Розділ 3. Післявесільні обряди у Славутському районі, зокрема, перезва (потрусини) та розподіл весільного калача

На наступний день молодий їде до батьків молодої та запрошує її батьків на перезву. Тоді родичі молодої їдуть в гості до молодого, щоб ближче познайомитися з родиною. Мати ж молодої вперше їде знайомитися зі сватами. За інформацією, наданою Лелях Л. Т., по дорозі співають:

Знати Наташу, знати

в которій вона хаті.

Віником обметяну,

калиною обтикану [3].

Це означало, що дівчина у новому помешканні вже навела лад і чекає гостей. Саме цей обряд у народі називають «перезвою», а на Славутчині ще побутує назва «потрусини».

Коли родичі молодої їдуть до молодого, ловлять курку вбирають в квітки і женуть поперед себе у якості приданого нареченій. Свати можуть покрасти чужих курей тощо. Марчук З. стверджує, що необхідність принесення курки від молодої, очевидно, виходила зі звичаю поїдання її в печеному вигляді другого дня весілля. Він відомий по всій Україні, хоча, має свої варіанти. Печена курка та яєчня в якості ритуальних страв поширені і у весільних обрядах інших народів. М. Сумцов відмічає цю традицію і в росіян, і в болгар [21, с. 48]. Ритуальне поїдання курки чи півня могло відбуватися як у домі молодого, так і у домі молодої. Такий зв'язок є дуже давнім. Півень завжди вважався символом чоловічої статевої сили, а обрядове вживання курятини мало сприяти плодючості всьому живому [23, с. 298]. В селах сусіднього Острозького району цей день так і називають «курка», або ж «розхідний борщ», зварений також на курячому бульйоні.

Гості, їдучи до нового помешкання молодої, співають:

Ой що то за село,

що тут так не весело,

кругом одні дуби,

а всередині калина [3].

Ця ж пісня символізує те, що посеред сірого і негарного села як калина розцвіла дівчина.

Коли батьки їхали на перезву, везли із собою калач і горілку, перев’язані червоними стрічками, але тільки якщо дівчина незаймана. Якщо ж дівчина збрехала і перев’язали червоними стрічками, то вважалося, що це відіб’ється на їхніх майбутніх дітях.

Лелях Л. Т. надає інформацію, що коли гості приїхали до молодого та посідали за столи, співають, возвеличуючи сватову хату:

А в нашого свата світлиця не хата,

а за тії стіні всі перезвяни сіли [3].

Тоді ж співають різних сороміцьких пісень еротичного характеру:

Наш сват скупуватий,

наш сват скупуватий,

бо не хоче меду дати,

щоб йому бджоли здохли,

щоб йому яйця всохли

ззаду і спереду,

бо не хоче дати меду [1],

Посіяв сват гречку,

посіяв сват гречку,

на піч і скраєчку,

росла, росла гречка

сватові по яєчка,

а свасі до пупа,

щоб не була сваха скупа [3].

У праці Мар’яни та Зоряни Лановиків цей обряд розглядається як відгомін давніх язичницьких оргій часів, коли парування молоді відбувалося у купальську ніч, або якими супроводжувався обряд весілля в далекому минулому [16, с. 216].

Отже, перезва (потрусини) – це третій день святкування весілля. Саме тоді в гості до молодого вперше приїздить мати молодої та найближчі родичі. На меті нареченої стояло показати себе родичам вправною господинею. Тут же співалися сороміцькі пісні, які шляхом іронії символізували передачу батьками естафету своїм дітям. Тепер вони мають свою сім’ю і вони народжуватимуть дітей.

За словами Бончук Г. З., через тиждень після самого весілля (сьогодні це відбувається на третій день весілля після шлюбної ночі) усі їхали до батьків молодої на «калач». В цей день молода вперше мала право прийти до своєї матері. Після того, звісно, вона вже могла її відвідувати [1].

Калач пекли разом із короваєм, але клали його ще на весіллі перед молодими. Його щедро прикрашали розмарином, барвінком, калиною та різними квітками, що символізувало вічну молодість та квітучість, а також як і на весільному короваї поєднання парубка і дівчини (їхні символи – барвінок і калина). Коли всі гості приїжджають і сідають за столи, починається святкування, але вже не таке пишне, як у день весілля. Коли всі мали розходитися, калача розрізали, давали всім гостям, мазали медом, щоб в молодих життя було солодке. Любов Тимофіївна розповіла, що мед в цьому плані символізував той факт, що вони вже є чоловіком і дружиною і що в них вже була перша шлюбна ніч, тому їхнє життя вже буде наповнене солодощами. Тоді ж співається відповідна пісня, записана від Лелях Л. Т. у с. Лисиче:

Дайте мені калача з медом (2),

бо я спала під наметом,

варенички з свіжим сиром,

бо я спала з вашим сином [3].

Коли святкування закінчувалося, квіти, барвінок, розмарин та калину розкидали по чотирьох кутках хати на щастя.

Очевидно, в минулому ці обряди мали дещо інший характер, адже зараз у ньому присутні елементи християнства та подекуди масової культури, що було зумовлено відповідними історичними подіями. Святкування весілля було одним із найсакральніших обрядів в українській культурі, адже саме внаслідок створення нової міцної сім’ї народжувалися люди, носії місцевих традицій та продовжувачі роду. Тому для нього і надавали таке велике значення та включали до нього так багато різноманітних обрядів і табу, адже це сакральне дійство, яке в житті людини відбувається лише один раз у житті. Якщо зробити все правильно, сім’я буде жити довго, в мирі, злагоді й достатку, таким чином, забезпечуючи щасливе майбутнє всьому племені або пізніше – нації.