Тема XI школа.І педагогічна думка в україні (перша поло­вина XIX століття)

1. Загальна характеристика освіти в Україні у першій половині ^; XIX сто­ліття.

2. Культурно-освітня діяльність західноукраїнських діячів (М. Шаш-ке­вич, І. Вагілевич, Я. Гловацький, Й. Левицький).

3. Педагогіка О. Духновича.

4. Культурно-просвітницька діяльність Кирило-Мефодіївського товарис­тва (Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров).

Література

1. Дорошенко Д. І. Нарис історії України / Передмова І.О. Денисюк, —Л., 1991.

2. Іванова Р.П. Михайло Драгоманов у суспільно-політичному русі Росії

1. та України. - К, 1971.

2. Киян Л.Ф. Визнаний діяч української освіти // Початкова школа. — 1991. — № 11. — С. 59—62.

3. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки: Курс лекцій. —Тер­нопіль, 1994.

4. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, О.А, Дубасенюк. — Жи­то­мир, 1999.

5. Любар О.О. та ін. Історія української педагогіки / За ред. М.Г. Стель­махо-вича. - К.: ІЗМН, 2000.

6. Сбруєва А.А., Рис/на М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діагра­мах: Навчальний посібник, — Суми: СумДПУ, 2000,

Ключові слова та терміни

Приходські (початкові) школи, церковнопарафіяльні школи, «Буквар Южноруський», «Граматика язьїка славено-руського», «Русалка Дністрова», «Книги буття українського народу», народні училища, класичні і реальні про­гімназії, класичні і реальні гімназії.

1. Загальна характеристика освіти в Україні у першій половині XIX століття

З початком XIX століття традиційні школи зникають. Ріст крі­пацтва спричинив зникнення сільських шкіл. Російський уряд Намагається заводити свої урядові школи з одноманітною органі­зацією, однаковими програмами та вимогами в напрямі русифіка­ції українців. Та його заходи не мали особливого успіху. Під тис­ком передової громадської думки царський уряд Олександра І проводить реформування системи освіти в Росії за західноєвро­пейським зраз­ком, запозичивши систему освіти періоду францу­зької революції. Оперуючи зовні просвітительськими ідеями, а насправді перекручуючи їх, царські урядо­вці прийняттям Статуту 1804 року знешкоджують ці ідеї, пристосувавши їх до своїх потреб.

Статут навчальних закладів передбачав, що державна система освіти має будуватись «відповідно до обов'язків і користі кожного стану». Основними ти­пами навчальних закладів були визначені: церковнопарафіяльні школи (1 рік навчання); повітові (2 роки навчання); гімназії (4 роки навчання); ліцеї; універ­ситети.

Поряд з ними існували духовні семінарії та духовні училища. Тобто від­значається виразний «становий» характер освіти: у гім­назіях вчилися діти дво­рянські, в семінаріях — діти духовенства, в повітових — діти міщан.

Існували ще так звані прихідські (початкові) школи, призначені для еле­ментарної освіти селянства. Виникали вони поволі та в об­меженій кількості.

В однорічних початкових школах діти навчалися читати, писа­ти, вико­нувати перші дії, обов'язковим було вивчення Закону Бо­жого. На утримання цих шкіл уряд коштів не виділяв. Тому в 1820-х роках у деяких місцевостях, як, наприклад Київщині, виникають ланкастерські школи. При наявності від 60 до 120 учнів і одного вчителя доводилось вдаватись до системи взаємного навчання.

Про окремі деталі організації навчання в ланкастерській школі повну ін­формацію подає документ, складений учителем Полонським у 1840 році. Це перелік предметів, необхідних для навчання дітей за методом Ланкастера: ЗО паличок розміром 3 вершки, 50 дощечок і ві­шалка для таблиць. Всі учні поді­ляються на 8 класів: першокласники вчилися писати букви спочатку на піску, учні 2—6 класів писали крей­дою і грифелями на дощечках, а учні 7—8 класів — перами на папері. Белль-ланкастерська система навчання проіснувала в Ки­єво-Печер­ській чоловічій парафіяльній школі до першої половини XIX ст.

Другим ступенем у системі початкових шкіл були повітові (2 роки навчання). Кількість навчальних дисциплін була збільше­на: арифметика, гео­метрія, загальна фізика, технологія, природ­нича історія, географія, російська, польська, німецька, французь­ка мови, креслення, малювання, катехізис. Діти отримували необ­хідні знання відповідно до їх стану та рівня промисловості, а також такі, які б дали їм змогу навчатись у гімназіях.

Випускники гімназій могли продовжити навчання в універси­тетах, які включали такі факультети: морально-політичний, фі-зико-математичний, меди­чний, філологічний, юридичний тощо.

17 січня 1805 року було відкрито університет у Харкові, який складався з 4-х факультетів. В 1811 р. зі складу університету виді­лився педагогічний ін­ститут, що став своєрідною базою для підго­товки кадрів викладачів перш за все для самого університету, а зго­дом — кузнею учительських кадрів для України.