§ 2. Реактивні стани та конфліктні переживання у дітей

Відхилення в розвитку дітей, шкільна неуспішність, гативні зміни в поведінці можуть бути пов'язані з жкими психічними переживаннями дитини. Звичай-', далеко не кожне з них призводить до порушення ■пмального розвитку. Тут багато залежить від ваго-)сті та гостроти тієї ситуації, яка може спричинити лив, що травмує, психіку дитини, тривалості тако-

¹ Катам и ез (під грец. каїа — після, тпетоіпеп — заиа-ітовую)—в дефектології сукупність відомостей, які характе-?ують аномальну особу після певного періоду спостережень за ю; в даному випадку — після закінчення спеціальної школи.

т

го впливу, загального стану здоров'я дитини, її ві- , ку, індивідуальних особливостей.

Якщо ж ті або інші несприятливі ситуації, які важ­ко переживає дитина, викликають у неї тимчасові нер-вово-психічні розлади, шо не пов'язані з органічними або функціональними порушеннями центральної нер­вової системи, то такі розлади визначаються як реак­тивні стани. Ці стани виникають як невротичні реакції на надсильні для психіки подразники та виявляються по-різному: у вигляді загальної депресії (від лат. сієр- | ге?зіо — придавлення, пригноблення) — пригніченого етапу, при якому все уявляється в похмурих кольо­рах; у психомоторному збудженні, коли дитина стає розгальмованою, метушливою, робить безцільні рухи, здійснює невмотивовані вчинки; у розладах свідомості за типом сутінкових етапів, що проявляється у рапто­вому, несподіваному більш чи менш тривалому запа­мороченні свідомості та веде до порушення орієн­тування в оточенні, здійсненні дій та вчинків, яких ди­тина не усвідомлює й згодом не може про них зга­дати.

При реактивних станах у дитини можуть виникну­ти безпідставні страхи, тривожність, іноді елементи замареного ставлення до дійсності, висловлювання, що не відповідають реальності та непіддатнї корекції, тим­часові випадіння тих або інших функцій: глухота, му-тизм (від лат. ігшіиз — німий) — припинення мовного спілкування (мовчання) як невротична реакція на той чи інший подразник, занадто сильний для ослаблених кіркових клітин. З реактивними станами пов'язане тлкож виникнення заїкання.

Реактивні стани можуть бути спричинені різними обставинами. До причин, що травмують психіку дити­ни, належать енурез (нетримання сечі), який виникає у фізично ослаблених та нервових дітей внаслідок по­трясіння, переляку, тривалої психічної напруженості або соматичного захворювання, що виснажує орга­нізм. Дорікання, глузування, образи з боку дорослих та інших дітей викликають у дитини, яка страждає на енурез, почуття власної неповноцінності, боязли­вість, замкненість або агресивність, озлоблення.

Інші дефекти — фізичні (косоокість, кульгавість, горбатість та ін.) або нервові (заїкання, тики) — та­кож можуть вкрай негативно відбитися на характері та поведінці дитини, особливо при неправильному, не­трвному ставленні з боку навколишніх. У дітей ви-ають різні небажані реакції, боязнь спілкування, ажання ходити до школи, роздратованість, упер-ь, що, в свою чергу, може призвести до зниження ішності, до нових дорікань, які ще більше посилю-. невротичні прояви у характері та поведінці. Невротичні реакції, зокрема па відчуття та суб'єк-не переживання власної неповноцінності, сприяють икненню у деяких дітей, а особливо в підлітків, истичних (від грец. autos — сам) нахилів, тобто та-з хворобливого стану психіки, при якому людина феджується на власних переживаннях, «входить у ;», втікає від реального оточення. На самоті вона яьна до фантазій компенсаторного змісту: уявляє ; вродливою, сильною, улюбленою іншими тощо, іхологічно це можна трактувати як своєрідну захис-зеакцію особистості. Такого ж роду псевдокомпен-фними реакціями є й деякі вчинки, що зовні мають ідальний характер: прогулювання уроків, втечі з у, намагання палити, вживати алкоголь, вести бро-:ницьке життя.

Іедагог повинен знати, що невротичні реакції час-2 виникають у сором'язливих, несміливих, невпев-ах у собі дітей. Педагоги та батьки повинні уваж-тактовио ставитися до дітей з невротичними риса-характеру і відповідними проявами у поведінці, іьністю до реактивних станів. Треба насамперед затися на наявні в них позитивні риси та можли-:і, уважно і докладно з'ясовувати справжні причини ушення поведінки, максимально усувати ситуації, травмують психіку. Необхідна велика роз'ясню-ьна робота з іншими членами дитячого колек-/, в якому перебуває така дитина. Ефективним акційним засобом є залучення таких дітей та під-:ів хоча б до елементарного самопізнання та само­званця з наданням їм посиленої педагогічної до-оги. В ряді випадків важливою є кваліфікована до-ога дитині з боку лікаря-психоневролога. Лорушення психічного розвитку у дітей можуть бу-юв'язані також із внутрішніми тяжкими конфлікт-и переживаннями, коли у свідомості дитини вини-і гостро відчувається суперечливе ставлення до зьких людей або до ситуацій, що мають для неї ве-і особисте значення.

Такі внутрішні конфлікти мають соціальний харак­тер і виникають у тих випадках, коли переживання ди­тини тривалі, важкі, коли вона постійно думає про цей нерозв'язний для неї конфлікт. За таких умов конф­ліктне переживання захоплює дитину цілковито, ви­тісняючи інші інтереси та потреби, стає нібито цент­ром всього її психічного життя.

У ряді випадків конфліктне переживання не тільки відчутно позначається на характерологічних якостях дитини та її поведінці, викликаючи двоїстість, супе­речливість, грубість, замкненість, негативізм, роздра­тованість, підозрілість, а й може гальмувати розумо­вий розвиток.

Ьиникіїеипя тяжких конфліктних переживань у ді­тей найчастіше пов'язане з несприятливою атмосфе­рою в сім'ї (гострі та постійні конфлікти між батька­ми, розпад сім'ї, поява мачухи чи вітчима). Нерідко причиною таких переживань є зловживання батьків алкоголем та пов'язане з цим вкрай несприятливе для виховання суперечливе (від пестощів до жорстокості) ставлення до дитини.

Конфліктні переживання дітей можуть бути зумов­лені іі травмуючими ситуаціями, що складаються у школі. Наприклад, у свідомості дитини стикаються дві протилежні тенденції — з одного боку, вона любить навчання, товаришів, а з іншого — уникає школи, то­му що вчителі їй постійно й необгрунтовано дорікають, скаржаться батькам, які, у свою чергу, карають її, тощо.

У такій ситуації в дитини може сформуваться дво­їсте ставлення до навчання: хоча її й тягне до іь/'оли, вона пропускає заняття; хоч вона й важить думкою педагогів, проте озлоблена на них за несправедлив (хоча й у суб'єктивному сприйманні самої дитини) кар­тання, тому грубить, чинить безпідставний опір зов­нішнім впливам, демонстративно відмовляється вико­нувати вимоги. Все це призводить до нових дорікань, покарань, які дитина важко переживає. Проте виходу з цього «замкненого кола» вона самостійно не знахо­дить. І в таких випадках, природно, конфліктне пере­живання може вкрай негативно позначитися на харак­тері, поведінці, успішності дитини.

На виникнення та якісні характеристики конфлікт­них переживань впливають індивідуальні особливості психічного розвитку дитини (її вразливість, коло ін­тересів, система ціннісних орієнтацій, стан нервової

:теми), умови її виховання в сім'ї та дитячих ус-ювах, стосунки з іншими дітьми та дорослими. Корекційна робота, спрямована па виведення дн­ій з конфліктної ситуації та подолання недоліків її зедінки та характеру, що були нею зумовлені, перед-іає глибоке вивчення справжніх причин відхилень юведінці, встановлення з дитиною тісного емоцій--о контакту, усунення чи максимальне послаблення факторів, що травмують психіку, залучення дитини дитячого колективу, цікавої діяльності, яка сприяла розширенню та збагаченню її інтересів. У деяких "уаціях необхідними є контакт з лікарем, призна­ній відповідного лікування, оскільки гострота конф-:тних переживань може посилюватися внаслідок фі-шого та нервового виснаження після перенесеного латичного захворювання.

Подолання негативних наслідків конфліктних не-кивань — справа досить нелегка та копітна, але за ов продуманої та наполегливої психолого-педагогіч-

роботи небажані відхилення в характері та пове-ці таких дітей можуть бути повністю компенсовані, тставою для такого оптимістичного прогнозу є те,

порушення поведінки та характерологічні зміни в ей цієї категорії не пов'язані з грубими структур-ля змінами особистості, мають не органічний, а нкціональний характер, розвиваються на тлі пер-шо пеураженої емоційно-вольової сфери та збере-ного інтелекту.