4. Закони текстотворення

Текст як цілісне утворення організований за певними законами. Урахування законів текстотворення допомагає будувати методику роботи з текстом, зокрема під час аналізу й створення тексту.

Закони текстотворення – це закони прагматичних, семантичних і комунікативних процесів, що організовують мовний матеріал для створення цілісного утворення – тексту. Ці закони керують текстотворенням на глибинному рівні або переходом з глибинного рівня на поверховий.

Так, закон інкорпорування (лат. incorporatio – уміщення, включення до свого складу) – провідний універсальний закон глибинного рівня тексту, який полягає в тому, що кожне наступне речення вміщує попереднє як особливий компонент. Цей закон викликає актуальне (комунікативне) членування речення – поділ на дві частини: тему (предмет мовлення) і рему (інформацію про предмет мовлення).

Приклад: Люди сиділи в залі. Там вони дивилися виставу. Перше речення позначимо як S1 = t1r1. (t – тема, r – рема). Друге речення тоді можна позначити як S2 = t2r2 = (t1r1) r2. Друге речення містить зміст попереднього: Там (у залі) вони (люди, що сиділи) дивилися виставу.

Закон контамінації (лат. сontaminatio – змішування) охоплює процеси переходу з глибинного рівня тексту на поверховий, регулює взаємне пристосування форм речень, що розташовані в тексті одне за одним. Необхідність такого пристосування спричинена законом інкорпорування. Контамінація може сприяти уникненню повторів, ліквідації зайвих суб’єктів (хто діє) або предикатів (інформація про дію). У наведеному вище прикладі іменник люди з першого речення відтворено в другому за допомогою займенника вони. У прикладі Дівчина співала. Спів її був чарівний форма вираження дії в першому реченні (дієслово) перетворилася в другому реченні в іменникову форму – співала – спів.

Обидва закони діють у взаємозв’язку та зумовлені один одним.

5. Класифікація текстів

Існує строката класифікація текстів залежно від покладених в її основу критеріїв. Так, за Ф. Бацевичем, визначають соціологічний, психолінгвістичний, власне комунікативний, функціонально-прагматичний критерії класифікації текстів.

За соціологічним критерієм виділяють відповідно до форми вираження тексти усні та писемні. Останнім часом поряд з усними та писемними тексами називають також нелінійні – гіпертексти, що мають своєрідну візуальну форму, у яку закладений фактичний матеріал і можливість майже безпосереднього спілкування, багата параграфеміка, символічні позначення, прихована пластична структура, абстрактні поняття й почуттєві образи (Н. Семчинська). Гіпертекст визначають як: 1) особливий метод побудови інформаційних систем, що забезпечує прямий доступ до інформації на підставі логічного зв’язку між її блоками; 2) систему представлення текстової інформації у вигляді мережі пов’язаних між собою текстових та інших файлів, яка застосовує нелінійний, асоціативно-фрагментарний і сітковий принцип репрезентації інформації. Соціологічний критерій допомагає також виділити функціонально-жанрові різновиди текстів, як-от: побутово-розмовні, офіційні, художньо-белетристичні. За функціональним виявом тексти поділяють на інформаційні, емотивні, фатичні, поетичні, метамовні.

У межах психологічного критерію здійснено класифікацію текстів за мірою спонтанності – спонтанні та підготовлені; за мірою алгоритмізованості/евристичності – фіксовані (наприклад, заповнення формуляра), напівфіксовані (вітання, прощання, подяка тощо) та нефіксовані тексти.

Власне комунікативний критерій виокремлює тексти, націлені на процес (розповіді, традиційні мемуари тощо), і тексти, націлені на результат (наукові тексти, ділові листи тощо).

Залежно від комунікативної мети є тексти-розповіді, описи й міркування (роздуми). У тексті-розповіді йдеться про пов’язані між собою події; у тексті-описі подається словесне зображення предмета, особи, явища, процесу, місцевості. Міркуванням (роздумом) називають такий текст, у якому щось доводиться, стверджується чи заперечується.

Функціонально-прагматичний критерій ураховує суб’єктивну міжособистісну модальність, сприяє виділенню нормативних, аксіологічних (оцінних), описових текстів.

У лінгводидактиці (науці про загальні теоретичні засади навчання мови) такий поділ текстів: 1) за характером авторства: первинні (оригінальні), вторинні (створені на основі первинних, наприклад, конспекти, шкільні перекази) і первинно-вторинні (огляди літератури, реферати проблемного типу, шкільні твори); 2) за способом передачі фабули: неперевно-фабульні та перервно-фабульні.

Останнім часом існуючі класифікації доповнили двома типами текстів за ціннісним спрямуванням – прецедентним (Ю. Караулов) і патогенним. Прецедентний – це текст, основними ознаками якого є особлива значущість для окремих особистостей і для значної кількості осіб, а також багаторазове звернення до нього в дискурсі цих особистостей; це так званий хрестоматійний текст, який відомий усім мовцям. Патогенний текст – це текст, що негативно впливає на свідомість та поведінку адресата. До патогенних відносять тексти, що загрожують суспільній моралі, спрямовані на підрив національних та державних інтересів, які мають шкідливий психологічний вплив тощо.

Таблиця 4