ЩО ТАКЕ СОЦІОЛОГІЯ?

Ми живемо сьогодні, наприкінці двадцятого сторіччя, у світі, сповненому тривог, але водночас і дивовижних перспектив на майбутнє. Цей світ вирує змінами, позначений глибокими конфліктами, напругами та суспільними розколами, як і руйнівним впливом сучасної технології на навколишнє середовище. А проте ми спроможні контролювати свою долю і змінювати кожен своє життя, сподіваючись на краще, чого попередні покоління навіть уявити собі не могли.

Як постав сьогоднішній світ? Чому умови нашого життя так відрізняються від тих, за яких жили наші батьки й діди? В якому напрямку відбуватимуться зміни в майбутньому? Ці питання становлять щонайактуальніший інтерес для соціології — наукової галузі, яка, з огляду на сказане вище, має відігравати роль у новітній інтелектуальній культурі.

СОЦІОЛОГІЯ — це вивчення соціального життя людини, груп людей та суспільств. Це надзвичайно цікава й захоплююча справа, оскільки йдеться про нашу власну поведінку як суспільних істот. Поле соціологічних досліджень надзвичайно широке — від аналізу випадкових зустрічей між окремими індивідами на вулиці й до вивчення глобальних соціальних процесів. Один короткий приклад допоможе вам скласти елементарне уявлення про суть соціології та завдання, які вона перед собою ставить.

ПОЛЕ ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІОЛОГІЇ: ПЕРШИЙ ПРИКЛАД

Чи закохувалися ви коли-небудь? Безперечно, що так. Більшість людей ще зі свого підліткового віку знають, що це таке закохатися. Романтичне почуття любові є для багатьох із нас найсильнішим переживанням, яке ми будь-коли спізнавали. Чому люди закохуються? Відповідь на це запитання видається на перший погляд очевидною. В коханні знаходить вияв фізичний та особистісний потяг, який двоє індивідів відчувають одне до одного. Сьогодні ми можемо ставитися скептично до поняття "любов навіки", але ніхто не стане заперечувати, що закоханість — це та частина життєвого досвіду, яка виникає з базових людських емоцій. Якщо двоє закохуються одне в одного, то цілком природно, що вони прагнуть особистісного та сексуального завершення своїх взаємин — можливо, у формі шлюбу.

Проте ця ситуація, яка сьогодні видається нам самоочевидною, насправді — доволі рідкісна. Закоханість — це не той досвід, який переживають більшість людей у світі, а коли й переживають, то нечасто пов'язують із думкою про одруження. Ідея романтичного кохання набула повсюдного поширення в нашому суспільстві зовсім недавно, а в більшості культур узагалі ніколи й не існувала.

Лише в новітні часи на любов і сексуальність стали дивитись як на тісно пов'язані почуття. Історик середньовічної Європи Джон Босвел зазначав, якими дивними є сучасні уявлення про романтичне кохання. В середньовічній Європі ніхто по суті не одружувався з кохання. Була навіть така середньовічна приказка: "Палке кохання до своєї дружини — це подружня зрада". У ті часи і ще багато сторіч по тому чоловіки та жінки брали шлюб тільки для того, щоб утримати власність у руках родини або задля народження й виховання дітей, які працюватимуть у родинному господарстві. По одруженні чоловік і жінка могли стати близькими одне одному; проте це відбувалося, як правило, після шлюбу, а не раніш. Подеколи люди мали сексуальні взаємини поза шлюбом, але це пробуджувало в них лише частку тих емоцій, які ми ототожнюємо з коханням. На романтичне кохання дивилися, в кращому випадку, як на слабкість, а в гіршому — як на хворобу.

Наше сьогоднішнє поводження майже цілком протилежне. Босвел слушно говорить про "справжню одержимість новітньої індустріальної культури" романтичним коханням:

"Усі, хто поринає сьогодні в "море кохання", вважають це чимось цілком природним... Дуже мало дотеперішніх або неіндустріалізованих сучасних культур погодилися б із незаперечним на Заході твердженням, що "мета чоловіка — покохати жінку, а мета жінки — покохати чоловіка". Більшість людей у більшості історичних епох та країн визнали б таке визначення духовних поривань людини вельми вбогим!"

Таким чином, романтичне кохання не можна вважати за природне для людини; воно радше формується під дією широких суспільних та історичних впливів. А це якраз ті впливи, що вивчають соціологи.

Більшість із нас сприймають світ відповідно до знайомих характеристик з нашого особистого життя. Соціологія показує, що треба мати набагато ширший погляд на те, чому ми є такі, які ми є, і чому ми поводимося так, а не інакше. Вона вчить нас, що те, що ми сприймаємо як природне й неминуче, добре або істинне, може й не бути таким, і що наші "нахили" формуються під потужним впливом історичних та суспільних сил. Розуміння витончених, але складних і глибоких способів, в які індивідуальне життя кожного з нас віддзеркалює контексти нашого соціального досвіду, є фундаментальним для соціологічного світогляду.

РОЗВИВАЮЧИ СОЦІОЛОГІЧНЕ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ

Навчитися мислити соціологічно, тобто, іншими словами, засвоїти широкий погляд на речі, означає розвивати й плекати свою уяву. Як соціологи, ми, наприклад, повинні вміти уявити собі, як переживають досвід сексуальних стосунків та шлюбу люди (значна донедавна їх більшість), для яких ідеали романтичного кохання видаються чужими або навіть абсурдними. Соціологічні студії не можуть бути просто рутинним процесом набуття знань. Соціолог — це той, хто спроможний вийти за межі тісного кола особистих обставин і помістити речі в ширший контекст. Робота соціолога залежить від того, що американський автор К. Райт Мілз вдало назвав соціологічною уявою (Mills, 1970).

Соціологічна уява вимагає від нас передусім уміння "мислити себе" поза звичним перебігом особистого повсякденного життя, щоб поглянути на нього по-новому. Уявіть собі таку просту дію: ви п'єте чашку кави. Що ми можемо сказати щодо такої начебто нецікавої дії з соціологічної точки зору? Надзвичайно багато. По-перше, ми зауважимо, що пити каву — це не просто тамувати спрагу. Пиття кави має символічну цінність і є невід'ємним елементом нашої повсякденної суспільної діяльності. Часто ритуал, пов'язаний з питтям кави, має набагато більшу вагу, аніж сам акт споживання напою. Двоє людей, домовляючись про зустріч за кавою, мабуть, більше зацікавлені в тому, щоб зійтися й погомоніти, а не в тому, що збираються пити. Власне, в усіх відомих нам суспільствах споживання їжі й напоїв е нагодою для соціального спілкування та здійснення ритуалів. Ця тема взагалі багата на матеріал для соціологічного вивчення.

По-друге, кава — наркотик, який містить у собі кофеїн, що збуджує діяльність мозку. Проте тих, хто надуживає кавою, більшість людей західної культури не сприймає як наркоманів. Подібно до алкоголю кава вважається суспільно прийнятним наркотиком, тоді як марихуана — ні. Проте є суспільства, які терпимо ставляться до споживання марихуани чи навіть кокаїну, але не схвалюють споживання ані кави, ані алкогольних напоїв. Соціологи прагнуть з'ясувати причини таких контрастів.

По-третє, індивід, який випиває чашку кави, прилучається до надзвичайно складної структури суспільних та економічних відносин, що пронизує увесь світ. Виробництво, транспортування та розподіл кави вимагають безперервного здійснення ділових операцій та укладання контрактів між людьми, що живуть за тисячі кілометрів від споживача кави. Вивчення таких глобальних трансакцій є важливим завданням соціології, оскільки багато аспектів нашого життя сьогодні визначаються впливами та комунікаціями, що діють у масштабах усього світу.

І, нарешті, кожен індивідуальний акт споживання кави зумовлюється тривалим процесом попереднього суспільного тa економічного розвитку. Разом з багатьма іншими, нині звичними складовими компонентами західної дієти — такими як чай, банани, картопля та білий цукор — каву стали широко споживати лише з кінця дев'ятнадцятого сторіччя. Хоча цей напій походить із Середнього Сходу, проте його масове споживання в Європі поширюється під час західної колоніальної експансії, особливо активно здійснюваної півтора століття тому. Фактично вся кава, яку споживають у країнах

Заходу сьогодні, завозиться з територій (Південної Америки та Африки), колонізованих європейцями. Отже, її аж ніяк не можна вважати природною складовою західної дієти.

Вивчення соціології

Соціальна уява дозволяє нам бачити, що багато подій, які, здавалося б, стосуються лише індивіда, насправді віддзеркалюють набагато ширші проблеми. Розлучення, наприклад, може бути дуже важким випробуванням для когось, кому довелося його пережити,— Мілз називає це особистою проблемою. Але він же таки зазначає, що розлучення — це й важлива громадська проблема в такому суспільстві, як сьогоднішня Велика Британія, де понад третина шлюбів розпадаються в перші десять років. Безробіття, якщо звернутись до ще одного прикладу, можна вважати особистою трагедією для людини, яка втратила працю й неспроможна влаштуватися десь-інде. Одначе розміри цього лиха виходять далеко за межі особистого розпачу, коли мільйони членів якогось суспільства опиняються в такій ситуації: це вже буде громадська проблема, що виражає значну неґативну тенденцію суспільного розвитку.

Спробуйте поглянути таким же чином на своє власне життя. Не обов'язково брати до розгляду лише неґативні події. Подумайте, наприклад, про те, що спонукало вас розгорнути цю книжку, чому ви стали вивчати соціологію. Можливо, ви студент, який робить це, долаючи нехіть, лише для того, щоб виконати вимоги навчального курсу. А може, ви сповнені ентузіазму і прагнете довідатись якомога більше про цей предмет. Та хоч би якими були ваші мотиви, ви, певно, маєте багато спільного, не доконче знаючи про це, з іншими людьми, які теж вивчають соціологію. Ваше особисте рішення відповідає вашому становищу в досить широкому суспільному колі.

Чи відповідаєте ви характеристикам, які я зараз назву? Ви молодий? Білий? Походите з родини високопрофесійних фахівців або службовців? Виконували ви чи й досі виконуєте якусь погодинну роботу, щоб збільшити свій доход? Чи хочете ви влаштуватися на добру службу по закінченні навчання, коли дійдете висновку, що у вас немає особливих нахилів до студіювання? Чи ви собі чітко не уявляєте, що таке соціологія, коли думаєте, що вона стосується того, як люди поводяться в групах? Понад три чверті з вас відповіли б на ці запитання ствердно. Студенти коледжів не є типовими представниками населення в цілому, вони приходять туди здебільшого з привілейованих прошарків. І їхні погляди й поведінка переважно віддзеркалюють погляди й поведінку їхніх друзів та знайомих. Суспільне середовище, з якого ми походимо, значною мірою впливає на вибір рішень, які нам видаються доцільними.

Але припустімо, що ви дасте неґативну відповідь на одне або кілька з цих запитань. Тоді, ймовірно, ви походите з якоїсь суспільної меншини або з бідних верств населення. Можливо, ви людина середнього або навіть літнього віку. Проте й у цьому випадку щодо вас можна зробити якісь висновки загального характеру. Так, дуже ймовірно, що вам довелося витримати нелегку боротьбу, аби потрапити туди, де ви є; вам, певно, довелося долати недоброзичливу реакцію друзів та знайомих, коли ви їм сказали, що хочете вступити до коледжу; можливо також, що ви поєднуєте подальшу освіту з виконанням батьківських чи материнських обов'язків.

Хоча всі ми зазнаємо впливу соціальних середовищ, у яких ми перебуваємо, поведінка жодного з нас не визначається безпосередньо тільки середовищем. Ми самі маємо і створюємо власну індивідуальність. Саме соціологія має досліджувати взаємозв'язки того, що в нас формується суспільтвом, і того, що формується нами самими. Наша діяльність структурує (надає йому певної форми) навколишній соціальний світ і водночас сама структурується цим соціальним світом.

Поняття соціальної структури — надзвичайно важливе в соціології. Воно стосується того, що соціальні контексти, в яких перебігає наше життя, не складаються з абсолютно випадкових послідовностей подій або дій; вони структуровані або змодельовані різними способами. Існують певні закономірності в тому, як ми поводимося, й у тому, в яких взаєминах ми перебуваємо один з одним. Але соціальна структура зовсім не така, як структура фізична, скажімо, будинок, що існує незалежно від людських дій. Вона реконструюється щомиті самими ж таки "будівельними блоками", що її становлять,— людськими істотами, такими, як ви чи я.

Передбачувані й непередбачувані наслідки

Цей постійний процес конструювання і реконструювання суспільного життя будується на тих значеннях, яких люди надають своїм діям. Але наші дії можуть призвести до зовсім інших результатів, аніж ті, яких ми прагнемо. Соціологи проводять важливе розрізнення між цілями нашої поведінки, тобто між тим, що ми передбачаємо, і непередбаченими наслідками цієї поведінки. Наприклад, батьки можуть поставити собі за мету навчити своїх дітей поводитися в суспільно прийнятний спосіб. Щоб досягти цієї мети, батьки вдаються до суворих і авторитарних дій. Проте непередбачуваним наслідком їхньої авторитарної поведінки може стати те, що діти збунтуються й не захочуть підкорятися ортодоксальним стандартам поведінки.

Іноді дії, спрямовані на певну мету, мають наслідки, що фактично перешкоджають досягненню цієї мети. Кілька років тому в Нью-Йорку було запроваджено закон, що зобов'язував власників напівзруйнованих будівель відремонтовувати їх відповідно мінімального стандарту. Закон мав на меті поліпшити середній рівень осель, доступних для найбіднішого прошарку спільноти. В результаті власники занедбаних будинків узагалі покинули їх або почали використовувати для іншого призначення, через що задовільного житла для бідняків стало ще менше, ніж перед тим.

Те, що ми робимо у своєму житті, й те, як наші дії впливають на інших, можна осмислити через співвідношення передбачуваних і непередбачуваних наслідків. Завдання соціології полягає у вивченні результативного врівноваження між суспільним відтворенням і суспільним перетворенням. Суспільне відтворення стосується того, як суспільство зберігає свої головні ознаки в часі; суспільне перетворення — як воно з плином часу змінюється. Суспільне відтворення має місце тому, що існує безперервність у тому, що люди день у день і рік у рік роблять, і в нормах їхньої соціальної поведінки. Зміни відбуваються почасти тому, що люди хочуть, аби вони відбувалися, а почасти через наслідки дій, яких ніхто ані передбачає, ані планує.

ПЕРШОПОЧАТКИ

Ми, люди, завжди намагались якось пояснити свою поведінку, але упродовж тисячоліть наші спроби зрозуміти самих себе опиралися на усталені погляди, що передавалися від покоління до покоління й часто виражалися в релігійних термінах. (Наприклад, до появи новітньої науки більшість людей вірили, що природні явища, такі як землетруси, спричиняються богами або духами.) Об'єктивне і систематичне вивчення людської поведінки та суспільства — це взагалі наукове досягнення, початки якого датуються першими роками дев'ятнадцятого сторіччя. Тлом для виникнення соціології стала низка радикальних соціальних перемін, ініційованих Французькою революцією 1789 р., та індустріальною революцією в Європі. Процеси руйнації традиційних життєвих шляхів, що відбувалися внаслідок цих перемін, спонукали мислителів переглянути розуміння як суспільного світу, так і світу природи.

Визначальною умовою розвитку соціології стало використання науки та наукового підходу, на відміну від релігії, для розуміння світу. Питання, на які мислителі 19-го ст. прагнули віднайти відповідь, а саме: якою є людська природа? Чому суспільство має саме таку структуру? Як і чому суспільство змінюється?— залишаються актуальними і для покоління нинішніх соціологів. Різниця між сучасним світом і світом минулого є разючою, й допомогти зрозуміти цей світ, його майбутні обрії покликана зробити саме соціологія.

Огюст Конт

Жоден окремий індивід, звичайно ж, не може заснувати цілу галузь наукового знання, і людей, які зробили свій внесок у розвиток соціологічного мислення на його ранніх етапах, було чимало, проте особливе місце тут належить французькому авторові Оґюстові Конту (1798—1857 рр.), і, певно, він справді на це заслуговує, хоч би тільки за те, що саме він перший вжив слово "соціологія". Спочатку Конт користувався терміном "соціальна фізика", але цей термін уживали також декотрі з його інтелектуальних "опонентів". Конт хотів відмежуватись від їхніх поглядів, тож створив термін "соціологія" для тієї дисципліни, яку хотів започаткувати.

Конт вірив, що ця нова галузь науки зможе дати засноване на наукових фактах знання про суспільство. Він розглядав соціологію як нову науку, яку ще треба розвинути і яка має посісти своє законне місце серед інших наук — хімії, фізики та біології. Та соціологія, на його думку, все-таки найважливіша, комплексна, складена з усіх наук. Вона, твердив Конт, має сприяти покращенню добробуту людства завдяки застосуванню наукових методів, які дозволяють передбачати, а отже, й контролювати людську поведінку. В останні роки своєї діяльності Конт плекав абміційні плани перебудови французького суспільства зокрема і людських суспільств загалом на основі своїх соціологічних поглядів.

Еміль Дюркгайм

Праці іншого французького автора, Еміля Дюркгайма (1858—1917 рр.), мали більш тривалий вплив на сучасну соціологію, аніж праці Конта. Хоча Дюркгайм постійно посилався на ті або ті аспекти досліджень Конта, він вважав, що чимало ідей його попередника були надто спекулятивні й нечіткі і що Конт не зумів успішно зреалізувати свою програму — заснувати соціологію на науковому підмурку. Щоб стати науковою, згідно з Дюркгаймом, соціологія має вивчати соціальні факти, аспекти суспільного життя, що формують наші дії як індивідів, такі, наприклад, як стан економіки або вплив релігії. Дюркгайм вважав, що ми повинні вивчати суспільне життя так само об'єктивно, як учені вивчають світ природи. Його знаменитий перший принцип соціології був: "Вивчати соціальні факти як речі!"

Цим він хотів підкреслити, що суспільне життя можна аналізувати так само строго, як і природний світ.

Подібно до інших видатних засновників соціології, Дюркгайм переймався змінами, які трансформували сучасне йому суспільство. Він вважав, що суспільство зберігається завдяки спільним цінностям та звичаям. Його аналіз суспільних змін спирався на розвиток поділу праці (зростання кількості відмінностей між різними професіями). Дюркгайм висунув тезу, що поділ праці замінив релігію як основу суспільного єднання. З розвитком і поширенням поділу праці люди стають дедалі залежнішими одне від одного, бо кожна особа потребує товарів та послуг, які виробляються іншими. Згідно з Дюркгаймом, зміни в сучасному світі відбуваються так швидко й так інтенсивно, що спричиняють виникнення серйозних соціальних ускладнень, які він пов'язував з аномією, — почуттям безпорадності або розпачу, що його вселяє сучасне суспільне життя. Традиційні моральні норми та засоби контролю, що їх раніше забезпечувала релігія, значною мірою зруйновані сучасним суспільним розвитком, і це дає багатьом індивідам у новітніх суспільствах відчуття втрати сенсу їхнього повсякденного життя.

Одне з найбільших знаменитих досліджень Дюркгайма пов'язане з аналізом такого явища, як самогубство (Durkheim, 1952; перша публікація в 1897 р,). Самогубство видається суто особистим вчинком, наслідком невтішного особистого горя. Проте Дюркгайм показав, що суспільні чинники справляють фундаментальний вплив на суїцидальну поведінку, причому аномія є одним із найвпливовіших серед них. Відсоток самогубств із року в рік має повторюваний характер, і це вимагає соціологічного тлумачення. Можна висунути чимало заперечень щодо окремих положень Дюркгаймового дослідження, але воно залишається класичною працею, що й сьогодні зберігає свою соціологічну релевантність.

Карл Маркс

Ідеї Карла Маркса (1818—1883 рр.) різко контрастують з ідеями Конта та Дюркгайма, але подібно їм він вдавався до спроб тлумачення суспільних змін, що відбувалися в часи індустріальної революції. Політична діяльність молодого Маркса спричинилася до його конфлікту з німецькою владою; якийсь час він жив у Франції, а потім перебрався на постійне проживання до Британії як політичний вигнанець. Він писав багато й на різні теми. Навіть найсуворіші критики Маркса розглядають його діяльність як важливий внесок у розвиток соціології. В своїх працях він здебільшого зосереджував увагу на економічних питаннях і завжди пов'язував економічні проблеми із суспільними інституціями, через що його праці були і є багатими на соціологічні відкриття.

Марксів світогляд ґрунтувався на тому, що він називав матеріалістичною концепцією історії. На його думку, не ідеї і не цінності, що їх плекають люди, є головними рушіями суспільних змін (як вважав Дюркгайм), а економічні впливи. Конфлікти між класами багаті — бідні, спонукають до історичного розвитку. За висловом Маркса: "Вся людська історія була в найбільшій мірі історією класової боротьби".

Хоча Маркс писав про різні періоди історії, однак зосереджувався на змінах, що відбувалися в сучасному йому суспільстві. Найважливішими суспільними змінами він вважав ті, які були пов'язані з розвитком капіталізму. Капіталізм — це система виробництва, яка радикально відрізняється від попередніх економічних систем, відомих в історії, оскільки товари та послуги, що виробляються за цієї системи, продаються широким колам споживачів. Власники капіталу (фабрики, машини, великі суми грошей) утворюють панівний клас. Основна маса населення становить клас найманих працівників, або робітничий клас, що складається з людей, які не мають власних засобів проживання і змушені шукати роботи в тих, хто володіє капіталом. Таким чином, капіталізм — це класова система, в якій конфлікти є звичайним явищем.

Згідно з Марксом, у майбутньому на зміну капіталізму прийде суспільство, яке не матиме класів, тобто чітких ліній поділу між багатими й бідними. Він не хотів цим сказати, що в такому суспільстві зникне будь-яка нерівність між людьми. Радше він мав на увазі, що суспільства не будуть більше розколоті на невеликий клас, який монополізує всю економічну та політичну владу, і велику масу людей, що мають дуже мало вигоди від багатства, створюваного їхньою працею. Економічна система перейде до суспільної власності, і натомість виникне суспільство з більшою соціальною рівністю, а ніж те, яке ми маємо тепер.

Учення Маркса справило далекосяжний вплив на світ двадцятого сторіччя. Ще недавно, до падіння радянського комунізму, більш як третина населення земної кулі жила в суспільствах, чиї уряди заявляли, що черпають натхнення з Марксових ідей. Крім того, чимало соціологів перебували під впливом Марксової доктрини про класи та класовий поділ у суспільстві.

Макс Вебер

Як і Маркса, Макса Вебера (1864—1920 рр.) не можна назвати тільки соціологом; його коло інтересів охоплювало багато галузей знання. Народившись у Німеччині, де минула більша частина його творчого життя, Вебер був людиною з широким спектром наукового пошуку. Його праці стосуються галузі економіки, права, філософії та порівняльної історії не менш, ніж соціології, значна частина його наукового доробку присвячена розвиткові сучасного йому капіталізму. Як і інші мислителі свого часу, Вебер намагався зрозуміти сутнісні причини соціальних змін. Він перебував під впливом Маркса, проте до деяких провідних положень та висновків Маркса ставився дуже критично. Він відкидав матеріалістичне розуміння історії і надавав класовому конфліктові значно меншої вагомості, аніж Маркс. На думку Вебера, економічні фактори не слід недооцінювати, але й духовні ідеї та інші цінності мають не менший вплив на суспільні зміни.

У деяких із своїх найвідоміших творів Вебер аналізує ті особливі характеристики західного суспільства, що відрізняють його від інших великих цивілізацій. Він вивчав релігії Китаю, Індії та Близького Сходу і в процесі цих досліджень зробив великий внесок в соціологію релігії. При порівнянні провідних релігійних систем Китаю та Індії з релігіями Заходу Вебер дійшов висновку, що певні аспекти християнства сильно вплинули на розвиток капіталізму. Капіталістична перспектива виникла не тільки внаслідок змін у економіці, як вважав Маркс. На думку Вебера, культурні ідеї та цінності допомагають формувати суспільство і значною мірою визначають наші індивідуальні вчинки.

Веберове розуміння природи сучасних суспільств та причин поширення на весь світ західного стилю життя також істотно відрізняється від Марксового. Згідно з Вебером, капіталізм — особлива система організації економічного підприємництва — лише один із багатьох визначальних факторів, які формують суспільний розвиток. Набагато фундаментальнішим у формуванні капіталізму є вплив науки та бюрократії. Наука створила сучасну технологію і робитиме це й далі в усіх майбутніх суспільствах. Бюрократія — це єдиний засіб ефективної організації багаточисельних груп людей, і тому вона неминуче роздимається в процесі економічного й політичного розвитку. Процес розвитку науки, сучасної технології та бюрократії Вебер розглядав в сукупності як раціоналізацію — організацію суспільного й економічного життя згідно з принципами ефективності та на базі технічних знань.

ПІЗНІШІ МИСЛИТЕЛІ

Мішель Фуко та Юрґен Габермас

Серед найвидатніших соціологічних мислителів сучасності слід назвати французького автора Мішеля Фуко (1926—1984 рр.) і німецького вченого Юрґена Габермаса (нар. 1929 р.). Подібно до класиків — засновників соціології, жоден із них не був лише соціологом; обидва написали чимало праць також у галузі філософії та історії.

Фуко, як усі вважають, був однією з найблискучіших постатей у царині суспільних наук двадцятого сторіччя. У своїх працях він розглядав теми, подібні до тих, що їх аналізував Вебер у своїх дослідженнях бюрократії: розвиток системи в'язниць, лікарень, шкіл та інших великомасштабних організацій широкого плану. Пізніші наукові розвідки Фуко про сексуальність та особисте "я" також мали великий вплив, особливо на авторів феміністичного спрямування. Згідно з Фуко, "сексуальність" (як і романтичне кохання, про яке ми згадували раніше) існувала не завжди, а була сформована з розвитком суспільства. В сучасному суспільстві "сексуальність" стає тим, що ми "маємо",— властивістю "я".

Вивчення влади — тобто яким чином індивіди та групи досягають власних цілей усупереч цілям інших,— має надзвичайне значення для соціології. Класики Маркс і Вебер робили особливий наголос на владі; Фуко продовжив деякі із започаткованих ними напрямів думки. Наприклад, сексуальність, як він вважав, завжди пов'язана із суспільною владою. Він також виступив проти ідеї, що набуття знань веде до збільшення свободи. Натомість він розглядав знання як засіб стеження за людьми і контролювання їхніх дій.

Габермас, можливо, є провідним соціологічним мислителем сучасності. Він зазнав впливу Маркса і особливо Вебера, але, крім того, черпав і з інших традиційних джерел. Згідно з Габермасом, капіталістичні суспільства, що завжди перебувають у стані змін, мають тенденцію руйнувати моральний порядок, від якого вони фактично залежать. Ми живемо за суспільного ладу, в якому економічне зростання прагне вивищитися над усім іншим, але така ситуація призводить до втрати сенсу повсякденного життя. Тут Габермас повертається до Дюркгаймової концепції аномії, хоча й вдається до нового й оригінального способу ЇЇ використання.

ЧИ Є СОЦІОЛОГІЯ НАУКОЮ?

Дюркгайм, Маркс та інші засновники соціології вважали її наукою. Та чи справді ми спроможні вивчати людське суспільне життя на наукових засадах? Щоб відповісти на це запитання, ми маємо зрозуміти значення цього слова. Що таке наука?

Наука — це застосування систематичних методів емпіричного дослідження, аналізу даних, теоретичного мислення та логічної оцінки аргументів для організації знання про якийсь окремий предмет. Згідно з цим визначенням, соціологія прагне бути наукою. Вона включає в себе систематичні методи емпіричного дослідження, аналіз даних та оцінку теорій у світлі доказів та логічної аргументації.

Вивчення людей, однак, відрізняється від спостережень за явищами світу природи, й на соціологію не слід дивитись як на природничу науку в прямому розумінні. На відміну від об'єктів фізичної природи, люди — це істоти, які наділені свідомістю і вбачають у своїх діях сенс і мету. Ми навіть не зможемо більш-менш докладно схарактеризувати суспільне життя, якщо спершу не зрозуміємо, як люди тлумачать свою поведінку. Наприклад, щоб описати смерть як самогубство, ми повинні знати, які були наміри даної особи в той момент, що вона думала. Самогубство може статися тільки в тому випадку, коли в мозку індивіда виникає думка про самознищення. Якщо людина випадково потрапила під колеса автомобіля й загинула, ми не маємо підстав вважати, що вона вчинила, самогубство.

Те, що ми не можемо вивчати людей у той самий спосіб, що й об'єкти природи, в якомусь розумінні дає соціології певні переваги. Дослідники-соціологи мають певну вигоду внаслідок того, що можуть безпосередньо ставити запитання тим, кого вони вивчають,— іншим людям. З іншого боку, соціологія вимушена долати труднощі, з якими не зустрічаються вчені природничих дисциплін. Знаючи, що всі їхні дії доскіпливо занотовуються, люди часто поводяться не так, як за звичайних обставин. Вони можуть свідомо чи несвідомо "подавати себе" іншими, аніж є насправді. Вони можуть навіть спробувати "допомогти" дослідникові, даючи такі відповіді на запитання, яких, на їхню думку, від них сподіваються.