2. Ідея національної школи с. Русової

Софія Русова (1856-1940) народилася у с. Олешня на Чернігівщині. 3 1861 р. проживала у Києві, закінчила гімназію. У 15 років Софія отримала дозвіл на відкриття дитячого садка на 20 вихованців. Завдяки знайомству з сім'єю Старицьких, С. Русова стала палкою Прихильницею української культури, познайомилася з П. Чубинським, М, Лисенком, М. Драгомановим, О. Пчілкою, П. Житецьким.

У 1874 р. С. Русова переїжджає до Петербурга разом зі своїм нареченим, відомим українським етнографом і фольклористом О.О. Русовим. Вона працювала у петербурзьких школах, пізніше — у дитячих садках Чернігова і Харкова, у Харківському Товаристві розповсюдження, грамотності. Практична педагогічна діяльність справила вирішальний вплив на формування педагогічних поглядів С. Русової. У 1906 р. вона написала і видала “Український буквар” (на основі розробок О. Потебні), в 1911 р. — «Початкову географію та брошуру «Про колективне і групове читання».

Принциповою основою змісту навчально-виховного процесу дошкільних навчальних закладах та школах С. Русова вважала рідну мову, національні свята та обряди, християнські цінності українського народу. Будучи редактором київського журналу «Світло» (1910—1914), у численних статтях педагог обґрунтовувала і розвивала свої погляди на організацію українського шкільництва. Особливе місце в її науково-педагогічних дослідженнях займає проблема дошкільної та позашкільної освіти. Дошкільна освіта та виховання, на думку С. Русової, повинні базуватися на чіткій взаємодії з рідною педагогікою і проводитися тільки рідною мовою. Позашкільна освіта має базуватися на системі вечірніх шкіл кількох типів: недільні школи, школи ліквідації неписьменності, повторно-додаткові, фахові і професійні школи, а також народні університети.

Працюючи у відділі дошкільного виховання секретаріату освіти в уряді УНР, С. Русова брала безпосередню участь у розбудові української школи. Курс лекцій, прочитаний нею у Київському педагогічному інституті, вийшов з друку окремою книжкою «Позашкільна освітам (1918). Основним принципом навчання і виховання в українській школі вона вважала народність, педагогічним ідеалом — національно-релігійний.

У 1921 р. С. Русова виїхала закордон, де продовжила педагогічне-письменницьку діяльність, написала ще дві відомі роботи:

«Західна Європа» та «Позаєвропейські країни» (1922 р.).

3. Ідея національного рідномовного виховання і. Огієнка

Іван Огієнко (1881—1971) народився в м. Брусилів Житомирської області. Закінчив Київський університет, де працював доцентом, професором. Добре знав і вивчав історію школи в Україні.

Написав ряд підручників для українських шкіл: «Рідна мова» (1917), «Рідне писання» (1918), «Українська граматика» (1918), «Укра­їнські шкільні мотиви» (1921). Працював вчителем середньої школи та "комерційного училища в Києві, приват-доцентом і професором університетів у Києві, Кам'янці-Подільському, Варшаві, Брно, Монітобі, деканом Колегії Святого Андрія Первозванного у Вінніпезі.

Однією з найвідоміших сучасному читачеві наукових праць І. Огієнка є «Українська культура» (1918), де він постає як дослідник істо­рії освіти та культури України. Звертаючись до епохи українського Відродження (XVII—XVIII ст.), вчений зробив висновок про культу­рно-освітнє посередництво України між заходом і сходом, та про регенерацію української наукової думки у Московській Державі.

У 1918—1920 рр. І. Огієнко керував Міністерством освіти і віросповідань Української Республіки та Кам'янець-Подільським державним українським університетом. За дорученням уряду Директорії він видав наказ про перехід на українську мову викладан­ня в школах усіх типів; створив комісію з опрацювання українсь­кого правопису; видав постанову про запровадження обов'язково­го безкоштовного навчання дітей шкільного віку.

Головним у розвитку духовності української молоді І. Огієнко вважав християнську доброчесність, справедливість і працьовитість. Ці риси можливо виховати, на думку вченого, лише на основі рідномовного виховання і тільки в родині. Таким чином, прин­циповими рисами педагогічних поглядів І. Огієнка можна вважати: рідномовність; родинність; залучення християнських ідеалів.

Згідно з цим основними завданнями освітньо-виховного процесу в навчальних закладах України повинні бути: Українізація всіх типів навчальних закладів; доступність і єдність навчання;

створення системи підготовки національних педагогічних кадрів.