6.3.2. Дезінформування

Дезінформування базується на такому понятті, як «дезінформа- ція тобто способі маскування, що полягає в навмисному поширенні гпотворених відомостей про об'єкти або імітацію діяльності.

Модель дезінформування містить ряд прийомів¹: вибір негативної дії; гіперболізування негативної дії; імплантація результату в реаль- ність; акцент на введеному повідомленні; породження наслідків.

Дезінформування - це спосіб психологічного впливу, що полягас в цілеспрямованому наданні супротивникові таких відомостей і да- них, які вводять його в оману щодо справжнього стану справ. Прово- диться одночасно в політичній, економічній і соціальній підсистемах організацією регулярних витоків «секретних» відомостей і поширен- ням «особистих думок» інформованих високопоставлених джерел.

Дезінформування має такі види:

— поширення неправдивих повідомлень і чуток;

— організація витоку «конфіденційних» відомостей;

— перебільшення значення подій і фактів, поширення супереч- ливих повідомлень.

Заходи щодо дезінформування здійснюються:

— за єдиним задумом, з узгодженням заходів між собою;

— з ретельним узгодженням пропорцій правди й брехні при максимальному використанні правдоподібної інформації;

— з обов'язковим прихованням дійсних намірів, цілей і постав- лених завдань.

Дезінформування широко застосовується в усіх видах психоло- гічних операцій, а основним його інструментом традиційно є систе- ма ЗМК.

Нюанси в застосуванні дезінформації, правди й обману були роз'яснені, зокрема, у другому томі Британської енциклопедії 1922 року: «Правда цінна тільки тоді, коли вона дієва. Повна правда вза- галі зайва і майже завжди здатна призвести до помилок. Використо- вувати правду можна лише частково. Хоча правда не є необхідною для успіху пропаганди, але з цього, проте, не повинно випливати, що ті особи, які займаються пропагандою, є свідомо безчесними людь- ми. Безумовно, у роботі з виливу на громадську думку беруть участь люди, які іноді байдуже ставляться до будь-яких доказів або вважа- ють, що мета виправдовує засоби. Однак чим більше робиться за- кликів до відчуттів, хай це буде патріотизм або пожадливість, гор- дість або жалість, тим більше зменшуються відчуття критики. Підозрілість, яку збуджує будь-яка явна пропаганда, зменшує її ефективність; з цього треба зробити висновок, що значна частина роботи має проводитися непомітно».

¹ Грачев Г. В., Мельник И. К. Манипулирование личностью: организа- ция, способи и технологии информационно-психологического поздсйс твия. - М.: ИФ РАН, 1999.

6.3.3. Лобіювання

Лобіювання (лобі, лобізм) - комплекс прийомів і методів пря- мих або непрямих впливів на владні структури з мстою досягнення певної вигоди різними фінансово-нромисловими групами. Система лобізму має досить складну структуру, до якої входять не тільки традипійні заходи інформаційного виливу, а й ряд допоміжних, які забезпечують дії. Така технологія реалізується спеціальною струк- турою (рис. 6.2).

,

Лобізм — природна форма досягнення поставленої мети, влас- тива суспільству на певному етапі розвитку. Якнайповніше про- явився у США, де з 1946 р. зареєстрований і перебуває під фінам совим контролем відповідно до закону, у різноманітних формах проявляється майже в усіх соціально-політичних структурах. По- няття «лобізму» запозичено з англомовної термінології і ще н 1553 р. вживалося на позначення прогулянкового майданчика в мо- настирі, а всього через 100 років цим же терміном почали називати приміщення для прогулянок у палаті общин Великої Британії. Політичного забарвлення слово набуло саме в СІІІЛ, де в 1864 р терміном «лобіювання» почали називати купівлю голосів конгрес- менів за гроші в коридорах конгресу.

Політика лобіювання проводиться на користь окремих соціаль- них і політичних сил, окремих держав і регіонів, а також стратегій вирішення приватних соціальних або глобальних проблем.

6.3.4. Пропаганда

Пропаганда — діяльність системи ЗМК, спрямована на по- пуляризацію певних ідей у масовій свідомості. Поняття введено в 1662 р. Вати капом, що утворив особливу конгрегацію, завданням якої було поширення віри за допомогою місіонерської діяльності.

Політична пропаганда — це систематично здійснювані зусилля вплинути на свідомість індивідів і суспільства для досягнення по- ставленої мсти у сфері політики.

Термін «пропаганда» найчастіше вживається в негативному зна- ченні. Багато зарубіжних фахівців визнають, що пропаганда є засо- бом обману й психологічного насильства над особистістю. Найхарак- тернішим і таким, що відображає суть пропаганди, є формулювання англійського теоретика Л. Фрезера: 4Пропаганду можна визначити як мистецтво примушення людей робити те, що б вони не робили, як- би мали у своєму розпорядженні всі дані щодо ситуації». Дослідник ЗМ К Лассуел підкреслював, що не мета, а метод відрізняє управління індивідом або суспільством за допомогою пропаганди від управління ними за допомогою насильства, бойкоту або підкупу.

Суть пропаганди, на думку американських психологів, полягає в тому, що під її виливом кожен індивід поводиться так, ніби його поведінка випливає з його власних рішень. Так само можна маніпу- лювати поведінкою групи індивідів, причому кожен член групи вважатиме, що чинить за власним розсудом.

Як зазначає відомий в Україні політолог і журналіст, президент Національної радіокомпанії України В. Набруско, «актуальним з

точки зору пропаганди може бути не стільки насадження нових поглядів, ідей, думок, скільки інформаційний асонанс з уже існую- чими уявленнями громадськості. Більше того, пропаганда вважа- « ться ефективною за умови, що вона не стільки иідіграє на користь визначених ідеологічних позицій, скільки унодоблюється рекламі, граючи на "значеннях значень" цільової аудиторії, а не на її раціо- нальних переконаннях»¹.

Пропаганда виливає більше на відчуття, аніж на свідомість, І прямо або побічно використовує всі людські емоції: страх, гор- дість жадібність, співчуття, честолюбство або емоції, спрямовані до інших, зокрема любов до сім'ї. Усі емоції й інстинкти індивіда в різний час давали пропагандистам засоби для впливу на поведінку тих, хто був для них мішенню.

Залежно від джерела інформації розрізняють види пропаганди:

1) «біла», яка традиційно ведеться від імені офіційного від- критого джерела, використовує перевірені дані й не маскує своїх цілей;

2) «сіра», яка реалізується без посилання на певне джерело, використовує відомості, які важко перевірити, і спрямована на вве- дення суспільства в оману;

3) «чорна», при реалізації якої завжди приховується джерело,

а в її основі — відвертий обман.

Незважаючи на те, що застосування «сірої», а особливо «чор- ної» пропаганди в країнах розвинених демократій заборонено зако- ном і відповідно до нього переслідується, бувають ситуації, коли така пропаганда використовується системою ЗМК.

Нині при веденні пропаганди застосовують такі основні нриио- ми: приклеювання або навішування ярликів, сяючі узагальнення, посилання на авторитети, свої хлоп'ята, підтасовування карт, спільний човен.

Ці прийоми пропаганди було сформульовано и систематизова- но в США наприкінці 1930-х років в Інституті аналізу пропаганди. Аналіз пропаганди реалізується за допомогою методу, що одержав назву 5САМЕ (абревіатура послідовності зоигсе - сопіепі -

аікііепсе — месііа — еїїссі):

джерело (зоигсе) - на цьому етапі інтерес становлять дос- товірність, точність джерела, його можливий зв'язок з урядом, військовим командуванням, організацією або конкретним інди- відом;

¹ Набруско В. /. Громадська думка в соціокомунікативному та політо- логічному вимірах: Тексти лекцій. - К.: Грамота, 2008. - С. 142.

контент (сопіепі) — тут пропонується конкретний формат, 8 відповідно до якого оцінюється зміст. Акцентуються такі моменти бойовий дух, ненавмисна інформація, економічні, біографічні N географічні відомості, наміри;

аудиторія (аікііепсе) — аналіз аудиторії вимагає встановим 1 якомога більше різноманітних типів аудиторії, на які могло бути ; спрямоване дане повідомлення;

медіа (месііа) — цікавить відповідь на таке питання: що саме < вибрав супротивник для передачі даного повідомлення;

ефект (еіїесЬ) — можливі наслідки введення конкретного пові- І домлення в масову свідомість.

Значущим для споживача є не тільки контент повідомлення, а І його джерело. Тому враховуються й чинники того, як відбувається комунікація. Саме на типології джерела побудовано й традиційне І ділення пропаганди на «білу», «сіру* й «чорну».

Про пропаганду як про прихований намір, приховану ідентич- 1 ність зазначають Г. Джоветт і В. О'Доннелл: «Пропагандист прагне 1 контролювати потік інформації, керувати громадською думкою й маніпулювати поведінковими моделями. Цс все типи цілей, які не могли бути досягнені, якби справжні наміри були відомі або якби було відкрите справжнє джерело»¹. Це зрозуміло, адже успішний 1 вплив завжди пов'язаний з перенесенням переконання на саму лю- дину. Створюється модель ухвалення самостійного рішення або людини, або соціальної системи в цілому.

Отже, інформаційну війну можна трактувати як «переклад» І реального інформаційного образу середовища на віртуальний. При цьому повідомлення, яке проходить процес такого перекладу, 1 трансформується до невпізнання. Стандартний переклад з мови на мову зберігає зміст при втраті форми, оскільки є иезбігання мов. Тип перекладу у форматі інформаційної війни втрачає і форму, і зміст, незмінною залишається цільова установка й задіяність у змісті особистості об'єкта впливу.

Це абсолютно новий тип перекладу, коли зміст підлягає транс- формації відповідно до вимог ЮС реципієнта. Процес трансформації 1 можна зобразити у вигляді послідовної зміни відомостей, на яких ро- биться акцент, коли попередній елемент ніби переходить з частини, і що акцентується, у приховану.

Інакше кажучи, створюючи пропагандистське повідомлення, 1 його контент кодується символами іншого коду, коли подія зі спис-

^ои>еП С. 5., О'ОоппеІІ V. Рюра£апс1а апсі регзиазіоп. >4с\уЬигу Рагк, 1992. - Р. 32.

ку, що належить моделі реального світу, замінюється подією зі списку, що належить віртуальній моделі світу. Реалізується не смисловий переклад, а встановлення еквівалентностей, що и зу- мовлює складність протидії у разі інформаційного протиборства, оскільки вплив набуває вигляду не зовнішнього, а внутрішнього, і якщо на зовнішній вплив можна не реагувати, то проти внутріш- нього впливу людина майже не має ресурсів для боротьби.

У процесі пропаганди Дж. Браун визначає три етапи :

- залучення уваги й створення інтересу;

- емоційна стимуляція;

- демонстрація того, як можна зняти створене напруження, як- що дослухатися до порад комунікатора.

При цьому враховується, що пропагандист може уповільнити або прискорити спрямованість громадської думки, але не може змі- нити вектор спрямованості.

Контрпропаганда володіє конкретними техніками для спрос- тування введеного супротивником повідомлення, кожна з яких має свої позитивні й негативні наслідки, зокрема:

- пряме спростування, яке має бути достовірним і швидко дося- гати аудиторії, щоб не дати виявитися руйнівному ефекту повідом- лення супротивника. Проте цей тип спростування одночасно при- вертає увагу й може сприяти поширенню негативних повідомлень;

- непряме спростування, спрямоване не на повтор повідомлен- ня, а на інші його характеристики, наприклад, на боротьбу з досто- вірністю повідомлення опонента;

- відвернення уваги, коли пропонуються нові теми, які відволі- кають і відводять масову свідомість від мсти;

- мовчання, коли краще промовчати, щоб не поширювати чуже

повідомлення;

- мінімізація, коли робиться акцент на моментах, які є пози- тивними щодо себе;

- попередження, власна превентивна розмова щодо питань, які,

Імовірно, поставить супротивник.