8.3. Обліково-фінансові документи

Акт – це документ, який містить рішення щодо законів, указів, постанов і складається на підтвердження фактів, подій, учинків, пов'язаних з діяльністю установ та окремих осіб. Як правило, це документація експертних комісій, спеціально уповноважених осіб або представників перевіряючих організацій.

Доручення – це документ, яким організація чи окрема особа надає іншій особі право на певну діяльність або отримання матеріальних цінностей від її імені.

Накладна – це обліковий документ, який дає право на отримання, відправлення вантажів чи матеріальних цінностей.

8.4. Господарсько-договірні документи

Договір – це документ, що фіксує домовленість між двома чи кількома партнерами.

Трудова угода – це документ, яким регламентуються стосунки між установою і позаштатним працівником. Трудова угода, укладена зі штатним працівником, визначає коло його доручень, які виходять за межі безпосередніх службових обов'язків.

Контракт – це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між підприємством, організацією чи установою й працівником про умови спільної виробничої й творчої діяльності. Згідно із Законами України "Про підприємство", "Про власність", "Про освіту" громадяни через контракт реалізують право розпоряджатися своїми здібностями до праці.

37.Розкрийте сутність поняття “артефакт”

За ознакою соціально-культурної значущості виділяють групу документів, що отримали назву артефакт (лат. arte — штучно, factus — зроблений) — документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому. Артефактні документи — це документні пам'ятники, в т.ч. писемності, складові частина культурного надбання країни, народу, людства, що зазвичай охороняються спеціальними законами.

Пам'ятники виступають об'єктом науки пам’ятникознавство, яка ділить їх на рухомих і нерухомих. До рухомих відносять документні пам'ятники: рукописи і старопечатні книги (манускрипти, палімпсести, інкунабули), раритети, рідкісні письмові і графічні видання, кінофотофонодокументи і т.п. В середині 1980-х років поширення набуло поняття «Книжковий пам'ятник», що поступово стало узагальнювальним для таких понять, як «рідкісна» і «цінна книга» (особливо цінна, унікальна). Трактування цінної книги як якісної її характеристики належить И.Н. Розанову, А.И. Маркушевичу, М.Н. Куфаєву, С.А. Собольовському (XIX — почало XX вв.).

38. Охарактеризуйте основні види кінодокументів.

23.2. Кінодокумент

Кінодокумент є одним з основних видів КФФД.

Це образотворчий або аудіовізуальний документ, створений кінематографічним способом.

Кінодокументи за способом відтворення інформації ділять на два різновиди: образотворчо-статичні (якщо зображення нерухоме (діафільми, епіфільми) і образотворчо-динамічні (якщо зображення рухоме, як у кінофільмі).

Кінодокументи є безперервною низкою фотознімків (кадрів), що відрізняються один від одного лише незначною зміною положення об'єктів, що зображаються. При швидкій зміні окремих знімків (24 кадри за секунду) кінодокумент дозволяє одержати враження руху знятих рухомих об'єктів.

Основними видами кінодокументів є діа-, кіно-, відеофільм.

23.2.1. Діафільм

Діафільм (грец. dia – через, префікс, що означає перехід від початку і до кінця + англ. film – плівка) розташовані в певній послідовності позитивні фотографічні зображення на кіно- або фотоплівці, об'єднані спільною тематикою.

Інформацію, що міститься в діафільмі (ДФ), відтворюють за допомогою фільмоскопів, розрахованих на індивідуальне користування, або за допомогою діапроекторів на екрані.

Діафільм відносять до візуальних документів статистичної проекції (зображення нерухоме). Його можна вважати перехідним до динамічних КФФД, тобто до кінофільмів.

За жанрово-тематичною ознакою ДФ ділять на: публіцистичні, історичні, літературні, науково-популярні і т. ін. У них зафіксована інформація по широкому колу тим, що підвищує їх цінність. Особливою популярністю користується ДФ для дітей.

23.2.2. Кінофільм

Кінофільм (грец. kineo – рухаю, рухаюся + англ. film – плівка) – сукупність фотографічних зображень (кадрів), послідовно розташованих на кіноплівці (або іншому носії), зв'язаних єдиним сюжетом і призначених для відтворення на екрані за допомогою кінопроекційної апаратури.

Кінофільм (КФ) забезпечує наочність і високу оперативність інформації. Наочність зумовлюється динамічним показом образотворчої інформації. Оперативність полягає в можливості подачі значної кількості наочної інформації за короткий проміжок часу.

За функціональним (цільовим) призначенням КФ підрозділяються на такі види: художні (ігрові), документальні, науково-популярні, навчальні, мультиплікаційні. Серед основних видів КФ виділяють підвиди. Так, мультиплікаційний КФ буває мальованим і ляльковим; документальний КФ – хронікальним і монтажним і т. ін.

Художні фільми за жанрово-тематичною ознакою ділять на історичні, комедійні, пригодницькі, а також мелодрами, детективи, трилери, бойовики і т.ін.

За способом зйомки і проекції виділяють такі види КФ: німий (із знятим зображенням), звуковий (із записом звуку), чорно-білий, кольоровий, широкоформатний, панорамний, стереоскопічний, поліекранний та ін.

Залежно від ширини плівки (8, 16, 35, 70 мм) і формату кадрів у їх екранному зображенні КФ поділяють на широкоплівкові та вузькоплівкові (16 і 8 мм).

За тривалістю демонстрації КФ діляться на два різновиди: повнометражні й короткометражні. За спеціальним призначенням розрізняють рекламний, тест-фільм, сувенірний фільм.

КФ, що виготовляється фірмами або студіями, має текст, у якому подається коротка анотація фільму. На коробці з бобіною вказується автор фільму, прізвище режисера, оператора, назва кінофільму, назва студії або фірми, рік створення, розмір плівки, час демонстрації, швидкість проекції, ціна.

23.2.3. Відеофільм

Відеофільм (лат. video – дивлюся, бачу + film – плівка) – це фільм із записом зображення чи звуку на магнітну стрічку або оптичний диск для подальшого відтворення на екрані телевізора за допомогою відеомагнітофона.

Основний зміст ВФ складають класика світового й вітчизняного кінематографа, визначні твори театру, концертні програми, нариси про видатних діячів науки, художньої культури, про спорт, цикли, присвячені різним галузям знань, навчально-допоміжні курси, зокрема й іноземних мов, детективи, бойовики і т. ін.

ВФ різноманітні за жанровим і функціональним (цільовим) призначенням: художній, науково-популярний, документально-публіцистичний, хронікальний, телевізійний і т.ін.

За матеріальною конструкцією ВФ поділяються на плівкові і дискові, за способом запису і зчитуванням інформації – на магнітні або оптичні документи. Найбільш поширений магнітний запис (магнітофони). Магнітний запис інформації заснований на зміні намагніченості окремих ділянок магнітного шару носія (магнітної стрічки, барабана, диска тощо). Магнітофільм – магнітоплівковий документ із записом звуку й зображення на магнітній стрічці.

Кіно-, діа-, відеофільми разом з довідковим апаратом і технічними засобами для їх відтворення на екран складають у фондах інформаційних служб і бібліотек фільмо- або відеотеку.

23.2.4. З історії становлення і розвитку кінодокумента

Кінодокументи були винайдені одночасно в кількох країнах. У США перші «живі картинки» почав демонструвати в 1894 р. Т.А. Едісон. В Англії це були апарати Р.У. Пола. Але брати Люмьєр у Франції вперше з'єднали плівку з проекційним ліхтарем і в 1894 р. організували перший кіносеанс.

Основоположником кіно вважається французький винахідник Луї Жан Люмьєр, який у 1895 р. за участю брата Огюста створив апарат для проектування «рухомих фотографій» – перший придатний до практичного використання кіноапарат, що одержав назву кінематографа.