Текст 8. Confession

(Donald D. Jackson)

Like most of the good ideas at our house, this one came from my wife, Darlene. From now on, she announced not long ago, we are going to live environmentally responsible lives. I went along whole-heartedly. It so happened I’d be planning to become a better person for some time.

We began by shopping more responsibly. We passed up plastic bags in the produce section and dropped our vegetables into the cart naked. We opted for paper bags at the checkout counter or brought our own cloth sack. We got stared at, but you have to be above that sort of thing.

Living ecologically provoked minor marital spats, but Darlene and I didn’t bicker in earnest until Christmas approached. She found some novel gifts: compact fluorescent light bulbs (they last longer and use less power) for daughter Amy; a toilet dam (saves water) for my brother. “Your parents might like unbleached coffee filters,” she suggested.

Somehow I said those things didn’t seem very festive. That did it. “You never had any intention of going along with this,” she sputtered. “I can’t handle the pressure!” I protested. “Grow up,” she demanded.

I agreed to take another stab at it – then my subconscious got involved. I dreamed I was at this place that looked like an environmental workout center. It was filled with people I knew, doing strange and uplifting things. My friend Julie was unknitting old sweaters so that she could reuse the yarn. Leon had his exercise bike hooked to a gritsmill so he could grind his own flour.

At this point, I began to get giddy. Darlene laughed it off when I said we’d save water if I showered with the divorcee down the street, but when I proposed commuting to work by balloon, she realized I had veered her into mockery. “It’s the ecologically responsible way to travel,” I explained.

I think she gave up on me after that. I do worry about my inability to sustain virtuous behavior, though. So I’m working on a book called 116 Fun Little Ways to Help Mother Nature If You’re Not Up to Big Sacrifices Right Now. I’m even writing it on toilet tissue made from recycled paper. And using both sides.

Текст 9. Спасибі, Турин! До зустрічі, Ванкувер!

28.02.2006 | 14:26 | „Урядовий кур’єр”

Двадцята Біла Олімпіада в Турині, до якої була прикута в ці лютневі дні увага всього спортивного світу, уже стала олімпійською історією.

Звертаючись до атлетів різних країн, яких зібрали Туринські Ігри, Жак Рогге підкреслив, що всі зворушені їхніми виступами на аренах змагань і закликав їх берегти у своїх серцях іскри олімпійського вогню. Торкнувся він і болючої для олімпійського руху допінгової проблеми. “Ми боремося з допінгом заради вашого здоров’я”, – сказав президент МОК. Що ж, у порівнянні з Афінами в Турині було менше допінгових скандалів, за винятком хіба що показового відсторонення від змагань російської біатлоністки Ольги Пильової (забрана у неї бронзова медаль була передана іншій росіянці Альбіні Ахатовій) та нічного обшуку в резиденції австрійських лижників і біатлоністів.

Жак Рогге закликав спортсменів світу зібратися через чотири роки у наступній столиці Білої Олімпіади, в канадському Ванкувері. Після цього виступу мер Турина Серджіо Чампаріно урочисто передав олімпійський прапор своєму ванкуверському колезі Сему Селівану, мужній і популярній у Канаді людині. А перед нами – в кінокадрах, зустрічі із старійшинами чотирьох корінних племен провінції Британська Колумбія, у сценах спортивних змагань, насамперед, звичайно, канадського хокею, та творення на очах емблеми майбутніх Ігор – постав Ванкувер, новий орієнтир, нова мрія і мета для спортсменів, які присвятили себе зимовим видам спорту.

Погас вогонь, що шістнадцять днів і ночей горів у високій, оригінальної конструкції чаші над “Стадіо Олімпіко”, над усім Турином, і світло якого випромінювалось на весь світ. Усі ми щиро дякуємо туринцям за це велике свято спорту, яке з позавчорашнього дня уже стало історією. Але з того ж дня починається олімпійський рух до нових зимових Ігор. На обрії – далекий від України канадський Ванкувер.