Творчі завдання і реферати

1. провідні тенденції освітніх систем ХХІ ст.

2. початкова освіта у Великобританії, Франції ФРН (порівняльний аналіз)

3. особливості організації педагогічної освіти у США.

4. Технологія оцінювання навчання учнів у США.

Питання для роздумів і проблемні запитання

1. Яке значення для національної освіти має всесвітня тенденція глаболізації?

2. Виділіть спільні і відмінні тенденції у загальній освіті США й Україні.

3. Яка із західних моделей середньої освіти (Франція, Великобританія, ФНР) найбільш повно враховує інтереси учнів?

4. Яка з найбільш розвинених країн світу претендує на всезагальну вищу освіту?

Тести

1. Всі діти починають навчання у школі з 5-річного віку у:

а)Японії; б) Великобританії; в) Фрвнції

2. Тьютор — це:

а) вчитель початкової школи США; б) викладач-наставник в уні­верси­теті Великобританії; в) шкільний інспектор у Франції; г) вихо­ватель у гімна­зіях ФРН.

3. Ліцей — це середня школа у:

а) Франції; б) Великобританії; в) США; г) Японії.

4. Гарвард є одним із найпрестижніших університетів у:

а) Японії; б) Великобританії; в) США; г) Франції.

5. У США дітей починають ділити на групи за рівнем здібнос­тей у:

а) початковій; б) неповній середній; в) повній середній школі.

6. «Гайденс» це;

а) психологічна служба у школі США; б) програма проведення, екскурсій в англійській школі; в) вид компенсуючого навчання в япон­ській школі.

Тема VII

ШКОЛА Й ПЕДАГОГІКА КИЇВСЬКОЇ РУСІ (ІХ-ХІУ сто­ліття)

1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі.

2. Соціальні умови становлення писемності та виникнення пер­ших шкіл у Київській Русі.

3. Зміст та організація навчання у Київській Русі.

4. Перекладна література та перші педагогічні пам'ятники Київ­ської Русі.

Література

1. Антология педагогической мысли Украинской ССР / Сост. Н.П. Кале­ниченко и др. — М., 1988. — С. 31—68.

2. Сбруєва А.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діагра­мах. — Суми,2000.

3. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. —Тернопіль, 1994. — С. 4—25.

4. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українсь­кого народу. — К., 1991. — С. 3—39.

5. Розвиток народної освіти і педагогічної думки в Україні / За ред. М.Д. Ярмаченка. — К., 1991. — С. 8—29.

6. Історія педагогіки / За ред. М.В. Левківського, О.А. Дубасенюк. — Жи­томир, 1999.

7. Любар 0.0. та ін. Історія української педагогіки / За ред. М.Г. Стельма­ховича. — К.: ІЗМН, 2000.

Ключові слова та терміни

Матріархат, патріархат, християнство, язичницькі вірування, дохристиян­ське світосприйняття, Кирило-Мефодіївська писемна традиція, Часослов, Псал­тир, «розрізна азбука», «школи грамоти», «школи книжного вчення», монас­тирські та парафіяльні, «Повісті минулих літ», «Златоуст», «Ізборнік», «Повчання».

1. Традиційні засади виховання дітей в Київській Русі

У V—VІ столітті н.е. завершилося розселення слов'ян, їх по­діл на три групи: східну, західну і південну. Традиції національ­ного виховання зароджу­валися одночасно із формуванням сло­в'янської народності. Цікавими з цього приводу є зауваження древніх авторів про спосіб життя слов'ян. Характер вихо­вання, його зміст, форми і методи були зумовлені географічним поло­женням, природними та соціальними умовами становлення укра­їнської народності. Со­ціально-економічні умови визначили тип виховання, що реалізовувався сло­в'янськими племенами на ко­жному етапі їх розвитку.

Період матріархату: діти до п'яти-шести років виховувалися матір'ю, пі­зніше хлопчиків передавали до спільних чоловічих помешкань, дівчаток — до жіночих, де ними опікувалися брати і сестри матері. Період патріархату: ви­никають так звані будинки для молоді, куди батьки за традицією відправляли дітей на вихо­вання. Велика патріархальна сім 'я: виховання дітей ґрунтува­лося на принципі разового колективізму. Невеликі сім ї класового феодального суспільства: виникають нові оцінні категорії, що сприя­ють соціалізації підрос­таючого покоління (відповідальність батьків за виховання дітей, їх авторитет, достоїнство сім'ї, дитяче побратимство і посестринство, спілки ровесників, мо­лодіжні то­вариства).

Метою виховання була підготовка до праці землероба, мис­ливця, муж­нього воїна — захисника рідного краю і матері — вмі­лої господарки, продов­жувачки роду. Період становлення східно­слов'янської народності і державно­сті поділяють на дохристиян­ський і християнський. Існуючий штамп про бід­ність і примітивізм язичництва до сих пір накладає відбиток на уявлення про минуле наших предків.

Поступово вірування древніх слов'ян втрачає свої позиції. Поява міста Києва ознаменувала собою створення міцного племінного союзу. VII—IX сто­ліття слід характеризувати як перехідний період доранньофеодальної держави. Десь в середині Х століття Київська Русь починає уважно придивлятися до мо­жливості прийняття хри­стиянства з метою прилаштування його до своїх полі­тичних інте­ресів. Клас феодалів, що почав формуватися у державі, відчував гостру потребу у більш прийнятній ідеології, яка б охороняла їх інтереси, разом з тим давала якусь ілюзію поліпшення становища народу, хоча б і в потойбіч­ному світі. Язичництво не мало таких можливостей.

Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та христи­янства, то можна сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життя розглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі; вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну роль у житті древ­ніх. В християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекає поліп­шення становища у потойбічному світі порівняно із земним жит­тям; іс­нувала обіцянка всім гнобленим благ потойбічного світу за їх покору; поширю­валася ідеологія, що сприяла посиленню центра­лізованої держави. Однак, не­зважаючи на це, дохристиянська культура — усна народна творчість, ска­зання про богатирів, моральні ідеали, скульптура і архітектура — відображають висо­кий рівень розвитку самобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке віру­вання — це продукт творчості наших далеких предків — схід­них слов'ян. Як вважа­ють вчені, вони були ближчі до природи, краще зберігали практичні до­сягнення народу, вимагали від лю­дини більшої активності. Крім того, дохрис­тиянське світосприй­няття, істинно самобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язич­ницької релігії, стало підґрунтям і самого християнства. Таким чи­ном, при­йняття нової релігії — це лише наслідок зміни соціаль­но-економіч­них умов розвитку суспільства, оскільки на зміну по­літеїзму безкласового сус­пільства мала прийти нова монотеїстич­на релігія, що відповідала б соціально-класовій структурі Київсь­кої Русі; християнство сприяло розвиткові відносин між фео­далами та селянами; християнство вводило Русь у становище європей­сь­кої держави і надалі визначало шлях її розвитку. Численні науко­вці ствер­джують, що .теза про важливість християнства стосовно внесення на Русь пи­семності, живопису, архітектури і в цілому культури є не зовсім вірною. Сього­дні можна з впевненістю стверджувати, що ще до введення християнства Київ­ська Русь була однією з наймогутніших держав Європи, а найвищим досягнен­ням ран­нього феодального суспільства стало створення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличної азбуки,