1.2. Короткий огляд історії розвитку органічної хімії

Розвиток органічної хімії в історичному аспекті можна умовно поділити на чотири періоди: емпіричний (середина XVII — кінець XVIII ст.), аналітичний (кінець XVIII — середина XIX ст.), струк­турний (друга половина XIX — початок XX ст.) та сучасний (поча­ток XX ст. — до наших днів).

Емпіричному періодові передував етап багатовікового нагро­мадження фактичного матеріалу в процесі практичної діяльності людини. Так, в Єгипті та Індії здавна розвивалося мистецтво фар­бування тканин природними барвниками. Стародавні римляни та єгиптяни вміли варити мило. З глибокої давнини люди застосову­вали процес бродіння для одержання спиртних напоїв. Природ­ними речовинами послуговувались і в стародавній медицині.

У середньовіччя (VIII—XVI ст.) — період панування алхімії — знання про органічні речовини розвивалися вкрай повільно. Пев­ний крок уперед був зроблений тоді лише завдяки удосконаленню методів перегонки: було виділено деякі ефірні масла, одержано винний спирт, ацетон.

У первісний період розвитку хімії дослідники не помічали різ­ниці між речовинами, виділеними з неживої природи, і такими, що були одержані з рослин та тварин. Та згодом вони почали звертати увагу на різну стійкість та хімічну поведінку речовин живої та неживої природи, що спричинило поділ хімії в другій половині XVII століття на мінеральну та хімію рослин і тварин. У цей час органічна хімія почала формуватися як хімія рослин і тварин (ем­піричний період). До кінця XVIII століття було досягнуто поміт­них успіхів в одержанні індивідуальних органічних сполук: з рос­лин були виділені винна, цитринова, яблучна, молочна, слизова кислоти (К. Шеєле, 1769—1785 рр.) та інші речовини, одержано ряд органічних сполук тваринного походження — сечовину (Г. Ру-єль, 1773 р.), сечову кислоту (К. Шеєле) та ін. Однак дослідження в емпіричному періоді проводилися ще без чітких теоретичних уявлень, методом спроб та помилок.

Глава 1 6

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття увагу хі­міків було зосереджено на вивченні якісного і кількісного складу одержаних речовин (аналітичний період). На той час французький хімік А. Лавуазьє встановив, що речовини і рослинного, і тварин­ного походження можуть містити Карбон. До того ж на початку XIX століття було виявлено низку рослинних і тваринних речовин (щавлева кислота, жири тощо). Одержаний матеріал дозволив зро­бити перші теоретичні узагальнення. Оскільки, як показали дослі­дження, між хімією рослин і тварин принципової різниці немає, у цей період сформувалося загальне поняття «органічна речови­на» і виник термін «органічна хімія» (Й. Берцеліус, 1808 р.). Однак багато тогочасних учених, зокрема Й. Берцеліус, мали віталістич­ні погляди. Вони вважали, що органічні речовини притаманні лише живим організмам і утворюються під впливом особливої «життє­вої сили». Першого нищівного удару по віталізму було завдано 1828 року, коли німецькому хімікові Ф. Велеру вдалося одержати синтетичним шляхом сечовину. У листі до свого вчителя Берце-ліуса Велер писав: «Я маю Вам заявити, що можу робити сечови­ну, не потребуючи при цьому нирок і взагалі тварин, людини чи собаки». Незабаром з'явилися й інші блискучі праці — синтез оц­тової кислоти, здійснений Г. Кольбе (1845 р.), жирів — М. Берт-ло (1854 р.), цукристої речовини — О. М. Бутлеровим (1861р.). Успішний розвиток органічного синтезу продемонстрував помил­ковість та необґрунтованість віталістичних поглядів.

Досягнення органічної хімії аналітичного періоду мали вели­чезне значення для утвердження матеріалістичної точки зору на єдність природи та створення передумов для вироблення міцної теоретичної бази органічної хімії.

Найвизначнішою подією в розвитку органічної хімії стало ство­рення в 60-ті роки минулого століття видатним російським уче­ним О. М. Бутлеровим теорії хімічної будови органічних сполук. Саме тоді був започаткований структурний період розвитку орга­нічної хімії, протягом якого вона остаточно сформувалася як са­мостійна наука. Цьому періоду притаманний бурхливий розвиток органічної хімії. Першорядного значення набув органічний син­тез, за допомогою якого одержано багато не віднайдених у приро­ді речовин. У цей час було встановлено будову ряду природних сполук, зроблено ряд важливих винаходів. Наприкінці XIX — на початку XX століття органічний синтез був запроваджений у хі­мічну промисловість, з'явилися галузі з виробництва синтетичних барвників, лікарських засобів, вибухових речовин тощо.

7

Вступ до органічної хімії

Сучасний період розвитку органічної хімії характеризується більш значними масштабами органічного синтезу, широким за­стосуванням в органічній хімії фізичних методів та обчислюваль­ної техніки, дедалі більшим впровадженням методів квантово-ме­ханічної теорії. Це дозволило одержати якісно нові уявлення про будову органічних сполук, з'ясувати механізм хімічних взаємодій.

Із сучасної органічної хімії виокремилися й успішно розвива­ються такі напрями, як хімія гетероциклічних сполук, хімія висо-комолекулярних сполук, антибіотиків, гормонів, вітамінів, хімія елементоорганічних сполук.

Значний внесок у розвиток органічної хімії зробили видатні російські та радянські вчені: О. М. Бутлеров, М. М. Зінін, В. В. Мар-ковников, К. Вагнер, М. Д. Зелінський, О. Є. Фаворський, О. Є. Чи-чибабін, С. В. Лебедєв, М. Г. Кучеров, О. Є. Арбузов, О. М. Не-смєянов.