6.3.5. Управління кризами

На сучасному рівні розвитку цивілізації широкого поширення Кабула така форма інформаційного протиборства, як управління кризами, коли використовуються технології створення кризових

¹ Втиш]. А. С. ТссЬпїчиез оґ регзиакіоп. Ргот ргораваїкіа Ю Ьгаіп- РііЬіп&. — НагтопсІ5л*'огіЬ, 1971. — Р. 77.

ситуацій й управління ними, що базуються па сугестивному при- мушуванні індивіда.

Управління кризами - це методи розвідки в поєднанні зі специфічними кризовими технологіями, 11(0 дають змогу безпо- середньо використовувати розвідувальні дані з метою одержання прибутку.

У кризових технологіях використовуються майже всі види ко- мунікації: ЗМК, внутрішньофірмові службові записки, розмови в компаніях на відпочинку, листи й телефонні дзвінки. ІІри викорис- танні каналів доставки даних застосовується принцип страхуваль- них заходів, відповідно до якого для формування думки використо- ] вується кілька каналів доставки.

Перша частина комплексу кризових технологій — тільки розві- дувальні технології, які використовують усі розвідки світу й недер- жавні розвідувальні структури.

Другу частину комплексу кризових технологій становлять ^; власне кризові технології, суттю і контентом яких є приховане при- мушення індивіда. У кризисному менеджменті використовується поєднання «думка + вплив» разом з технологічними прийомами, що допомагають створювати потрібну думку й здійснювати потріб- ний вплив. Кризові технології дають змогу зробити це так, щоб не зазнати кримінального переслідування, тобто формально не вихо- дячи за рамки закону й не здійснюючи нічого такого, за що можна було б притягатися до відповідальності. Основними складовими операції з управління кризою є такі:

1) збір даних, коли в його процесі:

шукають слабкі місця, за які можна «зачепитися* або які треба ліквідувати;

— визначаються сильні сторони, яких потрібно уникати або які можна використати;

— визначаються ділові й особисті комунікації об'єкта;

— знімаються так звані заборони: кому об'єкт може відмовити, якщо не згоден з його проханням, а кому — ні;

— визначається, які індивіди або структура можуть подіяти на об'єкт у примусовому порядку, а які — ні;

— визначаються особисті інтереси всіх учасників, знімаються психологічні характеристики, прогнозується поведінка в різних си- туаціях;

— визначаються канали комунікації й цільові аудиторії;

2) реінжиніринг, метою якого є підвищення ефективності робо- ти системи. Реінжиніринг часто застосовується в позакризових си- туаціях, адже своєю суттю це управлінське завдання. Проте коли

Інжиніринг пов'язаний із кризовими програмами, управлінські і хсми перевіряють на так звану кризову стійкість, у них роблять Під повідні корективи;

3) створення думок, коли в кожної з цільових аудиторій ство- рюється запланована думка. Формування думки, завдяки спеціа- пі.ііим технологіям, ведеться більш «адресно», аніж у рекламі або РК-кампанії;

4) лобіювання, тобто забезпечення ухвалення потрібних рішень, включає технології забезпечення ухвалення рішень на основі створе- нні думки, коли після створення думки індивід уже перебуває в ста- ні готовності самостійно ухвалити потрібне рішення. Для підвищен- им вірогідності ухвалення рішення його акуратно й у повній Відповідності із законодавством «стимулюють*, «підштовхують» до ухвалення рішення, паралельно перекриваючи можливості для не- прийняття рішення. Цей процес базується на знанні, обліку й вико- ристанні оеобистісних характеристик, особистих інтересів, структу- ри ділових, посадових й особистих зв'язків.