3. Обов’язкові чи вибіркові розділи програми навчання.

Вибірковий

4. Форма підсумкового контролю успішності навчання: залік, оцінюється за національною системою оцінювання «зараховано»/«незараховано» та системою оцінок ESTC

4. Засоби діагностики успішності навчання. Поточна оцінка знань студентів за підсумками модульної роботи, оцінка підсумкової письмової роботи.

1. Програма навчальної дисципліни

Змістовий модуль 1. Науки про природу та науки про дух як філософія людини.  Культурно-історичні репрезентації ідеї людини.

Архаїчна культура у її впливах на людину.

Колективізм і синкретизм архаїчної культури як тип світогляду. Рід як одиниця людського існування, тотемізм —головний інструмент людської діяльності.

Особливості міфологічних передумов у формуванні людини як політичної (полісної) істоти і уособлення античної культури.

Антична доба.

Актуалізація питання людської свободи та активності життєвої позиції. Поява філософії як критичного світогляду, агональний (змагальний) характер давньогрецької культури як самопрезентації сильної, активної особистості, що входить у підґрунтя античного, а пізніше і європейського, менталітету.

Ідеал калокагатії — уявлення про те, що людина повинна бути гармонійно розвиненою тілесно і духовно як гармонійна особистість. У Стародавній Греції вперше метою стало вдосконалення людини, а не державні інтереси.

Занепад давньогрецької культури — елліністичний період, переорієнтація із зовнішнього на внутрішній світ людини, сплеск суб’єктивності. Саме в цей період зароджується філософія особистості та проблематизується свобода і мораль як ключові теми філософування. Культурний маркер (ознака) руху від людини до особистості, неповторність, індивідуальність людини як цінність.

Домінування інтересів держави над інтересами людини. Громадськість змінюється громадянськістю: головне призначення особистості — бути гідним громадянином великої держави, задля якої можна знехтувати будь-чим, в тому числі життям власним і своїх родичів (універсальні закони моралі отримують нижчий статус за закони держави).

Середньовічна культура.

Зв’язок з релігією практики формування «людини духовної зі свободою волі» (сотеріологія). Розум і віра у формуванні образів і стилів життя людини Середньовічної культури. Легітимація нової моделі людини як образа Божого, Досягнення Богоподоби - ключова мета людського життя.

Свобода, автономія та незалежність людини як шлях до Бога, акт вільного вибору, справжня подія зустрічі, синергії Бога і людини. Ідея Ісуса Христа як Боголюдини, істоти (головне розходження юдаїзму та християнства), що поєднала людську та Божу природи. Двоїста сутність людини: душа і тіло. На повсякденному рівні корпоративізм, «вбудовування» людини в різні великі спільноти: християнська паства, фаховий цех, станова спільнота тощо. Нівелювання ндивідуального життєвого досвіду. Як підсумок, колективізм, знеособлення та абстрактність середньовічної людин.

Відродження та Реформація.

Антропоцентризм як комунікація з Богом в точці, де людина стає референтною сама собі, не співвідносячись з жодним еталоном — ані космосом, ані Богом. Людина - міра своїх вчинків, легітимується (отримує офіційно схвалений статус) все негативне в ній (Еразм Роттердамський «Похвала глупоті»). Маніфест такого сприйняття — твір Піко делла Мірандоли «Промова про гідність людини». Ідеал - універсальна людина, яка сама себе створює. Відродження як «золотий час» людства, віра в могутність людини, сприйняття людини як цілісності, незводимої до жодної ідеальної моделі, цінної сукупністю вад і чеснот.

Новий час і доба Просвітництва

Людина як редукована до розуму істота, інтелект як ключова її властивість. Марґіналізація людської емоційності, чуттєвості, тілесності, інтуїції тощо. Людина як володар Всесвіту, суб’єкт перетворювальної діяльності (світ як об’єкт). Антиномічна модель світобудови, ґрунтована на нездоланних суперечностях, смислотворчих, світоглядних опозиціях, демонструють трагічну двоїстість людського існування. Антиномії буття і смерті, почуття і розуму, тілесного і духовного, гріховного та святенницького як світоглядний каркас світу, в усіх аспектах розколотого навпіл.

Романтична особистість як бунт проти буржуазного суспільства, спрямований проти уніфікації, стандартизації, знеличення людини, прагнення на межі між людиною та суспільством культивувати індивідуальність. Засобом є естетизація минулого, повернення до традиції, ретроспективне світовідчуття.

Німецька класична філософія.

Практичний розум і категоричний імператив Канта у перетворенні людини на морального суб’єкта.

Аналіз розвитку пізнання і свідомості у “Феноменології духу” Гегеля, його вчення про громадянське суспільство і державу у перетворенні особи на «абсолютний» суб’єкт.

Некласична філософії людини:

Кінець ХІХ століття як розгортання антипросвітницьких процеів в європейській культурі, спрямованих проти раціоналізації життя та свідомості, культу науки (сцієнтизму) та заперечення ірраціональних моментів людського існування. Теоретизація зазначених тенденцій представниками некласичної філософії: філософія життя (А.Шопенгауер, Ф.Ніцше, В.Дільтей); екзистенціалізм (К. Ясперс, М. Гайдеггер, Ж.П. Сартр, А. Камю), психоаналіз (З. Фрейд, К.Г. Юнг, А. Адлер, неофройдисти В. Райх, Г. Маркузе, Е. Фромм, К. Хорні).

Особливості і риси цієї філософії людини: антитеза раціоналістичній тенденції, ірраціоналізм; відвертий суб'єктивізм (орієнтація на суб’єктивний індивідуальний життєвий досвід) та антисцієнтизм (заперечення наукоцентричного світогляду); акцентування нераціональних елементів духовного досвіду людини — інтуїції, інстинктів, емоційно-вольових актів і несвідомих процесів; дослідження дійсності не як упорядкованої (Богом, розумом, механічними законами) системи, а як цілісності, хаотичного потоку життя.

Модуль 2. Семіотичні механізми індивідуалізації і персоналізації постсучасної особистості: індивідуалізація, фрагментація та консумеризм.

Постсучасна культура (глобалізація, інформатизація та постмодернізація), «кінець історії», проблематизація єдиного для всіх часу (суб’єктивізація та множинність часових систем), відповідний їй тип особистості — постмодерний.

Постсучасне суспільство як індивідуалізоване (З. Бауман), тобто де-колективізоване. Усвідомлення людиною унікальності своєї біографічної позиції (А. Шюц) Світ як фрагментований, розколотий на безліч індивідуальних світів, спілкування між людьми — спроба «зістикувати» різні світоглядні та семіотичні системи.

Фрагментована особистість яка розпалась на безліч ролей, образів, ідентичностей. Людина zapping, (людини, що перемикає телевізійні канали) – ключовий образ для розуміння сутності постсучасної особистості і відповідний тип мислення, який поступово стає засадничим у сучасному світі. Під впливом рекламно-інформаційного поля на свідомість відбувається перетворення homo sapiens на homo zapiens: людина сама стає телепередачею, якою дистанційно керують.

Одна з головних ознак постсучасної особистості — бездуховність. Її причина – в розходженні сфер моралі, науки та мистецтва, а також елітарної та повсякденної культури, що існують автономно, не впливаючи одна на одну. Консумерізм (від англ. consumer – споживач) — життєвої стратегії універсального споживача. Панування ринкової свідомості, яка все калькулює, успішність людини визначається не її чеснотами, а рівнем доходу. Людина потрапляє у владу лейблів, брендів, маркетингових стратегій. Сучасне суспільство як пермісивне (від англ. to permitt – дозволяти), тобто суспільством вседозволеності, коли відсутні культурні заборони, табу, обмежень майже немає, а цінності мають інструментальний характер. Однак з ознак пермісивного суспільства — секс як товар. С.С. Аверинцев виділяє ще одну ознаку постсучасності — «хронологічний провінціалізм»¹, коли людина живе й екстатично переживає свій час, при цьому демонструючи абсолютну байдужість до інших часів,

Ідентичність як філософько-культурологічна проблема (від лат. identificare — ототожнювати). Два виміри ідентичності — колективний та особистий. до світу і самої себе, система самоконтролю і самоорієнтації.

Ідентичність як результат відкритого процесу ідентифікації, включення індивіда у процес соціалізації і соціальної адаптації.

Дві основні моделі ідентичності: модерна і постмодерна.