7. Розгляд господарських спорів третейськими судами

Розвиток альтернативних методів, способів вирішення спорів – це необхідна умова створення ефективної системи захисту порушених прав, свобод та інтересів суб’єктів господарювання. Однією з таких демократичних альтернативних форм вирішення цивільно-правових, господарських спорів є інститут третейського судочинства.

Зарубіжний досвід свідчить, що третейський суд по праву стає інститутом, здатним ефективно конкурувати з державною монополією на здійснення правосуддя у цивільних і господарських спорах (у США близько 80% всіх спорів у підприємницькій сфері розглядають за допомогою недержавних арбітрів чи посередників).

11 травня 2004 р. прийнято Закон України «Про третейські суди» (далі – Закон). З дати опублікування цього закону втратило чинність Положення «Про третейський суд» (додаток №2 до цивільно-процесуального кодексу України), та втратило чинність Положення «Про третейський суд для вирішення господарських спорів між об’єднаннями, підприємствами, організаціями, установами», що було затверджене Постановою Держарбітру при Раді Міністрів СРСР 30 грудня 1975 р.

Третейський суд – це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням зацікавлених фізичних та (або) юридичних осіб для вирішення спорів, які виникають із цивільних і господарських правовідносин.

У своїй діяльності третейський суд керується Конституцією України, Законом, іншими нормативно-правовими актами та міжнародними договорами України. Третейські суди не входять до судової системи України (ст. 17-18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Різниця між третейськими судами і судами загальної юрисдикції полягає в тому, що компетенція третейських судів не поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі і рішення ухвали третейських судів не постановляють іменем України і не є обов’язковими для виконання усіма фізичними та юридичними особами, крім сторін третейського розгляду. Головна відмінність полягає в тому, що третейський суд розглядає справи на договірній основі, тобто на підставі письмової третейської угоди, в якій міститься згода сторін на звернення до постійно діючого третейського суду або суду «ad hoc» (конкретний спір) для остаточного вирішення спору передбаченого третейською угодою.

Справи, які не є підвідомчі третейським судам:

1. Спори про визнання недійсними нормативно-правових актів.

2. Спори при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.

3. Спори, пов’язані з державною таємницею.

4. Спори, що виникають із сімейних правовідносин, крім спорів, які виникають із шлюбних контрактів.

5. Справи про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

6. Справи, де однією зі сторін є органи державної влади, місцеве самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство.

7. Справа, коли хоча б одна зі сторін не є резидентом України.

Чинним законодавством України передбачено дві форми третейського судочинства.