2.2. Кульмінація весільного обряду

Приїжджають із вінчання додому, з хати виходять родичі і вітають їх, дають їм келихи, ті випивають ворітну, батьки урочисто їх зустрічають із хлібом і сіллю, тричі благословляють і йдуть до столу. Ворота обирають саме тому, що вони є межею, сакральною енергетичною зоною, за ними починається нове життя. Перед воротами співають:

Чом ви нас не вітаєте,

чом ви нас не питаєте,

де ж то ми бували,

що ж то ми чували.

Ой, були ми у святій церковці,

ой були ми у святій церковці,

бачили ми диво, неякеє диво:

два віночки на престольні,

два віночки на головці. [3].

Цією піснею вони розповідають, що вони вже звінчалися. Тоді запрошують всіх до хати, а там співають різних пісень. Наприклад, пісня із с. Лисиче, записана від Лелях Любові Тимофіївни:

Ой, матінко Ютко,

заріж курку хутко,

нехай вона не цокоче,

бо молода їсти хоче [3].

Молоді перед вінчанням не їдять, тому співають, що вони голодні. Тут знову ж таки спостерігається зв'язок із курятиною як ритуальною стравою, оскільки півень є символом чоловічої плодючості, а із самого яйця все походить. Саме тому курка відіграє таке важливе значення у весільній обрядовості. Коли вже всі сіли, старша дружка ходить і прив’язує квітки, а їй співають:

Наша дружка согрішила,

бо в неділю рано шила,

а мусила вона шити,

бо не буде за що пити [3].

Лелях Любов Тимофіївна – жителька с. Лисиче – розповіла нам, що у їхньому селі старших жінок на весіллі називали свахами, а чоловіків – началами (сватами). В процесі весілля співають кухаркам:

Ой де наша кухарочка,

що цей борщ варила,

та нехай прийде

да покуштує

чи добрая става,

ой чи буде її слава [3],

вона виходить з черпаком і вже їй особисто:

Кухарочко наша,

несолона каша,

як ви її тут варили,

що ви її не солили [3].

А кухарка їм відповідає:

Ой, свашенько наша,

несолона каша,

я дам тобі солі,

посоли собі доволі [3].

Наливає всім випивку, сама її випиває, з нею жартують і коли вона піде, співають:

А кухарка славная пані,

у колгоспі ярмо вкрала,

до порога порубала,

у печі спалила,

добру страву наварила

добру справу зробила[3]

На самому весіллі коровайниці починають продавати гуси, і особливо заставляють старост (чоловіків), щоб їх купували. За словами Бончук Галини Захарівни із с. Дідова Гора, жінки підходять до кожного чоловіка окремо і йому особисто співають:

Ой до тебе старосто ми йдемо,

а ми тобі гусочку несемо,

а нашая гусочка рабокрильця,

готуй старосто червіньця [1].

Лелях Любов Тимофіївна подає ще інший варіант такої пісні, яку співають в с. Лисиче:

Старосто кудлатий,

старосто багатий,

тягни ручку в кишеню,

достань грошей жменю,

та посип на тарілочку,

викупи собі гусочку [3]

Він, звісно ж, спочатку дражниться, не хоче давати багато грошей і кидає по копійці, а коровайниці йому у відповідь:

Спасна гусочка, спасна,

я її сама пасла,

ранесенько вставала,

водою напувала [1].

І починають з нього насміхатися:

Ой піду я кладку на воду,

да поганий староста на вроду,

да погана в нього жінка,

да погані в нього діти,

да погані в нього діти,

бо не хоче гуску купити [1].

Або:

Не бачила такого,

що не має нічого,

тільки табак, люлька,

сам сидить як нюнька [1],

Ой, чого ж ти за старосту брався,

грошей не настарався,

було б тобі свині пасти,

було б тобі поросятко вкрасти,

на базарі продати,

та й гроші узяти [1].

У с. Лисиче, за словами Лелях Л. Т., співають таке:

Сів староста та й думає,

дав би грошей та немає,

треба було йти молотити –

грошей заробити,

гусочку викупити [3]

Коли староста купує гуску, жінки співають:

Я старосту любила,

до старости ходила,

а староста вподобав,

мені жменю грошей дав [1].

Наступна ж пісня записана від Сердюк Людмили Василівни із с. Мирутин:

Згода, старосто, згода,

хороша ваша вода,

ми з вами зійдімося,

горілки напиймося [4].

Під час самого святкування дружки на лавах співають:

Летить голунько через болоньку,

а Галюня попереду (2р).

Усі дружечки на лавах сіли,

а Галюня на посагу [4],

Ой січена калинонька, січеная,

а вже наша Галюня звінчаная,

а червоні чобіточки на нозі,

а Василько при правій руці [1].

На весіллі за столом часто співають жартівливих пісень. Бончук Г. З. подає інформацію, що коли співають:

Ой у саду соловейко не щебетав,

там молодий молодую не цілував,

ой у саду зозуленька не кувала,

там молода молодого не цілувала [1],

то після того кричать гірко, щоб молоді поцілувалися. Від Лелях Л. Т. із с. Лисиче дізнаємося, що також кричать гірко і дружкам зі сватами:

Старший сват, старший сват

не вміє просити,

він повинен старшу дружку

на руках носити.

Старший сват, старший сват

не вміє прохати.

Він повинен старшу дружку

та й поцілувати [3].

Співають різних пісень кухаркам і тим, хто розливає горілку:

Де той дядько Йосип,

що горілку носить?

Як він її тисне,

нехай вона йому скисне! [3],

Цікаво, що дядько Йосип – це збірний образ, так-звана соціальна роль на весіллі. На нього обирають одруженого чоловіка, який постійно наливає горілку. Найчастіше ним стає хрещений батько або брат нареченої (якщо весілля проходить у неї).

За словами Бончук Г. З., після того співають пісню матері, дякуючи їй, особливо, коли вони віддають заміж останню доньку:

Ой, обжинки, матінко, обжинки,

та щоб ви діждались ще й внуків,

щоб цілували вам руки [1].

Тоді всі кладуть подарунки батькам, а молодий миє тещі ноги, вдягає їй чоботи і танцює з нею. При цьому всі співають:

А це ції чоботи, що зять дав,

а за ції чоботи дочку взяв.

Чоботи, чоботи ви мої,

наробили клопоту ви мені [1] та

От тепер я висока,

от тепер я широка,

от тепер я рада стала,

що я зяті діждала (2 р.)[1]

Але місцеві жителі самі кажуть, що цей обряд не є дуже старим. Первісно його не проводили, адже для самого весілля не було дуже багато часу, адже потрібно було в той самий день провести святкування і в молодого. Пізніше, коли весілля розділили на два дні, почали практикувати і такий обряд для розваг.