4. Коректура ххі ст.

Коректура на сучасному етапі характеризується двома протилежними тенденціями.

Тенденція 1. Відмова від коректури в невеликих комерційних видавництвах задля економії коштів, що призвело до виникнення такого явищя, як універсальний спеціаліст, який поєднує функції і фахівця з набору, і редактора, і коректора; витіснення професійного коректора й актуалізація комп’ютеризації, поява автоматизованих програм вичитування. Однак поважні видавництва все ж намагаються зберегти структуру коректорату, бо відчувають відповідальність за якість виданої у світ друкованої продукції. Скорочення коректорів призвело до зниження рівня грамотності видань. До того ж це має місце поряд із невтішною загальною позицією мови в суспільстві і зміною правописних норм.

Тенденція 2. Забезпечення діяльності коректорату в редакціях газет. Однак у редакціях не завжди працюють професійні коректори, їх замінюють, як правило, філологи. Це характеризує сучасну ситуацію, пов’язану із фаховою підготовкою коректора, потреба в якому є очевидною.

5. Створення офіційних документів щодо коректури.

Забезпечення коректури як навчальної дисципліни сучасною літературою доводиться визнати вкрай недостатнім. Особливо відчутно бракує розвідок з історії коректури: донині не створено жодної масштабної книги, присвяченої безпосередньо цій проблематиці. Щоправда, у книгах з редагування, довідниках і підручниках з коректури, що виходили протягом останніх десятиліть, подавалися історичні екскурси, з яких можна почерпнути уявлення про становлення коректорської професії. Такі розділи знаходимо у виданнях «Довідник коректора» (X., 1972) М. Феллера, І. Квітко, М. Шевченко; «Загальне редагування: нормативні основи» (Л., 2001) 3. Партика; «Літературне редагування» (К., 1996) В. Різуна та ін. Суттєвим внеском у заповнення цієї прогалини стала «Історія видавничої справи» (К., 2003) М. Тимошика. У цій книзі, в контексті розвитку видавничої справи, простежуються також і відповідні історичні віхи коректури.

Кращим є стан справ щодо технологічних описів коректорської діяльності: вони вже створювалися неодноразово і в різні часи. Перше видання з коректури навчального характеру «Ортотипографія» датується 1608 р.

У першій третині XX ст. виходять посібники «Рукопись и корректура. Руководство для авторов» (М., 1929) і «Книжка для автора. Об изготовлении рукописи» (М.-Л., 1928) Л. Гессена. Ними користувалися і коректори в Україні. А трохи пізніше побачив світ довідник «Як готувати рукопис для видавництва» (X., 1934) С. Сіренка.

Від середини і до кінця XX ст. спеціальної літератури з коректури виходило досить багато як за накладами, так і за палітрою жанрів. Для прикладу назвемо:

•підручник «Основи комп'ютерного набору і коректури» (К., 1993) В. Різуна;

•навчальні посібники «Корректура» (М., 1979) Б. Тяпкина, Н. Рябинина, А. Мильчин та ін.; «Корректура в типографии» (М., 1977) Л. Каменецького; «Что нужно знать о корректуре» (М., 1980) О. Рісса;

•довідники «Пособие по редактированию и реферированию научно-технической литературьі: Справочник для редакторов, референтов и корректоров» (М., 1964); «Справочная книга редактора и корректора. Редакционно -техническое оформление издания» (М., 1985) В. Абрамова, Л. Гордона, В. Єршова та ін.;

•практикум «Техніка газетної справи» (К., 1989) І. Про - копенко, О. Гутянської;

•методичні вказівки «Как производить корректуру» (Омськ, 1970);

•інструкції «Технические правила верстки книжно-жур- нальньїх изданий» (1946); «Инструкция для автора и редакто ра по оформленню рукописей книг» (1958); «Технологические инструкции по наборньїм процессам» (1969).

Одним із найважливіших для підготовки в Україні спеціалістів із коректури понад три десятиліття була книга, випущена у Харкові 1972 р. редакційно-видавничим відділом Книжкової палати УРСР – це «Довідник коректора» М. Феллера, І.Квітко, М. Шевченко. Наклад був, як на ті часи, невисоким – 4279 примірників. І даремно: це було перше фахове видання такого великого обсягу (25,43 обл.-вид. аркушів), випущене українською мовою.

«Довідник коректора» М. Феллера, І. Квітко, М. Шевченко складається з чотирьох частин: «Вступні відомості про видавничу справу», «Підготовка оригіналу», «Види і завдання коректур», «Довідковий матеріал з мови». Крім цього, містить 12 додатків, покажчики, списки умовних скорочень і рекомендованої літератури. У ньому описуються усі етапи коректорської роботи — від опрацювання авторського рукопису аж до читання сигнальних примірників; розглядається як видавнича, так і друкарська коректури. У книзі приділяється увага особливостям коректури текстового складання, віршованого, драматичного, формульно-го тощо; трактуються технічні правила складання та верстання. Значну частину у виданні посідає власне мовний матеріал — основні правописні правила та приклади до них. І нині цей «Довідник коректора» може використовуватися для навчання спеціалістів із коректури, хоча низка положень у ньому належить уже історії видавничої справи.