4.2. Валютні цінності та валютні операції

До валютних цінностей на території України відносяться:

♦ валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають або вилучені з обігу та є законним платіжним засобом на території України; платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, чеки, акредитиви, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

♦ іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на гро­шові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одини­цях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірин­гових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за ме­жами України;

♦ платіжні документи та інші цінні папери (акції, обліга­ції, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акреди­тиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній ва­люті або банківських металах;

♦ банківські метали – золото, срібло, платина, метали платинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповідно до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з доро­гоцінних металів.

Валютними операціями на території України вважаються операції, пов'язані з:

♦ переходом права власності на валютні цінності, за ви­нятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

♦ використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованості та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

♦ ввезенням, переказуванням і пересиланням на тери­торію України та вивезенням, переказуванням і переси­ланням її за межі валютних цінностей.

Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у роз­рахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси вста­новлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України. Функціонування міжнародних товарно-грошових відно­син здійснюється за умови вільного обміну національної ва­люти на валюту інших країн, вільного обігу грошей за межами даної країни. Таким чином, ефективне включення у міжна­родні економічні відносини можливе лише на основі конвер­тованої валюти.

4.3. Інструменти валютного регулювання

У практиці валютного регулювання використовуються такі інструменти:

1. Девальвація валюти. Девальвація валюти передбачає цілеспрямовані дії відповідних інституційних структур, що мають на меті знизити обмінні курси валюти власної країни. Таке зниження використовується, з одного боку, для стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку, з іншого боку – для підвищення конкурентоспроможності і поліпшення торговельних позицій країни на світовому ринку.

2. Ревальвація валюти. Ревальвація валюти має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі ставиться мета утримати на внутрішньому ринку споживчий попит і стимулювати товарний імпорт і приплив інвестицій.

3. Валютна інтервенція є одним із найдійовіших інструментів валютного регулювання.

Механізм валютної інтервенції, санкціонованої МВФ як норма міждержавних валютних відносин, пов'язаний з операціями купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти своєї країни. Такі операції впливають на співвідношення на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці і викликають кореляцію її обмінного курсу.

Валютна інтервенція може здійснюватися:

• за рахунок використання власних резервів валюти;

• за допомогою своп-угоди – договору з певною країною з приводу отримання кредиту у валюті цієї самої країни, необхідної для здійснення валютної інтервенції;

• за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній валюті.

4. Корекція облікових ставок національного передбачає, що підвищення цих ставок веде до зростання (завдяки підвищенню попиту) курсів валюти, а скорочення – до зниження цього курсу.

Механізм впливу облікової процентної ставки національного банку на курс валюти здійснюється через операції цього банку з комерційними банками й іншими кредитними інституціями з обліку короткострокових державних зобов'язань (насамперед казначейських векселів) і переобліку комерційних векселів. Оскільки показником прибутковості капіталу в різних країнах є облікові процентні ставки й темпи інфляції у цих країнах неоднакові, то для коректного визначення дохідності обчислюються реальні процентні ставки з урахуванням "ефекту Фішера".

"Ефект Фішера" у такий спосіб пов'язує номінальні реальні процентні ставки (і), реальні процентні ставки (і реал.) та інфляцію (л): (1 + і) = (1 + і _реал.) (1 + л).

5. Валютні обмеження. Попередні чотири інструменти валютної політики є засобом економічного впливу держави на динаміку курсового співвідношення власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держав у механізм формування обмінних курсів - валютні обмеження, що являють собою систему нормативних правил, які регламентують права громадян і юридичних суб'єктів ринку щодо обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснення інших валютних операцій.

Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристичні поїздки, та ін.

6. Механізм регулювання платіжного балансу. Засобом впливу на валютні курси слугують також складові механізму регулювання платіжного балансу країни: експортні субсидії, митні тарифи, податкові пільги, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, та ін.

7. Конвертованість, або оборотність, національної грошової одиниці – це мож­ливість для учасників зовнішньоеко­номічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти і на­впаки, без прямого втручання держави в процес обміну.

Ступінь конвертованості обернено пропорційна обсягу і жорсткості валютних обмежень, що практикуються у країні.

Під обмеженнями варто розуміти будь-які дії офіційних інстанцій, які безпосередньо призводять до звуження можли­востей, збільшення витрат або появи невиправданих зволікань у здійсненні валютного обміну і платежів згідно з міжнародни­ми угодами.

Оборотність національної грошової одиниці забезпечує країні довгострокові вигоди від участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та інвестицій, а саме:

♦ вільний вибір виробниками і споживачами найбільш вигідних ринків збуту і закупівлі всередині країни та за кордоном у кожний даний момент;

♦ розширення можливостей залучати іноземні інвестиції і здійснювати інвестиції за кордон;

♦ стимулюючий вплив іноземної конкуренції на ефек­тивність, гнучкість і пристосування підприємств до зміни умов;

♦ підтягування національного виробництва до міжнарод­них стандартів щодо цін, витрат та якості;

♦ можливість здійснювати міжнародні розрахунки в національних грошах;

♦ на рівні народного господарства в цілому – спеціалізація з урахуванням відносних переваг, опти­мальне та економічне витрачання матеріальних, фінан­сових і трудових ресурсів.

Конвертованість має такі різновиди:

- Зовнішня конвертованість національної валюти надає рези­дентам право здійснювати операції з іноземною валютою з нере­зидентами. Нерезиденти мають можливість вільно переводити та конвертувати кошти в даній валюті.

Внутрішня конвертованість національної валюти надає резидентам право здійснювати операції з активами в іноземній валюті в середині країни. Вона передбачає можливість для громадян та організацій здійснювати платежі за кордон і купівлю іноземної валюти без будь-яких обмежень.

При повній конвертованості всі вітчизняні та іноземні громадяни та організації, які володіють певною сумою грошей даної країни, мають змогу без обмежень використовувати ці гроші на будь-які цілі.

При частковій конвертованості на операції купівлі та про­дажу застосовуються певні обмеження.

Заходи, спрямовані на вирішення проблеми конвертованості української національної валюти :

♦ створення сприятливих умов для вкладення коштів ре­зидентами і нерезидентами у національну економіку;

♦ сприяння процесу дедоларизації економіки шляхом зростання гривневих активів порівняно із вкладанням в активи в іноземній валюті;

♦ стимулювання експорту;

♦ створення для імпортерів умов, які сприяли б випуску національних імпортозаміщуючих товарів і розвитку відповідних виробництв;

♦ стимулювання надходжень та уповільнення відпливу з країни іноземної валюти;

♦ забезпечення ефективного функціонування національ­ної валютної системи завдяки збалансованості платіжного балансу;

♦ створення умов для гармонізації інтересів імпортерів та

експортерів;

♦ удосконалення структури внутрішнього валютного ринку з урахуванням міжнародної практики та запрова­дження нових видів міжнародних розрахунків, які є ефективними і зручними для учасників зовнішньотор­говельних угод.