2. Культурно-освітня діяльність західноукраїнських діячів (м. Шаш­кевич, і. Вагілевич, я. Головацький, й. Левицький)

Нове сторіччя розпочалося для Західної України з добрими ознаками. Важливою подією, яка ознаменувала, з одного боку, початок нового віку, а з другого — зародження сталої національ­ної системи освіти, виявилося при­йняття в 1805 році шкільного закону, який визначив мету та зміст навчання, типи навчальних закладів, порядок їх створення та функціонування, їх взаємо­зв'я­зок та взаємозалежність.

У цей же час з-поміж інтелігенції, що й далі продовжувала з погордою відноситися до народної мови та духовенства, стра­шенно заполонізованого як у щоденному житті, так і в пропові­дях, починають вирізнятися окремі особис­тості, які пробують за­світити каганчик у темряві національного життя. Такими світли­ми проблисками можна вважати заходи І. Могильницького, М. Левиць­кого, І. Снігурського, І. Лаврійського у справі підне­сення народного шкільниц­тва й національної освіти. Вони вима­гали навчання в школах рідною мовою, відкривали навчальні за­клади, видавали навчальну й художню літературу на­родною мо­вою, розвивали національну педагогічну думку.

У відповідь на численні меморіали, що їх слав Іван Могильни-цький ра­зом з митрополитом Михайлом Левицьким, цісарським наказом від 1818 р. в чисто українських школах дозволено було вчити всіх предметів українською мовою, а в мішаних школах було введено українську мову як обов'язковий пре­дмет для української молоді. Канонік і інспектор народних шкіл І. Могильни­цький зро­бив перші кроки у праці на терені широкої народної освіти. У 1816 р. він заложив у Перемишлі перше на Західній Україні культурно-освітнє «Това­риство галицьких уніатських священиків для поширення освіти й культури се­ред вірних на підставі християнської релігії”, що поклало собі завданням вида­вати для народу книжки релігійного змісту. Зусиллями товариства було ство­рено вчительський інсти­тут. Світська влада затвердила це товариство, але Рим побачив у ньо­му реальну загрозу католицизму й заборонив його діяльність.

Намагаючись прислугуватися на полі мовознавства, галичани робили перші спроби видати твори з граматики «руської» мови. Не­малий вплив на свій час мала праця І. Могильницького «Ведомость о руском язьіце», яка вий­шла друком, щоправда, польською мовою, та його перша науково обгрунтована «Граматика языка славено-русь­кого». В Перемишлі в 1834 р. була випущена німецькою мовою гра­матика Йосипа Левицького, а в 1846 р. галицький свяще­ник Йосип Лозинський видав там же ще одну граматику народної мови, але й цього разу вона була написана іншою мовою — польською.

Боротьбу за українську мову, літературу й школу, видання книг рідною мовою продовжили в 30-х роках Маркіян Шашкевич, Іван Ваплевич та Яків Го­ловацький. Щ високоосвічені, активні пред­ставники української інтелігенції, що тоді народжувалася, ство­рили в 1832 р. гурток, відомий ь історії під назвою «руська трій­ця», який став провісником національно-культурного відроджен­ня на західноукраїнських земля\

Захоплені красою рідної мови й рідної пісні, ознайомлені з дже­релами та наивщомішими творами слов'янських літератур, заохо­чені першими літерату­рними й етнографічними працями, що ви­йшли за Збручем, молоді патріоти взялися поширити ідею розвою українського письменства серед ц^роких кругів українського гро­мадянства. Вони склали літературно-етнографічиий альманах «Ру­салка Дністрова, вперше написаній живою народною мовою і фо­нетич­ним правописом. Зміст ал^анаху до якого ввійшла збірка українських народних пісень, оригінальні пісні «трійці», перекла­ди, історичні пісні та відомості про слов'янські й українські руко­писи, став переломним у духовому житті галиць­ких українців, указуючи новий шлях розвитку для українських літераторів.

Окрім трьох названих засновників гуртка до нього ввійшли та­кож М. Ількович та М. Кульчицький Позиції гуртка розділяли М. Устиянович та А. Мо­гильницький. Гуртківці багато зробили в бо­ротьбі за школу з українською мо­вовд навчання, у відстоюванні права на існування української літератуної мови, народженої з живої мови народних мас, збиранні та вивченні народної творчо­сті, по­ширенні освіти серед народу. Так М Шашкевич склав свого часу гарну читанку-для шкільної дітвори А поетичною казкою «Олена» він започаткував розвиток української повісті на галицькому грун­ті. Я. Головацький у резуль­таті свод етнографічних досліджень під­готував 4-томнии збірник пісень гали­цької й угорської України, що вийшов друком у Москві завдяки заходам славі­ста Йосипа Бодянського в 1878 році. М. Устіянович продовжив літературні тра­диції гуртка, редагуючи потім «Галичо-рус^ ^сник» та змальовуючи у сво­їх по­вістях зразки бойківського життя й буйну вдачу верховинців.

Ці заслуги гуртківців тим більші що вони звернулися до мови простолю­ддя в той час, коли виш, верстви галичан із погордою та зневагою дивилися на селянина. Діячи гуртка підготували той ґрунт, на якому розгорнулася боротьба за розвиток української школи й освіти під час буржуазної революції 1348 року.