43. Громадський побут і звичаєвість.

До початку XX ст. селянство складало основну масу населення України. Традиційні форми громадського побуту українців найтіснішим чином пов'язані з сільською територіальною общиною - громадою. В середні віки вона існувала під назвою купа, яка і була органом самоуправління. У структурі капіталістичного суспільства вона відігравала роль станової організації селянства, яка регулювала усі аспекти його життєдіяльності.

Загальний схід обирав старосту села, соцьких, десяцьких та інших. Повноправним учасником громадського сходу, як правило, виступав голова сім'ї – батько. Його могли замінити старший повнолітній син або дружина. Потім ці кандидатури затверджувались паном або державними урядовцями.

Важливу роль у громадському житті традиційного українського села відігравала церква, її відвідання вважалось релігійним і моральним обов'язком кожного християнина.

Значне пожвавлення у життя селян вносили різноманітні базари та ярмарки. На них вибирались не лише заради купівлі-продажу, а й для того щоб відпочити від щоденних турбот, набратися нових вражень. Тут виступали і циркачі, актори, співаки, танцюристи, астрологи, факіри.

На традиційний побут й духовну культуру трудящих дуже впливала релігія. Побутова релігія народних мас являла собою суміш християнських ідей , язичницьких віруваннь і уявлень.

XX ст. з його соціальними катаклізмами, колосальними зрушеннями у всіх сферах життєдіяльності людини могутнім котком пройшлося по живому тілу народних традицій. Фатальну роль при ньому відіграв сталінський метод індустріалізації та колективізації, що реалізувався шляхом масових репресій і терору. До розряду "ворожих соціалізму" явищ була віднесена вся без розбору календарна звичаєвість. Лише на початку 60-х років, з деякими проявами демократизації суспільства зміг розгорнутися обрядотворчий рух.

44. Українські сімейні звичаї та обряди.

Сімейне життя українців традиційно супроводжувалось різноманітними обрядами та ритуалами, які відзначали певні етапи життя людини: утворення сім'ї, народження дитини, сімейні ювілеї, смерть близьких людей. Відповідно до цього склався комплекс сімейної обрядовості. Його елементи: весільні, родильні й поминальні обряди.

Важливішим етапом у житті людини є укладання шлюбу. Основою його укладення в Україні в ХVІ-ХІХ ст. ст. був договір (згода, зговір), який укладався між двома сторонами: батьками та родичами молодих. Шлюбний договір спочатку укладався усно, а з ХVІІI ст. оформлювався письмово.

Майже до XIX ст. побутував, звичай обирати пару в своєму селі або в найближчих селах. В основі цього звичаю лежало бажання краще пізнати родину жениха чи невісти. Майже до ХVI ст. в Україні побутував громадянський шлюб, але починаючи з ХVІ-ХVІІ ст.ст. укладання шлюбу підпало під контроль церкви і тільки через вінчання ця акція набувала чинності.

Створенню сім'ї у народі завжди надавалося великого значення. Відповідно до цього формувалась і весільна обрядовість. Українська весільна обрядовість поділялась на 3 цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Напередодні весілля влаштовували прощання нареченої та нареченого зі свободою. Це був обрядовий акт відокремлення наречених від несімейної групи молоді.

Крім весільних обрядів існували родильні, які відзначали народження людини, поминальні, пов'язані із смертю людини та вшануванням її пам'яті.

Обряди, пов'язані з народженням дитини, підрозділяються на 3 цикли: передродові, власне родильні і післяродові. Народженню дитини надавали великого значення: сім'я набувала чинності тільки тоді, коли в ній були діти.