49. Формування української діаспори. Проблема збереження національної ідентичності.

Українською діаспорою називають сукупність українців , які проживають за кордоном, за межами України.

Поняття “українська діаспора” охоплює різні категорії людей українського походження: українське населення на суміжних українських етнічних землях, які нині не входять до складу України; соціально-економічну еміграцію з України спрямовану на схід; соціально-економічну еміграцію переважно в західну півкулю; політичну еміграцію.

В Україні за даними перепису 1989 р. налічується трохи більше 37 млн. українців. За її межами – від 10 до 13 млн. Дуже важливим, але не єдиним і не вирішальним чинником, що єднає та консолідує зарубіжних українців, є мова. Нинішня українська діаспора глибоко вкорінена в соціальне, культурне й економічне життя своїх країн, і цілком природно, що її представники спілкуються мовою, котра виконує функції державної в даній країні. Статистика свідчить, що чисельність тих, хто володіє українською мовою, у середовищі діаспори неухильно зменшується.

Еміграція – це дорога в один бік, а діаспора – шлях із постійним рухом в обох напрямках.

Дискримінація української культури, традицій, мови, утиски й переслідування, а нерідко й загроза неминучої розправи за найменші прояви національної самосвідомості, відстоювання права українського народу самому визначати свою долю – все підсилювало еміграційні настрої українців.

Масова міграція українців за межі українських земель припадає на останню чверть ХІХ ст. переселення українського селянства зумовлювалося переважно соціально-економічними причинами.

На початку 1990-х рр. у десятки разів зросла чисельність українців, які виїжджають за кордон для тимчасового працевлаштування або в торгівельних справах (човникова міграція). Тимчасові поїздки за кордон здійснюються в основному в сусідні країни, з якими зберігається безвізовий режим та існує налагоджене транспортне сполучення. Певна частина з тих, хто виїжджає за кордон для тимчасового працевлаштування чи в торгівельних справах, осідає згодом у відповідних країнах на постійне проживання.

. Критерієм того, що становить духовну спадщину українського народу, є відповідність культурного доробку загальнолюдським цінностям, тобто визнання того, що духовні надбання нації набувають загальнолюдського визнання.

50. Збереження культурних традицій українською діаспорою на Американському континенті.

Українська громада протягом усього періоду її проживання на аме­риканському континенті постійно демонструвала світові прагнення зберігати й розвивати національні традиції. Вона виявляла велику турботу про освіту українських дітей, вирішувала проблеми щодо відкриття шкіл, де діти змогли б вивчати українську мову, історію України, прилучатися до української культури. Найдавніший такий національно-культурний осередок "Галичина" створено в Манітобі (1899). У 1905 р. у Вінніпегу відкрито спеціальну школу для підготовки вчителів з україномовного середовища.

"Батьком" українського співу в Америці називають композитора, диригента і хормейстера Олександра Кошиця. Своєю творчістю О. Кошиць пропагував українську культуру за кордоном, знайомив з мистецтвом українського хорового співу, що став своєрідним каталізатором у пожвавленні діяльності мистецьких колективів у Північній Америці.

У 1929 р. до США прибув Василь Авраменко, який згодом став засновником української народної хореографії. За короткий період він створив понад 50 ансамблів, які діяли по всій країні.

З усіх українських митців найбільшої світової слави зажив Олександр Архипенко, який прибув до США ще в 1923 р. Він увійшов в історію мистецтва як один з основоположників культури модернізму.

Непрості умови розвитку української літератури на американському континенті привели літературознавців і письменників усієї діаспори до об'єднання творчих сил. 26 червня 1954 р. в Нью-Йорку було засноване об'єднання українських письменників в еміграції "Слово". До його основопо­ложників належали В. Барка, І. Багряний, Т. Осьмачка, У. Самчук та ін.

У Торонто в 1956 р. було засновано Українську спілку образотворчого мистецтва (УСОМ), а в 1957 р. УСОМ організовано в Едмонтоні. В 1958 р. в Торонто відкрилась мистецька галерея "Ми і світ", що нараховувала понад 200 картин українських митців Європи і Канади.

У травні 1952 р. в Нью-Йорку було створено Об'єднання митців-українців в Америці, з відділом у Філадельфії, де у вересні 1952 р. відкрито Українську мистецьку студію. З 1963 р. у США почав виходити друкований орган Об'єднання митців-українців в Америці - журнал "Нотатки з мистецтва", до якого тяжіли українські митці з усього світу.

Збереженню й популяризації українського мистецтва в діаспорі служать і Український музей у Клівленді, Український національний музей у Чикаго, музей-архів у Денвері.