4. Характеристика освітньої системи у Німеччині

За Конституцією ФРН держава має право загального контро­лю над сис­темою освіти в країні. В кожній землі існує міністер­ство культів, що відає всіма питаннями освіти. Координація та співробітництво центральних та земе­льних органів освіти здійсню­ється через Постійну конференцію міністрів культів земель. У 1965—1970 рр. створені нові державні органи керівництва: міні­стерство науки та освіти. Комітет з наукових досліджень та пи­тань освіти, Наукова рада. Рада з питань освіти.

Сучасна система освіти ФРН являє собою єдину структуру від дошкіль­них закладів до освіти дорослих. Вона включає такі ланки:

— дошкільне виховання (елементарний ступінь), що здійсню­ється у ди­тячих садках (переважно приватних), нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо. Її від­відувало близько 75 % дітей;

— початкова освіта, що надається у 4-річних початкових школах;

— перший ступінь середньої освіти — неповна середня освіта (5—10 класи) — включає різні типи шкіл: основну школу (5—9 класи), реальну школу (5—10 класи), гімназію (5—10 класи), за­гальну школу (5—10 класи) та проф­школи нижчої ланки;

— другий ступінь середньої освіти — повна середня освіта:

11—13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у вуз з певної спеціальності;

— освіта дорослих;

• вища освіта.

Навчання у початковій школі починається у 6 років. Після її закінчення учні отримують направлення-рекомендацію до певно­го типу середньої школи, де містяться відомості про фізичний та психічний розвиток дитини, її успіш­ність, поведінку та здібності, схильність до практичних або теоретичних занять.

Гімназія дає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Іс­нують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, при­родничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогіч­ні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімна­зії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку мову, історію, геогра­фію, соціологію, релігію, фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову — латину або німецьку, другу — англійську, третю — одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще грецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш ін­тенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться тре­тина навчального часу. З 11 класу гімна­зисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школа дає неповну середню освіту. Її випускники піс­ля закін­чення обов'язкового 9 класу (існує ще 10-й — необов'яз­ковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Од­нак такі випад­ки є дуже рідкими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, який дають такі школи.

Реальна школа дає загальну освіту (5—6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Іс­нують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-іс­торичний, домашнього гос­подарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл — Реальна школа, які до 1985 р. існували як експериментальні. У та­ких школах активно застосовують нові, прогресивні методики на­вчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здіб­ностей учнів. В цілому існування власної оригі­нальної педагогіч­ної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кіль­кості німецьких шкіл.

При існуванні кількох типів середніх шкіл кордони між ними досить роз­миті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Вища освіта. Перший німецький університет був заснований у 1386 р. у Гейдельберзі. У середньовіччі на території Германії універ­ситетів було більше, ніж у всіх інших країнах Європи разом узятих.

Концепція традиційного німецького університету базується на неогумані­стичній теорії В. Гумбольдта, згідно з якою університет є центром розвитку та пропаганди знань, підготовки висококвалі­фікованих спеціалістів. Його голо­вна мета — сприяти гармоній­ному розвитку особистості, забезпечувати на ви­сокому рівні загальнонаукову освіту.

Сьогодні до вищих навчальних закладів ФРН приймають всіх, хто успі­шно здав екзамени на атестат зрілості. Традиційною особ­ливістю організації навчального процесу є академічна свобода; студент самостійно визначає для себе зміст освіти та тривалість навчання. Результатом такої свободи часто стає подовження строків навчання (як пра­вило, університетський курс розрахова­ний на 4 роки), часта зміна спеціальнос­тей, великий відсів студентів (до 25 %), що приносить державі великі збитки. В сучасних умовах обговорюється пропо­зиція ввести чітко визначені строки навчан­ня для всіх спеціальностей. Важ­лива роль відводиться індивідуалі­зації навчання. Від 50 до 70 % обсягу навчальної роботи відво­диться на самостійну роботу студентів.