4. Педагогічні погляди є. Славинецького та с. Полоцького

У педагогічній думці цього періоду можна виділити офіційну систему освіти і виховання, яка виражала інтереси панівних кла­сів, прогресивну педа­гогічну теорію і практику та псевдонародні педагогічні теорії й ідеї.

Між представниками цих напрямів йшла тривала й гостра бо­ротьба. Вона позначилась на виховній і освітній діяльності, педа­гогічній та художній літературі.

Прогресивні педагогічні ідеї того часу відображалися в стату­тах братсь­ких шкіл, різних полемічних творах релігійного і полі­тичного характеру, зо­крема, в творах видатних діячів братських шкіл Лаврентія та Стефана Зизаніїв, творах Івана Вишенського, Кирила Ставровецького, Іова Борецького та ін.

У літературно-художніх, полемічних, історичних працях пись­менників і просвітителів України цього періоду знаходимо думки про соціальну роль, ха­рактер і значення виховання й освіти. У розвитку педагогічної думки у XVII ст. можна чітко виділити два на­прями: орієнтація на зразки грецької культури й освіти (Єпифаній Славинецький) та розвиток педагогічної теорії і практики на основі слов'янських педагогічних традицій з урахуванням досяг­нень західної педагогіки (Симеон Полоцький).

Коли у Московській державі визнали потребу мати вчених лю­дей і заду­мали видрукувати Біблію, то цар Олексій все це попросив з Києва. І 12 липня 1649 року приїхали в Москву українці-справщики, серед яких був і Єпифаній Славинецький. Це була людина високої освіти, «муж многоучений, аще кто ин во времени сем, на токмо граматики й риторики, но и философии и самые фео­логии известный быть списатель и искустный расудитель» Славинецький при­дбав собі славу чоловіка «вельми ученого й мудраго» і мав вели­кий вплив у Москві, він добре 'знав декілька мов, був «опасный претолковник эллинского, славянского и польского діалектов» і ли­шив по собі «лексикон греко-славяно-латинский».

Через 15 років, в 1664 р. прибув до Москви українець Симеон Полоцький (1629—1680), покликаний туди вчити царевичів Олек­сія І Федора та царівну Софію; навчав він і царевича Петра. Це була людина високої освіти, вже освіти західної; він мав великий вплив у Москві і в державному житті, і в літературі, де особливо вславився як поет. Написав багато праць, і серед них такі, як «Обед душевний» (1681) та «Вечеря душевная» (1683), чим зажив собі ве­ликої слави. «Псалтир рифмованая» Симеона Полоцького була широко скрізь розповсю­джена у Московії, і наказом царів Івана та Петра її було покладено на ноти.

Єпифаній Славинецький та Симеон Полоцький були перши­ми казноді­ями (промовляли проповіді по церквах на відміну від існуючого звичаю в Мос­кві проповіді читати з книжок).

Представників обох напрямів єднало прагнення поліпшити освіту і вихо­вання народу, сприяти піднесенню рівня його культу­ри, відстояти національну незалежність.

Є. Славинецький не лише виправляв помилки у церковних книгах, а й пе­рекладав навчальну літературу з медицини, геогра­фії, мистецтва, створював підручники.

Серед праць Є. Славинецького чи не найбільший інтерес, з пе­дагогічного погляду, становить твір «Громадянство звичаїв дитя­чих». Дослідники встано­вили подібність цього твору з працею Я.А. Коменського «Правила поведінки...», а також з твором Еразма Роттердамського «Похвала глупості». Однак твір Е. Роттердамеького мав розповідальну форму, а «Громадянство звичаїв дитячих» — катехізисну (запитально-відповідальну). Твори Є. Славинецького сприяли утвердженню прогресивних ідей у справі виховання під­ростаючого покоління.