2. Освітньо-педагогічна діяльність м. Пирогова

Короткі біографічні дані.

13.11.1810 — народився в Москві в сім'ї небагатого чиновника.

1824—1828 — навчання на медичному факультеті Московсько­го університету.

1828—1832 — працює в Дерптському університеті.

1832 — захист докторської дисертації і виїзд на стажування до Німеччини.

1841 — переїзд в Петербург і керівництво кафедрою хірургії в медико-хірургічній академії.

1847 — член-кореспондент АН, автор ряду наукових праць.

1854—1856 — учасник Кримської війни, організатор першої дружини санітарних сестер.

1856—1858 — опікун Одеського учбового округу.

1858—1861— опікун Київського учбового округу.

1861 — відставка М.І. Пирогова.

1866 — закордонне відрядження.

1866—1881 — вихід на пенсію, лікувальна практика в с. Вишня під Вінницею.

23.11.1881 — М.І. Пирогов помер.

Видатний вчений, лікар, основоположник воєнно-польової Хірургії, М.І. Пирогов (1810—1881) увійшов в історію громадсько-педагогічного руху як теоретик в галузі педагогіки і організатор народної освіти. Його діяльність в Одесі, а потім у Києві мала великий вплив на розвиток педагогічної науки і народної освіти не тільки в Україні, айв Росії. В працях «О ходе просвещения в Новороссийском крає и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений», «О публичных лекциях по педагогике», «Циркулярное предложение директорам училищ Одесского учебного округа», «Об изменении правил приема в благородные пансионы при гимназиях...», та ін. він виступав за демократизацію керівництва школою та шкільною системою в цілому.

В статті «Питання життя» Пирогов формулює свої погляди на роль, значення та сучасний стан виховання, на його завдання і характер, проводить думку про те, що вихованню належить дуже відповідальна роль в житті суспільства в цілому і кожної особистості зокрема, що від виховання в значній мірі залежить майбутнє людини.

Пирогов з болем відзначає, що питання виховання не стало поки що питанням життя, що сучасне суспільство не надає йому потрібної уваги, не піклується про забезпечення виховання пра­вильним спрямуванням. Більше того, у вихованні підтримується якраз помилкова спрямованість. Найбільш суттєвим недоліком, а вірніше, вадою сучасного виховання, М. Пирогов називає ста­новість освіти і виховання, вважаючи цю перешкоду несправедливою, такою, яка не відповідала інтересам держави, педагогіки і мо­ралі. Він вимагав знищення становості. Не належність до якогось стану, а нахили і здібності до навчання і матеріальна забезпече­ність — ось що, на його думку, повинно визначати фактичну мо­жливість для кожного отримати ту чи іншу освіту.

Не менш серйозною вадою, ніж становість, М. Пирогов вва­жав вузькопрофесійну та чиновницько-кар'єристську спрямова­ність виховання, зниження загальноосвітнього рівня навчання учнів початкової і середньої школи і студентів університетів.

У статті «Школа і життя» Пирогов висуває вимогу єдиної на­родної, загальнодоступної школи для всіх станів і національних типів, починаючи з елементарної і до вищої, проголошує прин­цип колегіальності у керівництві учбовими закладами.

Найактивнішу участь взяв Пирогов в обговоренні реформи народної освіти 60-х років. Борючись проти станової нерівності і національних обмежень щодо школи, Пирогов запропонував нову систему народної освіти. Основою цієї системи повинна була ста­ти елементарна школа з двох класів, в якій вивчається Закон Бо­жий, грамота, лічба. Потім ідуть прогімназії — реальна і класична з 4-річним курсом навчання кожна. З реальної прогімназії можна вступити також до класичної, яка є вищим типом навчального закладу в порівнянні з реальною прогімназією. Середня школа намічалася двох типів — реальна і класична гімназія. Реальну гім­назію рекомендувалось будувати відповідно до місцевих потреб: у ній вивчаються прикладні, математичні і комерційні науки. Учні, що закінчують реальну гімназію, вступають до вищих технічних навчальних закладів. Класична гімназія готує до університету.

З високою оцінкою слова пов'язаний погляд М. Пирогова на роль і значення таких методів в середній школі, як розповідь вчителя, бесіди, твори учнів. При навчанні і вихованні дітей ранньо­го віку М. Пирогов рекомендував користуватися також іграми. Він називав їх сильними вежами початкової освіти. При правильній, на думку М. Пирогова, організації гри вона сприяє розвиткові мислення, почуттів, фантазії.

Для М. Пирогова було аксіомою, що кожен вчитель будь-яко­го ступеня школи тільки тоді відповідає своєму призначенню, коли одночасно з викладанням виховує учнів. Велике значення надавав він самостійній роботі вчителів над підвищенням рівня знань і над удосконаленням своєї педагогічної майстерності.

На противагу діючому статутові і офіційній педагогіці, Пирогов у ряді статей обґрунтовує принципи навчання у дусі демократичної педагогіки, виховуючого навчання, поєднання наочності і слова, диференційованого підходу до методів навчання і виховання, ура­хування індивідуальних особливостей, підвищення ролі вчителя в на­вчально-виховному процесі, творчого підходу до нього та ін.

Пирогов був прибічником жіночої освіти. У вихованні жінки полягає виховання всього людства. Проте жінка має завжди зали­шатися жінкою, навіть з чоловічою освітою і навіть в чоловічому одязі. Однак Пирогов — противник рівноправ'я жінки з чолові­ком в платні. В цих поглядах відчувається типовий представник ліберальної буржуазії.

М. Пирогов вважає, що необхідного покращення життя можна досягти шляхом широких соціальних перетворень, в основі яких повинні бути радикальні зміни системи освіти і виховання, розви­ток освіти і науки в Україні. Проте його вимоги ліквідації стано­вого характеру системи народної освіти, відкритого доступу в се­редню і вищу школу широким масам трудящих, ідея гармонійного розвитку усіх вроджених «сил народу» висунули М.І. Пирогова в ряди видатних громадських діячів.