2. Уніфікація загальної освіти в 30-ті роки

Система освіти в Україні в 20-ті роки докорінно відрізнялась від російської. Як уже було сказано, в Україні було затверджено систему освіти, яка складалась з семирічної школи двох концентрів (1-го — чотири роки навчання, 2-го — три) й профшколи. В цей час у Росії склалася така система освіти:

1) початкова школа (І ступінь) — 4 роки навчання;

2) семирічна школа як фундамент всієї шкільної системи;

3) школа II ступеня (дев'ятирічна середня школа);

4) фабрично-заводські семирічки;

5) школи селянської молоді;

6) школи фабрично-заводського учнівства;

7) робітничий факультет.

В середині 20-х років уряд Радянської Росії рішуче змінює свою тактику щодо інших радянських республік. В квітні 1930 р. на Всесо­юзній партійній нараді нарком освіти України М. Скрипник виступив з пропозицією уніфікації системи народної освіти СРСР, обґрунто­вуючи це тим, що «цього вимагає єдиний план господарської пере­будови СРСР». Таким чином, поступово сформований наприкінці 20-х років тоталітарний режим ліквідував українську освітню специ­фіку в рамках загальносоюзної уніфікації системи освіти. При чому за взірець було взято, звичайно, російську систему народної освіти.

Цьому також сприяли постанови ЦК ВКП(б) про організацію і зміст роботи радянської школи. 5 вересня 1931 року ЦК ВКІЦб) прийняв постанову “Про початкову і середню школу”, в якій зобов'язав наркомоси республік негайно розпочати роботу по скла­данню нових навчальних планів і програм, що забезпечили б за­своєння учнями основ наук і відповідали б завдаН¹"¹^ політехніч­ного навчання, яке повинно здійснюватись на основ¹ опанування учнями загальноосвітніх дисциплін, зв'язку теорії ³ практикою, вивчення основ виробництва.

Невдовзі після цієї постанови були затверджені нові навчальні плани, побудовані на основі предметного викладання і введені нові програми з основних навчальних предметів, в яких ще було багато серйозних недоліків.

25 серпня 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв постанову «Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі». Даною постановою було засуджено комплексну систему навчання, бригадно-лабораторний метод, метод «цілих слів» у навчанні грамоти, недооцінку класно-урочної системи навчання. Вимагалось, щоб основною формою навчальної роботи став урок зі сталим складом учнів і стабільним розкладом; при навчанні повинен використовуватись систематичний виклад учителем матеріалу, самостійна робота, лабораторні роботи, екскурсії. В постанові давались принципові вказівки щодо обліку знань учнів, рекомендувалось про­водити індивідуальний систематичний облік знань.

ЦК ВКП(б) рекомендував Наркомосу переробити навчальні програми до 1 січня 1933 року, для того, щоб забезпечити “дійсно міцне і систематичне засвоєння дітьми основ наук”.

Як уже вказувалось, у 20-ті роки в Україні відбувався інтенсивний розвиток педології. ЦК ВКП(б) в постанові від 4 липня 1936 року «Про педологічні перекручення в системі Наркомосу» ви­крив педологію і шкідливу діяльність педологів, вказав, що вони базуються на антинаукових, антимарксистських положеннях. За­судивши педологічні перекручення, ЦК ВКП (б) в своїй постанові вимагав «відновити повністю в правах педагогіку і педагогів», вка­зав на необхідність розвитку марксистської науки про дітей.

Отже, 1936 роком датується остання згадка про педологію. Вона зникає з педагогічного небосхилу, а разом з нею припиняються будь-які вивчення вікових та індивідуальних особливостей дітей взагалі.