5. Історичний та науково – об’єктивний підхід до вивчення культури.

Висвітлення розвитку української культури вимагає використання ряду основних положень наукової методології, зокрема:

1) Історичний підхід до культури, який передбачає врахування своєрідності, якісної визначеності не лише ідейного змісту, але часто і форми культури на кожному історично значущому етапі її поступу. Розгляд культури в розгорнутому суспільно-історичному контексті виключає підхід до культури як до замкнутого соціального організму, що формувався лише на власному ґрунті і не знає взаємовпливів і запозичень. Українська культура оригінальна і національно своєрідна система, однак протягом всієї історії вона збагачувалась здобутками інших культур, засвоюючи з них ті цінності, які додавали щось нове до її власних набутків, не руйнували її цілісності, а зміцнювали її як стійку національну єдність;

2) Науково-об'ективну оцінку різних часто ідейно протилежних течій та напрямів в культурі, яка відкидає як крайнощі кон­цепції єдиної надкласової національної культури, наскрізь демократичної за своїм характером, так і твердження про націоналістичну «зіпсованість» феодальної чи буржуазної куль­тур, які ніби перекреслювали будь-яку їх цінність і позитивне значення; у створенні української культури, як, до речі, і культури будь-якого народу, брали участь всі класи, всі соціальні прошарки суспільства, що, звичайно, не виключає конкретно-історичної критичної оцінки цього вкладу.

Дослідження історії розвитку духовної культури повинно включати принаймні три головні аспекти:

ідейно-змістовий (еволюція світоглядної моделі народу, методи і стилі її відтворення даною культурою, розвиток уяв­лень про людину, її діяльність, ідеали, становлення і зміни в етичних поглядах та принципах естетичної свідомості суспільства тощо);

інституціональний (дослідження установ, форм і засобів, що забезпечують відтворення та організацію культурного жит­тя, його нормальне функціонування, спрямування його провідних процесів);

структурний (історичні типи і форми культури та їх світоглядні орієнтації — первісна, феодальна, буржуазна і т. д.; їх суперечності та рушійні сили; складові культури (наука, мораль, релігія та інші види мистецтва, їх особливості, взаємодія).

6. Матеріальна культура стародавнього населення України (палеоліт, мезоліт, неоліт).

Найдавніша людина сучасного типу з'явилась на території України в палеоліті — ашельський час (1 млн. — 150 тис. pp. до н.е.). Це засвідчують розкопки багатошарового поселення цієї епохи на Закарпатті.

Археологи виявили ручні рубила та велику кількість крем'яних відщепів, уживаних як знаряддя праці. На цьому етапові людина лише почала свій шлях у відокремленні від природи і тому кількість матеріальних предметів надзвичайно мала. Культурний розвиток характеризувався виробленням предметів праці.

Наступний етап репрезентує так звана мустьєрська епоха, яка датується періодом з 150 до 35 тис. pp. до н.е. В цей час людина інтенсивно заселяє Східну Європу і досягає басейну Десни. На території сучасної України відомо понад 80 мустьєрських пам'яток у Донбасі, Криму, Подністров'ї, Подніпров'ї, на Десні, в Західному та Східному Прикарпатті.

В епоху мезоліту відбулися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тис. років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасного вигляду. У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ

У цей час відбуваються кардинальні зміни в сфері виробництва, знарядь праці. Були винайдені лук і стріла. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI до III тис. до н.е. й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство.України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування — якісно новий етап в історії людства. Сучасні вчені називають цей етап "неолітичною революцією".

Спричинений новими знаряддями праці, прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їх асортименту. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу — початок виготовлення керамічного посуду.