7. Правове регулювання розрахункових відносин.

Правовою основою відносин між суб’єктами господарювання з приводу відкриття та функціонування банківського рахунка є Закон України від 05.04.2001 р. «Про платіжні системи й переказ грошей в Україні», а також постанови Правління НБУ від 12.11.2003 р. № 492 «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах» та від 21.01.2004 р. № 22 «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті».

Умови функціонування банківського рахунка закріплюють в договорі, що укладається між банком і учасником розрахунково-касових операцій.

Згідно з договором банківського рахунка банк зобов’язується: відкривати підприємству-клієнту поточний або інший рахунки, зараховувати на них суми, які надходять від клієнта; перераховувати суми, належні клієнту; із доручення клієнта, а в передбачених законодавством випадках – без такого доручення списувати відповідні суми з рахунка клієнта для зарахування їх на рахунки одержувачів; приймати від клієнта і видавати йому або за його дорученням готівку. Клієнт зобов’язується дотримуватися визначених у договорі й інструкціях НБУ правил.

Для відкриття рахунка треба подати такі документи: заяву визначеного зразка; належним чином засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію, установчих документів; документи про взяття особи на облік у податкових органах і Пенсійному фонді, в органах соціального страхування; довідку про статистичні коди; наказ (протокол зборів засновників) про призначення директора і головного бухгалтера; картку зі зразками підписів і печатки тощо.

Договір банківського рахунка – консенсуальний, двосторонньо зобов’язуючий, безстроковий, відплатний.

Поточні рахунки відкривають у національній та іноземній валютах.

Готівкові розрахунки – це спосіб здійснення розрахунків, при якому платіж провадиться паперовими грошима або металевою монетою, який регламентується Законом України від 06.07.1995 р. (у редакції від 01.06.2000 р.) «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування і послуг» і постановою Правління НБУ від 15.12.2004р. № 637 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженим

Положення про ведення касових операцій є обов’язковим для всіх діючих на території України юридичних осіб (крім банків і органів зв’язку) незалежно від форм власності й виду діяльності, а також фізичних осіб - суб’єктів підприємництва.

Розрахунки готівкою суб’єктів господарювання між собою, а також із громадянами можуть здійснюватися за рахунок коштів, отриманих з кас банків, а також за рахунок виручки, отриманої від реалізації товарів (робіт, послуг), інших касових надходжень (наприклад, внесок засновників у статутний фонд підприємства).

Підприємства зобов’язані дотримуватися ліміту залишку готівки в касі (граничний розмір готівки, що може залишатися в касі підприємства на кінець робочого дня). Його визначає банк відповідно до нормативних актів НБУ і з урахуванням особливостей господарської діяльності підприємства.

Форми готівкових розрахунків:

- розрахунки з використанням РРО;

- розрахунки з використанням розрахункової книжки;

- розрахунки з використанням видаткового касового ордера;

- розрахунки з використанням прибуткового касового ордера;

- розрахунки з використанням товарного чека.

Безготівкові розрахунки – це спосіб прийому-передачі грошового еквівалента без участі готівки, тобто за допомогою банківських перерахувань визначеної суми з рахунка платника на рахунок одержувача.

Здійснення платежів реалізується дорученнями платника до банку, виконання яких є додатковою послугою у відносинах зі збереження коштів на поточному банківському рахунку.

Правове регулювання безготівкових розрахунків здійснюється Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

Розрахункові документи – це документи, які використовують учасники розрахункових операцій для оформлення переказу коштів від платника до одержувача.

До документів на переказ, крім розрахункових документів, належать також документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги й інші платіжні інструменти.

Банківський платіжний інструмент – це засіб, що містить необхідні реквізити (ідентифікація емітента, використовувана платіжна система і утримувач) та застосовується в операціях з переказу коштів або інших банківських послуг.

Види платіжних інструментів: платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення, векселі, чеки, банківські платіжні картки тощо.

Форми безготівкових розрахунків:

розрахунки з використанням платіжного доручення – надання платником обслуговуючому його банку письмово оформленого доручення на перерахування зазначеної суми зі свого рахунка на рахунок одержувача коштів (у додатку 7.3 подано формуляр банківського платіжного доручення);

розрахунки з використанням платіжної вимоги-доручення – це форма розрахунків, яка здійснюється за допомогою комбінованого документа, що складається з двох частин: верхня – вимога одержувача коштів безпосередньо до платника сплатити вартість реалізованої продукції (робіт, послуг); нижня – доручення платника обслуговуючому його банку перерахувати кошти зі свого рахунка на рахунок одержувача;

розрахунки з використанням розрахункового чека – платник видає одержувачу коштів письмове розпорядження обслуговуючому платника банку сплатити чекоутримувачу зазначену в чеку суму;

розрахунки акредитивом – це інструментальна форма розрахунків, за якої банк-емітент (банк, що відкрив акредитив) за дорученням клієнта (заявника акредитива) зобов’язаний здійснити платіж бенефіціару або надати повноваження іншому банку (виконуючому банку) здійснити цей платіж за умови одержання передбачених в акредитиві документів (зазвичай товарно-транспортних документів, що підтверджують факт виконання бенефіціаром товарного зобов’язання перед платником);

примусове стягнення (списання) коштів – у випадках, визначених законодавством України, банк здійснює платіж з рахунка платника без його згоди на підставі платіжної вимоги одержувача; виконують на бланку платіжної вимоги;

розрахунки в порядку договірного списання – банк реалізує платіжну вимогу, ініційовану одержувачем, на виконання відповідної угоди між платником і одержувачем, закріпленої в укладеному між ними господарському договорі;

розрахунки, засновані на заліку взаємної заборгованості, – взаємні зобов’язання боржників і кредиторів один до одного погашаються в рівновеликих сумах, а на різницю здійснюється платіж на загальних засадах, тобто з використанням платіжного доручення, платіжної вимоги-доручення, чека або векселя;

розрахунки векселем – це інтегративна форма розрахунків, за якої замість грошового зобов’язання, заснованого на вихідних товарних відносинах, учасники розрахунків оформлюють безумовне грошове зобов’язання однієї особи сплатити іншій після настання терміну визначену суму;

розрахунки в порядку інкасо – одержувач коштів доручає обслуговуючому його банку одержати грошовий платіж із платника проти комерційних документів або в результаті інших інструкцій.