Іі. Особлива частина

ТЕМА 7. СУТНІСТЬ, СТРУКТУРА ТА ЗАВДАННЯ АНАЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

ТЕМА 12. СФЕРИ ЗАСТОСУВАННЯ ПОЛІТИКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ І ПРОГНОЗУВАННЯ

Робота з інформацією та прийняття політичних рішень

Під інформацією розуміють відомості про навколишній світ, про внутрішній стан системи та зовнішні умови, які керуюча система використовує у здійсненні управлінських процесів. У науковому плані інформація охоплює як відомості, якими володіють люди, так і відомості, що існують незалежно від людей¹ .

Інформація є змістом відображення людиною навколишнього світу. Поняття відображення - одне з найважливіших у філософії. Його розуміють як відтворення змісту об'єкта в іншій формі в іншому об'єкті у процесі їх взаємодії.

Найвищим і найскладнішим видом інформації є соціальна інформація. Вона виконує три найважливіші функції: управлінську, комунікативну та відображувальну. Для політичного аналізу важливою є не тільки кількість інформації, а й якісний її аспект, передусім такі характеристики, як смисл і цінність або корисність. Цінність інформації - це її прагматична властивість, яка впливає на прийняття управлінських рішень. Врахування цінності соціальної інформації дозволяє зробити найбільш оптимальний вибір рішень і сконцентрувати зусилля на головних напрямах.

Цінність інформації можна характеризувати, виходячи з різних міркувань. Так, один з підходів визначає цінність інформації у повідомленні через збільшення ймовірності досягнення мети. Пропонується міра цінності, що є функцією відношення ймовірностей досягнення цілі до отримання цього додаткового повідомлення і після його отримання¹⁶³.

Інший підхід визначає обсяг корисної інформації у повідомленні через зміну важкості завдання, яке розв'язується людиною. В якості міри важкості використовувався логарифм середнього числа проб, зроблених у процесі розв'язання завдання - до і після надходження цього повідомлення¹⁶⁴.

Існує підхід, який взагалі виключає використання ймовірності при визначенні цінності, яка в такому випадку вираховується через довжину програми, необхідної для її вилучення¹⁶³.

Інформація має бути оптимальною, тобто необхідною і достатньою для розв'язання даного управлінського завдання. При надлишку інформації витрачаються додаткові кошти і час на її обробку. При нестачі інформації управління не буде комплексним, науково обґрунтованим, виникне підстава для свавільних рішень.

Набір відомостей, якими володіє державний діяч, має бути всебічним. Потрібна інформація, яка безпосередньо стосується кожного можливого способу дій і всіх можливих концепцій. Таким чином, інформація повинна мати цілеспрямований характер. Це можливо тоді, коли працівники інформаційної служби ясно уявляють собі перспективні цілі, реальні проблеми і способи, за допомогою яких їх можна вирішити.

У зв'язку з тим, як важлива інформація надходить до вищого керівництва, Г. Хілікер відмічає явище, назване ним «дуалізмом управління». Воно полягає в тому, що чиновники зовнішньополітичного відомства добре обізнані з проблемами регіону, яким займаються, але мало знають про пріоритети, якими керуються особи, відповідальні за прийняття зовнішньополітичних рішень. Останні ж усе знають про цілі зовнішньої політики, однак слабко обізнані з деталями міжнародної ситуації. Треба сказати, що таке явище характерне і для внутрішньої політики.

Викривлення інформації, як вважають американські дослідники, бувають двох типів: індивідуальні та організаційні. Індивідуальні полягають у тенденції до зміни інформації, щоб уникнути зіткнення з керівництвом, захистити вигідні програми, підганяти інформацію до минулого досвіду, ігнорувати інформацію про довгострокові наслідки. Організаційні викривлення виявилися в обмеженні інформації таким чином, щоб вона відповідала зростанню організації, її впливу і в тому, що оцінка та передбачення затінялися найближчими оперативними завданнями¹⁶⁶.

Проблема якості політичної інформації, обізнаності керівників, які приймають рішення, зберігає свою актуальність на вітчизняних теренах. Як пише Д. Г. Видрін, «поки ще не часто можна зустріти професійного політичного працівника, особливо місцевої ланки, який володіє саме політичною інформацією по своєму регіону. [...] А мова ж іде про найелементарніше знання у політиці. Виявленням же більш тонкої політичної інформації, наприклад, вивченням ставлення до різних політичних аспектів, інститутів або лідерів різних соціальних груп, з'ясуванням їх готовності та прагнення до самоуправління і т. д. займаються лише лічені політики різного рангу»^{1 7}.

Як вважають С. О. Телешун та А. С. Баронін, інформаційно, цінність документа з точки зору політичної аналітики визначається тим впливом, який інформація, що в ньому міститься, може здійснити на прийняття рішення на рівні уряду. Другим аспектом інформаційної цінності документа є новизна змісту¹⁶⁸.

Робота політичного аналітика починається з визначення та уяснення поставленої задачі, загального знайомства з проблемою. В ході уяснення задачі аналітик має зрозуміти, що конкретно треба дослідити, і відповісти на такі питання:

• хто є замовником інформації?

• яка мета замовлення аналітичного продукту?

• які цілі ставить замовник перед аналітиком?

• на які питання бажає отримати відповіді замовник?

• в якому вигляді повинен бути наданий кінцевий аналітичний документ?

• які терміни виконання роботи?¹⁶⁹

Для оцінки отриманої інформації, яка використовуватиметься у політичному аналізі, дослідники пропонують застосовувати систему критеріїв:

стосовно джерел інформації:

• який ступінь надійності джерела?

• наскільки широкий доступ до інформації має само джерело? Наскільки воно близьке до актуальної інформації? Чи є воно безпосереднім учасником подій, експертом у цій галузі?

— які мотиви надання інформації переслідує джерело (фінансові, ідеологічні)?

• чи відомо йому про те, що інформація надійде до уряду?

• чи має джерело упередженість? Чи не намагається воно ввести в оману?

• як впливає культурний рівень джерела на інформацію, що їм подається (негативно або позитивно)?

• чи має джерело певний досвід, чи є воно експертом з питань, які розглядаються? Чи є в нього відповідна підготовка?

— хто може надати додаткову інформацію про джерело? Р. Хілсмен зводить завдання інформаційної роботи до збору інформації, необхідної для визначення і проведення певного політичного курсу на основі аналізу різних можливостей у політиці, вибору однієї з них та її здійснення.

В інформаційній роботі використовується такий метод вивчення політичних процесів, як івент-аналіз.

Івент-аналіз (або метод аналізу даних про події) полягає в стеженні за ходом та інтенсивністю подій, що відбуваються в країні або в міжнародних відносинах, та їх аналізі. Метод спрямований на обробку відкритої інформації, яка показує, «хто говорить або робить, що, відносно кого і коли». Систематизація і обробка відповідних даних здійснюються за такими ознаками: 1) суб'єкт-ініціатор (хто); 2) сюжет (що); 3) суб'єкт-мішень (відносно кого); 4) дата події (коли). Систематизовані таким чином події зводяться у матричні таблиці, розставляються за ранжиром і вимірюються за допомогою ЕОМ^{1 2}.

При використанні цього методу політичний процес розбивається на первинні клітинки - події, які у свою чергу можуть бути структуровані за такими компонентами: 1) суб'єкти подій (ініціатори акцій та їх цілі); 2) типи дій і взаємодій; 3) сфери і контексти подій; 4) часові параметри подій; 5) джерело інформації. Виділяються три категорії подій - явні, приховані та тіньові, за якими експерти групують, відбирають і розставляють за ранжиром найбільш важливі явища поточного політичного та економічного життя. Створюється п'ятирівнева «проблемна мережа», яка розподіляє події за п'ятьма типовими блоками: лідери, офіційні інститути, групи інтересів, суб'єкти території, електорат. Далі намічаються основні тенденції політичних подій з тим, щоб за допомогою прогнозної екстраполяції та побудови сценаріїв дати прогноз альтернатив розвитку соціально-політичних ситуацій. Крім того, здійснюється експертна оцінка потенціалу політиків за такими параметрами, як контроль над фінансовими, організаційними та адміністративним ресурсами; підтримка та впізнаваність серед виборців; сприяння ЗМІ тощо¹⁷³.

Як зазначає А. Річмен, значна кількість «дослідників подій» тією або іншою мірою намагається враховувати контекстні характеристики подієвої інформації, у тому числі:

1) основні організаційно-структурні та процесуальні зміни, які характеризують процес прийняття рішень, породжують події (наприклад, типи підрозділів, що приймають рішення); час, необхідний для їх виконання;

2. обставини, в яких початкове з'явилися дані про подію, наприклад, роль або статус оратора, використаний засіб масової інформації, безпосередня аудиторія, місцерозташування;

3. характер поточних відносин між учасниками взаємодії (наприклад, союзницький, нейтральний, ворожий);

4. структуру більш широкої географічної системи, в якій дана конкретна взаємодія протікає;

5. непрямих учасників взаємодії;

6. проблемні області, або типи використовуваних ресурсів, наприклад, культурні, дипломатичні, економіко-технологічні, воєнні;

7. інші події, які передували даній конкретній події або пов’язані з нею.

Узагальнення зібраної інформації, аналітико-синтетична її обробка та приведення до консолідованого вигляду дозволяє аналітику робити прогнозні висновки щодо розвитку політичних процесів. В. Плетт виділяє п'ять основних факторів правильного передбачення в інформаційній роботі.

Укладач інформаційного документа повинен передусім мати необхідні знання.

Фактор 1. Повнота, достовірність і точність відомостей і обґрунтованість припущень.

Фактор 2. Знання національного характеру народу, який вивчається. Який характер народу, його культура, в якій мірі він прогресивний, яка його воля до перемоги?

Спираючись на ці знання, укладач інформаційного документа виробляє методи передбачення, враховуючи такі загальні принципи передбачення.

Фактор 3. Загальні принципи:

А. Принципи, які можуть бути застосовані для всіх випадків: передбачення на основі причинних зв'язків, за аналогією, на основі теорії ймовірностей.

Б. Принципи, які можуть бути застосовані до тривалих явищ: передбачення на основі врахування стійких тенденцій, розвитку подій у певному напрямі, циклічного розвитку подій.

Вміле використання необхідних знань за допомогою методів, вироблених на основі загальних принципів передбачення, потребує високої компетентності укладача інформаційного документа.

Фактор 4. Компетентність в області природничих і суспільних наук.

Фактор 5. Творчі здібності. Зрілість суджень. Освіта, досвід і дисциплінована уява. Здатність тверезо судити, володіти мудрістю.

Висновки інформаційного документа дозволяють сформулювати та прийняти управлінське рішення у сфері політики.

Раціональне рішення, на думку Р. Хілсмена, має включати в себе три компоненти: 1) розумне врахування всіх можливих засобів; 2) врахування побічних результатів застосування кожного з них (їх впливу на інші сторони політики, крім тих, які будуть забезпечені при досягненні безпосередньої мети); 3) розумний аналіз різних можливих цілей для визначення порівняльної важливості кожної з них.

Політичне рішення - це вибір однієї з двох і більше можливих політичних дій. Отже, прийняття політичних рішень передбачає пошук альтернативних варіантів рішення і вибір з них такого, яке забезпечить найбільш ефективний (найменш збитковий) результат.

Схеми прийняття політичних рішень пропонуються багатьма західними політологами. Так, Г. Ласуелл виділяв шість етапів прийняття політичного рішення: 1) постановка проблеми і пошук потрібної інформації; 2) вироблення рекомендацій, пошук альтернативних рішень проблеми; 3) відбір найкращої альтернативи; 4) попереднє переконання у правильності рішення тих, на кого воно спрямоване; 5) оцінка ефективності рішення; 6) оновлення, перегляд або відміна рішення.

Схожу схему пропонують К. Паттон і Д. Савіцкі. Вона включає: 1) виявлення, визначення і деталізацію проблеми; 2) встановлення критеріїв оцінки альтернатив; 3) розробку альтернативних варіантів рішення проблеми; 4) оцінку альтернатив; 5) вибір найкращої з альтернатив; 6) оцінку наслідків реалізації прийнятого рішення.

Г. Алмонд і Г. Пауел виділяють такі основні етапи цього процесу:

1. артикуляція індивідуальних і групових інтересів;

2. об'єднання цих інтересів в єдиній позиції;

3. вироблення політичного курсу;

4. реалізація прийнятих рішень;

5. контроль за виконанням прийнятих рішень.

К. В. Симонов наводить власну схему прийняття політичного рішення, яка складається з 11 етапів: 1) виявлення та визначення проблеми; 2) збір інформації, що відноситься до проблеми; 3) складання плану прийняття рішення, що включає в себе вибір метода аналізу проблемної ситуації, політичного прогнозу; визначення виконавців кожного з етапів; визначення інформаційних, часових, фінансових, організаційних та інших ресурсних обмежень; 4) аналіз проблемної політичної ситуації; 5) визначення ходу розвитку подій при умові збереження існуючих тенденцій і без активного втручання; 6) формування альтернативних варіантів розв'язання проблеми; 7) прогноз наслідків реалізації кожної з альтернатив; 8) вибір найкращого варіанта рішення; 9) виконання рішення; 10) аналіз реакції на рішення, реалізація принципу зворотного зв'язку; 11) корекція рішення¹⁷ .

Узагальнюючи різні підходи, можна виділити такі основні фази процесу прийняття і реалізації політичних рішень:

1. постановка проблеми (збір необхідної інформації про існуючі проблеми, суспільні запити і можливі шляхи рішення, визначення першорядних і другорядних проблем);

2. формулювання альтернативних рішень;

3. порівняльний аналіз і вибір найбільш ефективного рішення;

4. формулювання державного рішення та його легітимація (шляхом прийняття законів, голосування та ін.);

5. реалізація прийнятих рішень;

6. контроль за реалізацією та здійснення «зворотного зв'язку».

Аналіз процесів прийняття політичних рішень має враховувати типи цих процесів (наприклад, консультація в розширеному складі з участю або без участі безпосередньо зацікавлених сторін, голосування, одноосібне вирішення питань), ступінь інформованості осіб, які приймають рішення, мотивацію рішень, які приймаються.

У свою чергу визначення особливостей процесу прийняття рішень має враховувати, з одного боку, обстановку (характер існуючих альтернатив, організаційна структура, в рамках якої приймаються рішення), а з іншого - характерні риси діячів. Тільки такий всеохоплюючий аналіз дозволить визначити, як формується специфічний тип політичної поведінки, яким є прийняття політичних рішень.

Аналіз процесу прийняття рішень часто використовується для прогнозування можливої еволюції конкретної міжнародної ситуації, наприклад міждержавного конфлікту. При цьому беруться до уваги не тільки фактори, які відносяться безпосередньо до цього процесу, а й потенціал (сукупність ресурсів), яким володіє особа або інстанція, яка приймає рішення. Продуктивна в цьому відношенні методика пропонується у статті Ш. Султанова.

Одним з дієвих способів підвищення ефективності політичної діяльності виступають інформаційно-аналітичні та інформаційно-прогнозні технології, засновані на використанні комп'ютерних систем. Інформаційно-аналітичні технології (ІАТ) - це сукупність методів збору та обробки інформації про досліджувані процеси (соціальні, політичні, економічні, внутрі- та міждержавні і т. п.), специфічних прийомів їх діагностики, аналізу і синтезу, а також оцінки наслідків прийняття різних варіантів політичних та інших рішень. Інформаційно-прогнозні технології (ШТ) являють собою окремий різновид ІАТ. Методологічні підходи ІАТ та ШТ у принципі аналогічні, але якщо ІАТ головним чином орієнтовані на перспективу, тобто аналіз подій, що вже відбулися, то ШТ призначені для екстраполяції у майбутнє даних, отриманих у результаті застосування ІАТ.

ТЕМА 8. АНАЛІТИКА ЯК ЗВАЖЕНИЙ ПІДХІД ДО ОЦІНЮВАННЯ І РОЗРОБКИ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

ТЕМА 9. СУТНІСТЬ ЛОГІЧНО-ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПІЗНАННЯ ВІДОМОГО ТА НЕВІДОМОГО В ПРОЦЕСІ АНАЛІТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ І ПРОГНОЗУВАННЯ

ТЕМА 10. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ АНАЛІТИЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ