III. Нова філософія (з XIX ст. Донині)

У XIX ст. сталася потужна експансія західних країн у Китай. Китай був поставлений перед необхідністю засвоєння і реагування на чужу йому культуру - християнство, європейську науку, літературу і т. д. Цей процес ще не завершений.

"Для китайського світогляду дуже важливим є поняття Центру, серединною, існування якоїсь ідеальної точки, рівновіддаленою від усіх кордонів культурної ойкумени (Ойкумена - простір, заселене людьми). Центр, середина знаходиться в стані абсолютного спокою, рух ж розходиться з нього концентричними колами. Чим далі на периферію, тим енергійніше рух і перетворення, тим неспокійніше існування. Стародавні китайці сприймали себе і свою цивілізацію як Середину світу, а тому в ній самій повинен бути свій центр - це Імператор, абсолютно умовна, ідеальна крапка. (Представлення про існування «серединного» імператора, Сина Неба зберігалося навіть в епохи найжорстокіших міжусобиць і смут)."

Оскільки серединне положення - це стан спокою, то стає зрозумілим, чому в Китаї такими шануємо і культивуються якостями шанувалися спокій і недіяння.

Тому для Китаю не властиві були ідеї безмежного (лінійного) прогресу, вічність і нескінченність Всесвіту.

Наступною характерною рисою китайського світогляду стала її «Общежітейност'», тобто зорієнтованості на соціальні питання. Китайські мудреці були стурбовані проблемами державного управління, їх цікавив людина в його відношенні до інших людей і до держави. Природа людини розумілася в основному функціонально. Людина, непочтітельний до держави, законом, має «злий» природою, а законослухняний, тобто добре керований - «доброї» природою.

Основні школи

Конфуціанство

Даосизм

Законники

Моізм

Натурфілософи

Номіалісти

10. Конфуціанство

Конфуціа́нство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов'язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім'ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов'язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.

З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю. Нині позиції конфуціанства дещо ослабли під тиском європейських філософських ідей. У різний час конфуціанство поширювалося в Японії, В'єтнамі, Кореї.

Культ Неба	зосереджується на двох давньокитайських культах — культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією.
Благородна людина	Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, вічним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Таким ідеалом для людства є «мудрець», «благородна людина», цзюньцзі, якій властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.
Людинолюбство	Центральним етичним поняттям конфуціанства було вчення про жень - людинолюбство. На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі. В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе місце, де б то не було — в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.
Ритуали	У вченні Конфуція важливе місце посідає поняття лі, що можна перекласти як ритуал, правило, церемоніал. Конфуціанство вимагає неухильного дотримання лі, без якого неможлива держава. Без лі немає відмінності між небом і землею, між правителями й підлеглими, верхами й низами, літніми й юними. У свою чергу лі визначається усталеними звичаями й традиціями. Таким чином, конфуціанство за своїм характером консервативний, патріархальний світогляд.