§ 1. Діти з порушенням мови

1 Див.: Выготский л. С. Собр. Соч.-**м., 1983.—т. 3.— с. 164.

Найважливішою психічною функцією людини є мо­ва — основний засіб спілкування людей. За допомогою мови людина передає іншим людям свої думки, почут­тя, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчин­ків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її.пі­знавальному й особистому розвитку. На основі мови та її смислової одиниці — слова — формуються і роз­виваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам'ять. На велике значення мови для розвитку мислення, і формування особистості неодноразово вка­зував Л. С. Виготськйй, який підкреслював, що роз­виток усної мови найбільш зручне явище для того, щоб простежити механізм формування поведінки та зіставити підхід до цих явищ, типовий для вчення про умовні рефлекси, з психологічним підходом до них ¹.

РоЗВИТОк МЙСлеННЯ ЗНЙЧНОЮ Мірою ЗуМОВЛЄНИЙ J503'

витком мови і, навпаки, розвиток мови залежить від розвитку мислення.

У багатьох загальнопсихологічних і дефектологіч­них дослідженнях доведено велику роль мови в роз­витку компенсаторних процесів при .різноманітних формах дитячих аномалій. Відзначено, що своєрідні порушення мовного розвитку характерні як вторинні ускладнення при ряді первинних дефектів (глухоті, розумовій відсталості).

Відомий сучасний дефектолог професор В. І. Лу-бовський експериментально довів, що порушення сло­весної регуляції діяльності є однією із загальних за­кономірностей розвитку психіки аномальних дітей '.

До окремої групи відносять дітей із значними по­рушеннями мови при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей — діти з порушеннями мови.

Вивченням, попередженням і корекцією порушень мови займається галузь наукової і практичної дефек­тології логопедія (від грец. logos — слово і paideia — виховання).

' Порушення мови визначається як відхилення від норми, загальноприйнятої в певному мовному середо­вищі. Порушення мови характеризуються тим, що: a)^v з'явившись, самостійно не зникають, а закріплю­ються; б) не відповідають вікові мовця; в) потребують логопедичної допомоги залежно від їх характеру; г) виникнення неправильної мови може позначатися на подальшому розвитку дитини, затримуючи і спотво­рюючи його.

Таким чином, порушення мови, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих ч"и інших її тим­часових розладів, пов'язаних, з особливостями віково­го розвитку дітей, з окремими неправильностями ви­мовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.

1 Див.: Лубовский в. И. Развитие словесной регуляции действий у цетей.— м., 1978,

Різноманітні мовні дефекти, які є первинними у ді­тей з порушеннями мови, спричинюють вторинні від­хилення в їх загальному і мовному розвитку. Так, во­ни утруднюють процес оволодіння грамотою, можуть негативно відбитися на розвитку мислення. Те, що дитина з вираженими мовними порушеннями в бага­тьох випадках викликає до себе певне негативне став­лення одноліток, ображає Тї самолюбство, змушує уникати колективних ігор, спілкування в інших видах діяльності, призводить до ряду небажаних відхилень V поведінці, характері (замкненості, дражливості, апа­тії, негативізму). Внаслідок вираженості цього деФек-ту. який дається взнаки у спілкуванні з навколишніми, такі діти, маючи збережений інтелект, часто дуже го­стро переживають свій недолік.

Формування мовної функції є складним ппоцесом. в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мов­них) сигнялів. бепе участь також мовноруховий ана­лізатор, який складається з периферійної частини (пе­риферичний мовний апарат, котрий включає тпи від­діли— дихальний,' голосовий і артикуляційний), про­відних шляхів і клітин в центральній частині кори го­ловного мозку.

Мова в своєму Формуванні проходить ряд послі­довних етапів (вважають, що розвиток мовної функ­ції дитини завершується в 5—б років): Це зумовлює велику вразливість дитячої мови.

Мовні порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер. Якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової си­стеми і спричинив порушення мови, він розглядаються як нейтральний. У тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарата, має місце периферичне порушення мови.

До факторів, що зумовлюють мовні порушення, відносять внутрїшньоуТробнї та прижиттєві ураження центральної нервової системи, які викликані травма­ми^ інфекціями, інтоксикаціями і зачіпають слухомов-ну ділянку кори головного мозку. Травми і хворобли­ві процеси можуть спричинювати різні анатомічні недоліки і в будові артикуляційного апарата. В них випадках мають місце органічні причини мовних пору­шень. Нерідко зустрічаються і фцнки'юнальні -пору­шення мови, коли немає ніяких органічних змін у будові ні пеоиФепичного, ні центрального відділів мовнорухового аналізатора. Характерним прикладом Функціонального мовного порушення у дитини є заї­кання, причиною якого може бути переляк, гостре пе­реживання (особливо в період переходу дитини до фразової мови та при загальному ослабленні її нер­вової системи і фізичного розвитку) тощо.

В основі методів логопедичної науки лежать прин­ципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мови з іншими сторонами психічного розвитку.

Принцип розвитку полягає в тому, що замість фік­сації і опису мовних порушень, які має дитина на даний момент, необхідно встановити, якими патологіч­ними факторами викликані ці зміни та простежити динаміку їх розвитку. Наприклад, безпосереднім на­слідком деяких уражень периферичного мовного ана­лізатора (артикуляційного апарата) є обмежена рухо­мість органів мовлення (зокрема внаслідок парезу диневого нерва). Утруднення в артикулюванні звуків мови викликають різні недоліки вимовляння. Нечіт­кість артикуляції може призвести до відставання в ово­лодінні звуковим складом слова, а це, в свою чергу, до аграматизмів у писемній мові. Крім того, нечіткість артикуляції (погане вимовляння) призводить до обме­ження мовної активності. Дитина, боячись глузуван­ня довколишніх, обмежує коло свого мовного спілку­вання, що веде до зниження активного і пасивного словникового запасу.

Принцип системного підходу відтворює складну структуру мовної функції, яка включає звукову (фо­нетичну), вимовляльцу сторону мови, Фонематичні про­цеси, лексику і граматичну будову. Мовні порушення можуть зачіпати різні компоненти мови. Деякі з них стосуються лише процесів вимовляння і виявляються * порушеннях виразності мови без будь-яких супро­відних виявів. Інші зачіпають* фонематичну систему мови і виявляються не лише в дефектах вимовляння, а й у недостатньому оволодінні звуковим складом сло­ва, що призволить до порушення читання і письма.

Найскладніші мовні порушення зачіпають як фо-нетико-фонематичну, так і лексико-граматичну сторо­ни мови, призводять до загального недорозвинення її —■■ від повної відсутності або лепетного стану до роз­горнутої мови, але з елементами фонетичного і лекси­ко-граматичного недорозвинення.