18. Культура і духовне життя в Україні 17-20рр

Період 1917 - 1920 рр. став початком українського національного культурного відродження.

Освіта

Збільшилася кількість загальноосвітніх шкіл і вищих навчальних закладів.

Центральна рада, Гетьманат і Директорія сприяли українізації системи освіти: відкривалися українські гімназії й університети (у Києві та Кам'янці-Подільському), запроваджувалося обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії та географії України.

Радянська влада запровадила обов'язкове безплатне навчання дітей із 7 до 16 років, створила республіканську комісію для ліквідації неписемності дорослих, відкрила робітничі факультети для підготовки селянської та робітничої молоді до вступу у ВНЗ.

Наука

Відкриття Української академії наук - 24 листопада 1918 р., яка мала фізико-математичний, історико-філологічний і соціально-економічний відділи.

Першими академіками стали В. Вернадський (президент УАН), Д. Багалій, А. Кримський, М. Туган-Барановський, М. Кащенко та інші.

Образотворче мистецтво

Відкрито Українську академію мистецтв, членами якої стали Художники Г. Нарбут, М. Бойчук, О. Мурашко, Ф. Кричевський.

Відкрито перший в Україні пам'ятник Т. Шевченку (скульптор І. Кавалерідзе, м. Ромни).

Література

Існували напрямки: романтизм (В. Чумак, "Заспів"; В. Сосюра, "Червона зима", "Третя рота"; П. Тичина, "Золотий гомін", "Сонячні кларнети"; А. Еллан-Блакитний, "Удари молота і серця"), неокласицизм (М. Драй-Хмара, М. Зеров, М. Рильський).

Розвивалися авангардні напрямки - символізм і футуризм.

Музичне мистецтво

Створена Українська республіканська капела під проводом К. Стеценка й О. Кошиця.

Створена Державна українська мандрівна капела ("Думка") на чолі з Н. Городовенком.

Творили композитори Г. Верьовка, Л. Ревуцький, Б. Лятошинський, М. Леонтович.

Театральне мистецтво

Засновані Український театр драми та опери (Київ), Новий драматичний театр ім. І. Франка, у яких працювали режисери-новатори Л. Курбас і Г. Юра.

19. Політика більшовиків щодо релігії і церкви в Україні 20-30рр.

Радянська влада з перших днів свого утвердження в Україні вела відкриту антицерковну політику. Духовність і церква оголошувалися ворогами нової влади. Із метою підірвати вплив православної церкви радянська влада не перешкоджала виникненню релігійних груп.

У жовтні 1921 р. відбувся перший Всеукраїнський православний церковний собор, на якому було обрано власну ієрархію, затверджено канони та устрій УАПЦ. Закон про автокефалію (самостійність) було прийнято в УНР ще 1 січня 1919 р., але тоді у зв'язку зі зміною влади його не було реалізовано. Нова церква швидко зростала і на кінець 1920-х pp. була другою за кількістю парафій та віруючих після Української православної церкви. Головними засадами УАПЦ були національність і незалежність від світської влади, демократизм, прагнення до поновлення давніх українських звичаїв. Богослужіння проводилось українською мовою.

Швидкий успіх УАПЦ занепокоїв більшовицьке керівництво. До того ж, УАПЦ критично ставилася до радянської влади. Спочатку влада намагалася розкласти церкву із середини, підтримуючи розкольницькі церковні організації. Незважаючи на всі перешкоди, УАПЦ залишалася найвпливовішою українською церквою. Поряд зі спробами внести розкол в українську церкву радянська влада розгорнула широку пропаганду, яка зводилася до висміювання релігії та знущань із віруючих. "Релігія – опіум для народу!",– таке було гасло цієї кампанії. Багато храмів було закрито або зруйновано. Священики зазнавали переслідувань. Так, було розігнано монахів Києво-Печерської лаври, а вона була перетворена на антирелігійний музей.

У жовтні 1927 р. було усунуто і заарештовано митрополита УАПЦ В. Липківського. Його звинуватили в українському націоналізмі.