3. Педагогічні ідеї л. Українки

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871—1913) — видатна українська поетеса, громадська діячка. Народилася у Новоград-Волинському. Померла в місті Сурамі, похована у Києві.

Леся Українка була не просто талановитим поетом, але й дра­матургом, прозаїком, перекладачем, публіцистом. В питаннях освіти її турбував напрямок діяльності українських буржуазних націо­налістів по організації шкіл для народу.

У нарисі «Школа” вона виступала проти злочинної політики царизму, що була спрямована на обмеження бюджетних асигну­вань для народних шкіл, на пригноблення вчителів та учнів. ;

З раннього дитинства Л. Українка цікавилась питанням освіти і культури. У 19 років вона написала для своїх молодших сестер підручник «Древня історія східних народів”, що був надрукований Після смерті поетеси у 1918 році.

Велику увагу у своїх публіцистичних творах приділяла Л. Укра­їнка розгляду ролі вчителя в народній школі. Про ідеал вчителя вона пише в листах до А.С. Макарової: «Уже одно то, что в школе есть человек неплохой, не черствая педантка, и притом честная, есть большая польза для детей».

Мету сімейного виховання Л. Українка вбачала у формуванні громадянина-борця. В оповіданні «Помилка» письменниця при­ходить до висновку, що досягти цієї цілі можливо, тільки розви­ваючи природні здібності дитини.

Л. Українка також займалася питанням освіти дорослих, на­полягаючи на організації колективних читань для народу. З цією метою нею був складений каталог видань для таких читань. Спадщина Л. Українки є цінним вкладом не тільки в скарбницю україн­ської та світової літератури, 'але й прогресивної педагогічної думки.

4. Освітня й педагогічна діяльність т. Лубенця

Лубенець Тимофій Григорович (1855—1936) — видатний педагог, послідовник К. Ушинського в Україні, громадський діяч. Народи­вся в місті Кролевці. Багато зробив для розвитку освіти в Україні, Герой Праці.

Протягом понад півстоліття самовіддано трудився на ниві освіти рідного народу Тимофій Григорович Лубенець. Він розпочав свою вчительську діяльність ще 18-річним юнаком в с. Вороньки на Чернігівщині. На ранніх етапах своєї педагогічної діяльності заре­комендував себе як автор шкільних підручників. Він включав до їх змісту матеріал про життя селян та селянський побут. У 1878 році Т. Лубенець був звільнений з роботи за написання підручника «Общеполезый задачник», кожна задача якого містила відомості з життя і тим самим пов'язувала арифметику з практикою.

У 1881 році Т. Лубенець витримав іспити за курс Білогородського учительського інституту Харківського учбового округу, з 1883 року працював викладачем підготовчого класу Київської першої гімназії. Близько дванадцяти років пропрацював директором на­родних училищ Київської губернії.

Багато і плідно працював Тимофій Григорович у галузі теорії педагогіки. Його педагогічні праці присвячені питанням дошкільно­го виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Особливу увагу приділяв зв'язку навчання з життям. Протягом своєї педагогічної діяльності він видав десятки підручників, методичних посібників і книжок з різних питань навчання і виховання. Серед них — основна праця «Педагогические беседы», дослідження «О наглядном преподавании», книга для читання в початковій школі «Зернышко» в чотирьох частинах, що витримала більш як десять видань, методичний посіб­ник для навчання арифметиці у недільних школах і класах для доро­слих «Арифметические задачи» і «Методика арифметики». В цих та інших роботах автор виступав за впровадження в практику навчання і виховання демократичних і гуманістичних принципів педагогіки.

Чимало зусиль доклав також Т. Лубенець для запровадження в школах України навчання рідною мовою, яку він вважав засо­бом утвердження принципу народності в українській педагогіці. У 1883 році під псевдонімом Норець вийшов український буквар Лубенця «Граматка», в якому було вміщено багато фольклорних творів. Того ж року під псевдонімом Т. Хуторного вийшла його «Читанка». Обидва підручники були створені на народній основі.

Педагог вважав, що українську мову слід вивчати за народни­ми творами, бо вони є мудрими за змістом, повчальними для життя, а мова в них мелодійна, багата, яскрава. Навіть з методичного боку він вбачав у народних казках, приказках і прислів'ях неза­мінний матеріал, який варто використовувати якнайповніше.

Незважаючи на очевидні переваги такого типу підручників, навчатися за ними в народних школах міністерством заборонялося.

В пореволюційний період Т. Лубенець продовжував створю­вати підручники для початкової школи («Буквар», чотири «Читан­ки»), книги і посібники для нової трудової школи, займався лікві­дацією неписьменності. Читав лекції вчителям, виступав з стаття­ми в газетах і журналах, де відстоював свої думки про зв'язок школи з життям, пріоритетний розвиток розумових здібностей і мораль­них якостей учнів, виступав проти надання школі вузькопрактич­ного, утилітарного характеру.