Висновки

Весільна обрядовість – це дійство надзвичайно ритуалізоване та неоднозначне, оскільки складається із багатьох дуже важливих елементів, яких обов’язково потрібно дотримуватися. Це є священнодійство, і саме тому в ньому є настільки багато сакральних елементів, пов’язаних із долею, майбутнім, потойбіччям. Фактично, це є ще один спосіб спілкування із світом предків, де простежується ближчий підхід до межових ситуацій, де сила різноманітних дій є найсильнішою. Не дарма так багато уваги приділяється кожному із етапів весілля. Зокрема, весілля ми можемо розглядати навіть як певну містерію, театралізоване дійство, в якому кожному учаснику відведена своя роль. Це простжується в усталених словесних формулах, піснях тощо. Коли йдеться власне про весілля у Славутському районі, то із впевненістю можемо сказати, що на кожен обряд, дію і навіть рух є народом створена своя пісня. Хоча, ми також можемо виділити етапи весілля, які не настільки сповнені пісенним супроводом, як інші. Зокрема, обряд сватання позбавлений традиційного пісенного супроводу, хоча усталені словесні формули все ж є. Якщо ж цьому протиставити обряд випікання весільного хліба, тобто короваю, то цей етап вже є настільки сакральним, що він просто переповнений піснями різного характеру. Тут присутні і мінорні, і мажорні мотиви.

Досить часто протягом усієї весільної містерії спостерігається використання різноманітних метафор. Люди часто виступають в образах тварин. Це пов’язано з тотемічною основою. Зокрема, варто наголосити на обрядовому хлібі та його назвах – коровай, гусочки, баранці, голуби тощо. Очевидно, упродовж років відбулася трансформація обрядів і самих термінів. Тепер замість того, щоб реально приносити в жертву гусей чи корів, символічно випікали їх у вигляді хліба, але ритуальне значення не змінилося, вони і надалі відіграють таку ж важливу роль.

Говорячи про Славутський регіон, потрібно наголосити, що тут збереглося дуже велика кількість автентичних обрядів, хоча багато з них є досить пізніми і несуть в собі набагато меншу цінність. Зокрема, за свідченнями Лелях Л. Т., на самому весіллі у с. Лисиче співають кухарці, що вона у колгоспі вкрала ярмо, спалила його, а на цьому вогні зварила добру кашу. Тут чітко прослідковується пізній час створення – СРСР.

Славутчина в плані весільної обрядовості має досить багато традицій, які в системі загальноукраїнського весілля можуть і не діяти, тому що їхня сакральна сила прив’язана до місцевості. Природно, що особливості розвитку та ізольованість території сприяє процесу народної творчості. Хоча, Славутський район і не є настільки ізольований від світу, щоб фольклорні відмінності були відчутні на локальному рівні. Зокрема, такі села Славутського району, як Лисиче і Дідова Гора мають більше спільних рис із сусідніми селами Острозького району. Натомість, із селами Мирутин, Голики, Варварівка спостерігається більше відмінностей. Якщо текст має більше схожості, то в музичному плані композиції відрізняються різною протяжністю, ритмом, інтервалами та побудовою самої мелодії.

Відмінність Славутчини від інших регіонів спостерігається не тільки в текстах, а й в одязі, обрядах та звичаях.

Окремими особливостями є те, що сватання і заручини на досліджуваній території практично не розділяють. Першим сватам відмовляти не можна, а якщо ж дівчина все ж не хотіла заміж, то вона наступного дня йшла до його дому, до батьків з хлібом та горілкою, щоб повернути.

Дівування, або дівич-вечір на Славутчині відбувається у той самий вечір, що і коровай. Саме весілля надзвичайно сповнене різними обрядодіями, які мають принести майбутній родині щастя. Зокрема, кульмінацією весільного обряду є посад молодих, тобто коли відбудеться викуп нареченої молодим. На сучасному етапі цей обряд є не настільки важливий, адже християнство пропагує лише одне взяття шлюбу – вінчання. Первісно ж це було визнання громадою себе як сім’ї.

Розділення короваю та пов’язання молодій намітки – обов’язкові елементи класичного весілля. Присутні вони і тут, тільки із місцевими особливостями.

Ще одна важлива група обрядів – після весільні дійства, а саме святкування весілля в молодого, прийняття свекрухою невістки, на третій день перезву або потрусини. На сусідніх територіях цей день ще називають «куркою».

Особливої уваги зазнає останній із післявесільних обрядів – розподіл весільного калача в батьків молодої та розкидання калачевих прикрас – барвінку, розмарину, квіток, калини тощо. Це символізувало добробут і багатство новоствореної сім’ї.

Таким чином, дані відповіді на всі поставлені запитання у вступі.