2. Конституційне закріплення адвокатури

Правове підґрунтя діяльності адвокатури на території на­шої держави забезпечує ціла низка нормативно-правових ак­тів, що створюють відповідну систему законодавства про адво­катуру України. На чолі з Конституцією України до законода­вства про адвокатуру України слід віднести такі нормативно-правові акти та документи, як Закон України «Про адвокату­ру» , Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси, Цивільний та Цивільний процесуальний кодекси, Господарсь­кий та Господарський процесуальний кодекси, Кодекс адмі­ністративного судочинства України, Правила адвокатської етики тощо.

Цілком логічно насамперед зазначити про Основний За­кон України - Конституцію. Так, відповідно до положень ст. 59 Конституції України кожен має право на правову до­помогу. Відомі вчені, які підготували науково-практичний коментар Конституції України, зазначили, що можливість одержання кожною особою правової допомоги є важливим благом у будь-якому цивілізованому суспільстві. Право на правову допомогу - це закріплене в Конституції України та в інших законодавчих актах відповідно до міжнародно-право­вих стандартів право кожного на одержання послуг юридич­ного характеру з метою забезпечення реалізації особистих (громадянських), політичних, економічних, соціальних і культурних інтересів, а також захисту прав і свобод особи¹. Для забезпечення та реалізації зазначеного права на правову допомогу при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє саме адвокатура. Отож, дана стаття Конституції України визначає механізми захисту прав і сво­бод людини і громадянина, де особлива роль належить саме адвокатурі.

Слід зазначити, що основним джерелом інституту адвока­тури є Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-ХІІ. Так, даний Закон врегульовує порядок здійснен­ня адвокатської діяльності, що регулюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами Ук­раїни і статутами адвокатських об'єднань.

У Законі України «Про адвокатуру» визначено поняття та завдання адвокатури України, принципи та організаційні фор­ми діяльності адвокатури, види адвокатської діяльності, права та обов'язки адвоката, гарантії адвокатської діяльності та адво­катська таємниця, оплата праці адвоката, а також відповідаль­ність адвоката. Здається, що 19 статей Закону абсолютно врегульовують діяльність адвокатури в Україні, однак слід заз­начити, що це не зовсім так. Зокрема, В. Кальний визначив цілу низку причин, що створюють проблеми у діяльності адвокатури, це: економічна криза; відсутність належної державної підтрим­ки адвокатури; систематичні порушення прав адвокатів при ви­конанні ними професійних обов'язків; організаційно-правова неврегульованість у самій адвокатурі тощо².

З урахуванням вищезазначеного ще у 1998 р. виникла не­гайна необхідність у вирішенні багатьох проблем адвокатури шляхом реформування системи законодавства України про адвокатуру. У зв'язку із чим проаналізуємо проект Закону України «Про адвокатуру», який найближчим часом має вступити у законну силу.

Слід зазначити, що на відміну від чинної редакції Закону, проект Закону України "Про адвокатуру" є значно більшим за своїм обсягом. Так, чинний Закон містить 19 статей, а проект - 57. На наш погляд, проект Закону є не лише прогресив­ним з точки зору правового регулювання діяльності адвокату­ри, а й більш уточненим та новим. Так, крім уточнення чинних положень, у проекті передбачено цілий ряд нових право­вих норм, які більш чітко визначають сферу та принципи діяльності адвокатури України. Наприклад, розділи 3, 4 та 5 проекту на сучасному етапі є лише окремими статтями.

Не менш важливе значення, з погляду реформування зако­нодавства про адвокатуру має проект Закону України «Про правову допомогу». Адвокати - особи, які отримали право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до Закону Украї­ни «Про адвокатуру» набувають відповідно до зазначеного проекту Закону статус правових радників, які мають право надавати будь-який вид правової допомоги³. Зокрема, у ст. 10 зазначеного проекту Закону вказано основні види правової до­помоги, що їх має право надавати адвокат: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; правовий висновок; медіація; представництво; виконання обов'язків захисника у процесі дізнання, досудового слідства та розгляду криміналь­ної справи у суді; виконання обов'язків захисника при провад­женні у справах про адміністративні правопорушення; вико­нання обов'язків захисника у справах про застосування за­ходів примусового примусу; інші послуги правового характе­ру, які не заборонені законом. Отже, проект Закону України «Про правову допомогу» врегульовує відносини щодо надання правової допомоги, а адвокатська діяльність є одним з основ­них способів реалізації права кожного на правову допомогу.

Участь адвоката у цивільному, кримінальному, господарсь­кому та адміністративному процесах врегульовано відповід­ними кодексами та законами. Зокрема, здійснення адвокатом представницької функції у цивільному процесі передбачено статтями 38-43 Цивільного процесуального кодексу (далі -ЦПК), де визначено основні засади, форми та принципи діяль­ності процесуального представника у цивільному процесі. По­зитивним є те, що чинний ЦПК України до осіб, які можуть бути представниками, насамперед включив адвоката, який, на нашу думку, здійснює представницькі функції з урахуван­ням його кваліфікації, що підвищує рівень надання останнім правової допомоги під час розгляду та вирішення цивільних справ.

Участь адвоката в адміністративному процесі врегульовано Законом України «Про адвокатуру» та положеннями статей 16,56-59 Кодексу адміністративного судочинства України (да­лі - КАС). Так, у адміністративному процесі з метою надання правової допомоги під час вирішення справи в адміністратив­ному суді передбачається участь адвоката як представника.

Щодо господарського процесу, то в Господарському проце­суальному кодексі (далі — ГПК) прямо не врегульовано поря­док участі адвоката. Так, ст.28 зазначеного Кодексу лише пе­редбачає можливість участі як представника адвоката, а стат­ті 44 та 48 визначають лише порядок оплати правової допомо­ги що надається адвокатом, та є здебільшого від сил очними.

На відміну від Господарського процесуального кодексу Ук­раїни Кримінально-процесуальний кодекс України (далі -КПК), зокрема у статтях 44, 45, 46, 47, 48 та 52 визначив інститут, як інститут адвокатури, що перебуває у постійній динаміці. Тому, на наш погляд, прийняття нового Закону України «Про адвокатуру» слід пришвидшити, що приведе не тільки до новітнього етапу у розвитку даного інсти­туту, а й визначить основні напрями та тенденції в удоскона­ленні законодавства про адвокатуру України.