця партнерів), на цьому етапі є кілька важливих процесів, які не можуть завершитися без участі редактора.

• Звіряння й підписання до друку відбитків художнього оформлення, зроблених після кольороподілу.

• Звіряння й підписання до друку чистих аркушів внутрішньої частини видання перед формуванням книжкового блока.

• Звіряння й підписання до друку сигнального примірника.

Видавнича практика засвідчує, що редакторський контроль на цьому, завершальному, відрізкові складного шляху проходження видавничого оригіналу приховує у собі немало прикрих несподіванок. Наведемо деякі з них, які змусять насторожитись видавця.

Можливі помилки в художньому оформленні:

• невідповідність гами кольорів, запропонованих у макеті художника видавництва, та реальним друкарським відбитком (певний колір може зникнути або замінитися на інший у результаті якогось дрібного втручання оператора комп'ютерного складання на етапі кольороподілу після підписання макета художнього оформлення до друку);

• буквені помилки у прізвищах авторів та заголовків видань, які запрограмовані були поверховим читанням редактора (скажімо, "Маренко" замість "Макаренко","гінієна" замість "гігієна", "англійскою" замість "англійською");

• буквена чи й текстова розбіжність між написами на обкладинці і корінці видання;

• розбіжність у назвах розділів змістової частини видання і шмуцтитулів.

Можливі помилки в книжковому блоці:

• численні випадки буквених помилок (культура видання потребує спеціальної вклейки перед кінцевим форзацом із зазначенням виявлених на етапі звіряння сигнальних примірників помилок та правильного варіанта прочитання);

• незаповнені текстом суміжні сторінки якогось аркуша;

• невідповідність ілюстрації змісту текстівки;

• перевернута сторінка (а то й цілий аркуш).

Отже, якісне завершення виробничого етапу, як і в цілому редакційно-видавничого, значною мірою залежатиме від того, наскільки злагоджено попрацювали всі служби видавництва на двох попередніх етапах. Якщо не враховувати технічних вад друку, що інколи трапляється з вини друкарні, витоки всіх інших, явних і прихованих, помилок, які стають помітними вже після виготовлення готового накладу, беруть початок усе ж у видавництві. А якщо користуватися давнім визначенням редактора як директора конкретного видання, тоді зрозумілою стає роль і відповідальність представника цієї професії у створенні і подальшому побутуванні будь-якого видавничого продукту.

Хоча коректурою прийнято називати виправлення помилок, проте не кожне таке виправлення можна термінологічно позначити цим поняттям, оскільки воно є багатозначним:

1. виправлення помилок, які помітив коректор (працівник редакції, видавництва, друкарні) на пробному відбитку з друкарського набору (комп’ютерного складання) чи в його електронній версії;

2. коректурні відбитки, призначені для виправлення помилок;

3. важливий складник (етап) редакційно-видавничого процесу, тобто процесу випуску друкованої продукції – газети, журналу, книги тощо;

4. навчальна дисципліна (предмет) із циклу фахової підготовки студентів спеціальностей «Видавнича справа та редагування», «Журналістика».

Про значимість коректури свідчить те значення, якого надавали їй відомі діячі науки, культури, мистецтва. Коректура сприяє підвищенню якості видання, поліпшує його естетичні якості, посилює приємне враження від видання в читача. Також коректура приводить друковану продукцію у відповідність до чинного правопису та видавничих стандартів і в такий спосіб виконує суспільну функцію. Однак головне призначення коректури – виправлення різноманітних помилок: орфографічних, морфологічних, пунктуаційних, синтаксичних, стилістичних, технічних і навіть смислових та фактичних. Незважаючи на те, що усунення останніх двох видів помилок належить до завдань літературного редактора, коректор, помітивши смислову недоречність чи фактичний огріх, зобов’язаний одразу їх виправити.

Щоб не сплутувати процеси коректури й редагування (що, до речі, часто трапляється) варто чітко окреслити їх завдання. Головні завдання коректури в цілому полягають у:

1. звірянні тексту набору з текстом оригіналу;

2. виправленні орфографічних, пунктуаційних та стилістичних помилок в авторському тексті;

3. усуненні порушень технічних правил набору й верстки.

Натомість найважливішими аспектами роботи редактора над текстом є редакторський аналіз і практична реалізація його висновків. Нагадаємо, що редакторський аналіз – це всебічна характеристика рукопису з метою вдосконалення і форми, і змісту авторського твору.

Коректура ж має своїм об’єктом переважно форму твору, а саме його мовну й технічну сторони. Слід зауважити, що й редактор звертає багато уваги на мовну правку тексту.

В основу редагування й коректури покладено різні процедури. У першому випадку – удосконалення, іншому, – виправлення. За ці дві важливі ділянки роботи відповідають різні працівники – редактор і коректор.