Розділ 1. Передвесільні обряди на Славутчині

1.1. Сватання

Цикл перед весільних обрядів поділяється на кілька традиційних складових: сватання, оглядини, заручини. Подекуди він охоплював і попереднє вивідування про згоду батьків, домовленість про сватання. Однак часто сватання відбувалося лише за домовленістю молодих або й було несподіваним. У таких випадках, як зазначає С. Макарчук, наречений міг отримати відмову (отримати гарбуза) [18, с. 365]. На Славутчині ж, за розповіддю жительки с. Лисиче Лелях Любові Тимофіївни, в останні часи побутував лише один із цих етапів – сватання, до якого приєднували і заручини [3]. Відбувалося ж все наступним чином. Молодий зі старшими чоловіками з пляшкою горілки і хлібом приходить до дівчини і питають батьків, чи віддадуть вони її за нього заміж. Місцеве населення називає це «йти в свати». Якщо ж вона не хотіла заміж, вона давала гарбуза.

На досліджуваній території існував звичай, що першим сватам відмовляти не можна. Бончук Галина Захарівна – жителька с. Дідова Гора – розповіла, що дівчина у себе все ж приймала хлопця, випивали по чарці, але потім сама йшла до нього і його батьків і вже там казала, що не хоче виходити за нього, приносила йому назад його горілку і хліб.

Якщо ж дівчина погоджувалася вийти за нього заміж, вона пов’язувала молодого хусткою, а старостів рушниками. Тоді всі сідали за стіл, символічно випивали по чарці і домовлялися, коли будуть робити власне сватання [3]. Зазвичай тут сватання робилися влітку, щоб на осінь справити весілля, тому якраз вибирали час між двома постами – Петрівським і Спасівським.

Коли наставав день сватання, молодий збирає весільний поїзд із світилок, сватів та найближчих родичів і вирушали до нареченої. Це було перше знайомство родини молодої та молодого. Усіх чоловіків з боку нареченого пов’язували рушниками, а жінок – хустками. Саме в цей день визначали дату весілля. З цього часу дівчина вважається засватаною. Їй плетуть вінок із розмарину, барвінку та інших трав і квітів, який вона носить вже до самого весілля.

Власне, тут спостерігається поєднання обрядів власне сватання і заручин.

Раніше ж цей обряд був значно складнішим і в центрі було поклоніння хлібу як сакральному об’єкту, що мав скріплювати шлюб. М. Грушевський про це пише: «Хліб –…освячує нове подружжя і служить його фундаментом. Обмін хлібами між родичами молодого і молодої – се підстава договору. Він уже сам, властиво, рішає справу, все дальше – церемонія. І тут, в церемоніях, хліб грає першу роль. Він не проста жертва богам, він свята річ, фетиш чи бог (святий коровай, як він зветься в піснях), який сам посвячує, стверджує і благословляє нове подружжя» [10, с. 269].

Мар’яна та Зоряна Лановик називають весілля «…своєрідним театралізованим дійством, де кожній особі відведена своя роль. Головними, звісно ж, є наречені, далі від молодого – старший дружба (в давнину цю роль найчастіше відігравав жрець племені) [16, c. 210], менший дружба, яких на Славутчині називають сватами, дві дружки, домові старости (які керують приготуваннями до весілля), свахи тощо. Також обов’язковими були коровайниці, які пекли весільний коровай і гуси. «Старостами» (їх ще називають «боярами») в с. Лисичому Славутського району є всі одружені чоловіки, навіть ті, які просто прийшли на весілля як другорядні гості.

Особливостями весільного обряду у власне Славутському районі є те, що сватання та заручини не розділяються. Очевидно, це є наслідок часу, спрощення святкування та зменшення сакрального значення багатьох обрядів. Також цікавий моментом є те, що дівчина не повинна була відмовляти першим сватам, а лише потім сама йшла до нього до дому і вже туди заносила горілку та хліб. Всі інші обряди дуже схожі або ідентичні з обрядами на інших територіях.