15. Система освіти за часів радянської влади. Реформування освіти в незалежній Україні.

Враховуючи суперечливі оцінки радянського етапу української історії, треба визнати успіхи, які були досягнуті в сфері освіти. В 1934 р., з метою вдосконалення системи народної освіти, встановлюються три типи загальноосвітньої школи: початкова (4 класи), неповна середня (7 класів) і середня. Протягом другої п'ятирічки завершився перехід до загальної обов'язкової початкової освіти, а в містах - до загальної семирічної. У 1940 - 1941 н.р. в загальноосвітніх денних школах республіки навчаються 6,7 млн. учнів.

Отримала розвиток в Україні і мережа середніх спеціальних учбових закладів.

Зростала кількість студентів у вищих навчальних закладах. Університетськими центрами були Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ. У 1938 р. на Україні було 130 вузів.Серед відкритих був Донецький індустріальний інститут, утворений у 1935 р. внаслідок об'єднання гірничого та металургійного інститутів. Донецький медичний інститут.

В післявоєнні роки система освіти реформувалась і вдосконалювалась. Зменшувалась кількість шкіл з українською мовою навчання. В деяких великих містах їх не стало жодної, в інших залишилися по одній - дві на сотні тисяч населення.

З проголошенням незалежності України було розпочато процеси реформації освіти. В середній школі відбулося переведення учнів з 11 річної на 12 річну програму навчання. У технікумах та університетах запроваджено програму бакалавр, магістр.Ці реформи наближували українській освітній простір до Європейських стандартів. різко зменшилась кількість школярів (через демографічні проблеми), скоротилась загальна кількість шкіл. В системі вищої освіти навпаки кількість університетів зросла за рахунок відкриття приватних ВНЗ. Поряд з цим необхідно відзначити недостатьньо високий рівень викладання матеріалу в них, що призводить до нівелювання вищої освіти в державі.

16. Розвиток науки як окремої галузі духовної культури у X – XVIII ст.

Початок розвитку наукової думки в України з часів Київської русі. Перший літопис постав уже в часи Ярослава Мудрого, близько 1039 р.Славний Нестор-Літописець, що 1112 р. впорядкував «Повість давніх літ».

Практичне значення мала медицина. Першими лікарями були ворожбити й знахарі,кудесники — чоловіки й жінки. Їхні лікувальні заходи обмежувалися закляттями і замовляннями. Проти таких ліків виступало духовенство. Лікарська вмілість піднялася згодом, коли Київська Русь нав’язала тісніші зв’язки з Візантією.Розвиток науки в другій пол XIII — першій пол XV ст. характеризується тим, що осмислення світу здійснювалося в тісному зв’язку з розвитком усього культурного потенціалу суспільства.

У системі наукових зацікавлень того часу провідне місце посідала астрономія — наука про походження світу та його будову, Основне виробництво середніх віків — землеробство — було органічно пов’язане з річним циклом погодних змін, вимагало відліку часу. Активізація економічних, торговельних і культурних взаємин з Центральною і Західною Європою прискорило технічний прогрес у гірництві, деревообробному виробництві та переробці сільськогосподарської продукції.

Питання фізики розглядалися здебільшого при описі деяких астрономічних і метеорологічних явищ.

Розвиток науки в XVI —XVII ст. був тісно пов’язаний з радикальним поворотом України до Заходу. Особливо інтенсивно почали розвиватися словесні дисципліни, зокрема граматика, риторика й поетика. Менше розроблялися науки квадривіуму — математика, астрономія, музика, а також право, медицина, логіка.Центром наукової думки в Україні стала Києво-Могилянська академія. 17. Наука в Україні у XIX – початку ХХ ст.

Важливу роль у розвитку математики відіграли професори Харківського університету М. Остроградський та Т. Осиповський. Підручник останнього, став головним посібником з математики у Російській імперії на кілька десятиліть. У ботаніці помітне місце зайняла діяльність вже згадуваного М. Максимовича. Він займався перекладом творів зарубіжних вчених у цій галузі, а також сам проводив дослідження рослинного світу і склав найповніший атлас флори Московської губернії.

Одночасно активно створюються наукові товариства, до яких належали: Львівський інститут Оссолінських, заснований у 1817 р.; Одеське товариство любителів історії та старожитностей (з 1839 р.); Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей при канцелярії київського генерал-губернатора (1835–1845 рр.); Київська археографічна комісія або Тимчасова комісія для розгляду давніх актів (1843–1921 рр.).

Серед відомих науковців ХІХ-ХХ ст. варто виокремити Костомарова, (написав "Богдан Хмельницький й возвращение Южной Руси России"), В. Антоновича, М. Грушевського (написав "История Украины Руси"), першу жінку професора О. Єфименко (написала "История украинского народа"), А. Павловського (видав у 1818 р. в Петербурзі першу граматику української мови -"Граматика малоросійського наречення").

На західноукраїнських землях наукові дослідження проводило Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка (1873), на базі якого у 1892 р. було створене Наукове товариство ім. Т.Г. Шевченка. У 1909 р. у Києві виникло товариство повітроплавання під керівництвом професора політехнічного інституту Н.Б. Делоне. Тут успішно працювали такі відомі конструктори і пілоти. Усього в Києві у 1909–1912 рр. було створено біля 40 дослідних літаків різних типів. Успішно розвивалося винахідництво. Зокрема, уродженець України, інженер Н.Н. Бенардос винайшов у 1881 р., а потім запатентував у багатьох країнах Європи принципово новий спосіб з’єднання металів, поклавши початок електродуговому зварюванню.