Відмінності усного й писемного текстів

Ознаки усного тексту	Ознаки писемного тексту
1) звукове втілення;	1) графічне втілення;
2) лінійність;	2) багатомірність;
3) обмеження часом.	3) безкінечність існування.

! Текст – найвища комунікативна одиниця.

Одиницями тексту на семантико-структурному рівні є висловлювання (реалізоване речення), міжфразна єдність (ряд висловів, об’єднаних семантично й синтаксично в єдиний фрагмент), фрагменти-блоки (об’єднання міжфразних єдностей).

На композиційному рівні виділяють одиниці якісно іншого плану – абзаци, параграфи, розділи тощо.

Одиниці семантико-структурного й композиційного рівнів перебувають у взаємозв’язку та взаємозумовленості.

2. Основні функції тексту

Текст виконує такі основні функції:

1. комунікативну (засіб передачі інформації);

2. пізнавальну (текст містить відомості про предмет, особу, явище тощо);

3. впливову (текст повинен викликати у слухачів емоційне ставлення до тих чи інших явищ, упливати на естетичні почуття адресатів).

У літературі наведено й інші функції тексту, такі як: соціальна, системна, емоційна, засіб збереження й передачі інформації, відображення психічного життя індивіда, продукт певної історичної епохи, форма існування культури, відображення певних соціокультурних традицій та інші.

3. Основні категорії тексту

Категоріями тексту називають його обов’язкові характеристики, ознаки, що виокремлюють текст з низки інших мовних одиниць.

Виявлення текстових категорій, засобів їх вираження відносять до останнього десятиліття ХХ ст. Найбільший внесок у розробку цієї проблеми зробили Х. Вейнрих, О. Воробйова, І. Гальперін, В. Дресслер, О. Селіванова, З. Тураєва, Р. Харвег. Однак і дотепер учені не мають одностайної думки щодо кількості категорій і засобів їх вираження. Розмежовуючи текстові категорії, учені виходять з того, що текст є насамперед продуктом, породженим мовною особистістю й адресованим мовній особистості.

До основних категорій тексту належать такі:

1. Категорія комунікативності визначає текст як складник типових моделей комунікації з обов’язковими компонентами (адресантом, адресатом, яких об’єднує повідомлення, презентоване текстом), логіку викладу матеріалу, його композиційну структуру, спрямованість усіх мовних засобів на реалізацію задуму та вплив на реципієнта (адресата). Комунікативність як концептуальна характеристика тексту інтегрує всі інші категорії, адже бути засобом комунікації – основне призначення будь-якого тексту. Комунікативність як окрему категорію вчені трактують неоднозначно. Здебільшого її розглядають як ознаку цілісності та єдності тексту – комунікативну єдність поряд з тематичною та структурною. Комунікативна єдність зумовлена комунікативною цілеспрямованістю тексту.

2. Категорія інформативності полягає в доборі й передачі певного обсягу інформації із підпорядкуванням меті повідомлення. Ця категорія забезпечує вербалізовану організацію знань, їх осмислення, передавання та декодування читачем. Інформативність тексту (від лат. information – повідомлення про стан справ, відомості про щось) у лінгвістиці визначають як предметно-смисловий зміст тексту – об’єкт сприйняття, зберігання й перероблення з тією чи іншою метою. Інформативність тексту представлена окремими його тематично-структурними компонентами – тобто частинами, що виконують певну функцію: описову, пояснювальну, розповідну, ілюстративну, мотивуючу тощо.

За І. Гальперіним, виділяють три різновиди інформації: змістово-фактуальну (містить події, факти, процеси, які відбуваються в дійсності, експліцитні, виражені вербально в предметно-логічних значеннях, на основі досвіду), змістово-концептуальну (виражає індивідуальноавторське розуміння відношень між явищами, що описані засобами попереднього типу інформації, задум автора), змістово-підтекстову (імпліцитний зміст тексту, що ґрунтується на здатності одиниць мови породжувати асоціативні та конотативні значення).

Змістово-фактуальна інформація – це експліцитне (зовні виражене) повідомлення про факти, події, процеси, що були, є й будуть відбуватися в дійсному або в уявному світі. Одиниці мови змістово-фактуальної інформації здебільшого використовують у прямих, предметно-логічних словникових значеннях, що закріплені за цими одиницями соціально зумовленим досвідом.

Змістово-концептуальна інформація містить авторське, індивідуальне розуміння зв’язків між подіями, явищами, їх значення в житті народу. Таку інформацію можна вилучити з усього твору, вона є творчим переосмисленням названих фактів, подій, процесів, що відбуваються в суспільстві й представлені автором у створеному ним уявному світі.

Змістово-підтекстова інформація ґрунтується на властивості мовних одиниць породжувати асоціативні й конотативні значення, нарощувати смисл висловлювання. Підтекстову інформацію читач сприймає на основі розуміння, розшифрування незвичних комбінацій мовних одиниць, особливої структури твору, символіки мови.

Тема тексту здебільшого пов’язана з інформацією змістово-фактуальною, а основна думка – із змістово-концептуальною. Ідейно-тематична єдність тексту створює його смислову цілісність.

Визначення цінності тієї чи іншої інформації зумовлене провідними чинниками певного дискурсу та відбитими в ньому способами уявлень про навколишній світ, духовність людей, їх культурні надбання тощо. Інформативність по-різному виявляється в текстах різних стилів, жанрів, типів мовлення. Тексти наукового стилю завжди розраховані на певне коло читачів, які мають достатній рівень підготовки до сприйняття відповідного матеріалу. Інформація про світ, відтворена в художньому мовленні, пов’язана з індивідуальним досвідом, психологічними особливостями учасників спілкування. У сучасній науці читання або слухання художнього тексту визначають як комунікативний акт між автором і читачем за допомогою тексту. Розглядаючи текст з таких позицій, сприймаємо автора (письменника) як суб’єкта, що говорить з читачем писаним словом. Сам письменник постає суб’єктом творчості, а комунікативні рівні тексту розглядають як засоби донесення авторського задуму до читачів.

3. Категорія зв’язності (когерентність – смислова зв’язність, когезія – структурна зв’язність) як основний текстостворювальний чинник формує семантику висловлювання (виділяють зв’язність радіального, лінійного (або послідовного, ланцюжкового) та паралельного типів).

Зв’язність тексту виявляється через зовнішні структурні показники, через формальну залежність компонентів тексту. Це основний текстотворчий чинник, що формує семантику висловлювання. Під зв’язністю розуміють узаємозалежність елементів тексту на різних мовних рівнях – лексичному, граматичному, стилістичному тощо. Текстова семантика – це семантика відношень. Когезія, за визначенням І. Гальперіна, становить внутрішньотекстові зв’язки, що реалізується за рахунок різноманітних мовних засобів (засобів зв’язку). Когезія часто вибудовується на основі асоціативності (подібно до того…, він пригадав.., у нього виникла думка…тощо).

Здебільшого в науковій літературі виділяють два основні типи зв’язності тексту: 1) зв’язність радіального типу (зв’язність за співвіднесеністю), коли окремі частини тексту зв’язані не безпосередньо одна з одною, а тільки „пучкоподібно” з темою всього тексту (словники, питальники тощо); 2) зв’язність лінійного типу, коли окремі частини тексту, наприклад, висловлювання, зв’язані безпосередньо одна з одною, залежать одна від одної (І. Ковалик). Поряд з послідовним способом зв’язку виділяють ще й паралельний. Суть його в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність виявляється у структурній подібності певних елементів тексту. Паралельний спосіб поєднання речень властивий часто емоційно наснаженому тексту. У методичній практиці оперують поняттями послідовний (ланцюжковий) і паралельний способи зв’язку, контактний і дистантний види зв’язку, що виникають між реченнями та складними синтаксичними цілими.

Послідовний зв’язок спостерігаємо тоді, коли певний елемент попереднього речення стає вихідним пунктом у наступному й вимагає подальшого розгортання думки. Паралельний зв’язок полягає в цілковитій рівнозначності певних елементів у контексті мовної одиниці більш високого рівня. Ця рівнозначність, як правило, знаходить формальний вияв у структурній подібності, передбачає повторювання сполучників, сполучних слів, прислівників, займенників тощо. Речення здебільшого мають однакову будову (синтаксичний паралелізм). Особливої експресії досягає висловлювання, коли синтаксичний паралелізм поєднано з анафорою – лексичним повтором.

Лінгвістичні засоби та механізми, що забезпечують зв’язність тексту, різноманітні: лексичні повтори, номінативні ланцюжки для називання того самого денотата, перифрази, синоніми, антоніми, пароніми, спільнокореневі слова, дейктичні засоби зв’язку, еліптичні конструкції тощо. Для позначення особливих засобів зв’язку, що забезпечують континуум (логічну послідовність), узаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій тощо, у науковій літературі вживають термін когезія.

4. Категорія цілісності дозволяє відчути текст у його ідіоматичності, відійти від уявлення про нього як про механічну суму компонентів (Л. Синельникова); зовнішніми ознаками цілісності тексту є обмеженість його початком і кінцівкою; поняття цілісності тексту приводить до його змістової й комунікативної організації (тоді як поняття зв’язності приводить до форми, структурної організації). Існує жартівлива характеристика цієї категорії, згідно з якою цілісним є висловлювання, „після якого ми можемо перервати свого співрозмовника і при цьому не здатися йому неввічливим” (Паардекопер). Цілісність визначають як функціонально-комунікативну співвіднесеність тексту з одним об’єктом. Передати цілісність є головним завданням комунікації, усупереч наявним у тексті розчленованості й деталізації. Цілісність постає певним інваріантом змісту, виражається вона за допомогою мовного коду, позамовних засобів спілкування. Цілісність може бути реалізована в синонімічних один до одного текстах, зокрема в первинному тексті – конспекті або рефераті первинного тексту – анотації.

5. Категорія членованості тексту виявляється в його здатності бути поділеним на певні смислові, структурні частини – складні синтаксичні цілі, розділи, підрозділи, у яких наявні вужчі, порівняно з цілим текстом, думки.

6. Категорія завершеності – це функція задуму, що покладений в основу твору й розгортається в низці повідомлень, описів, роздумів, розповідей та інших форм комунікативного процесу. Категорія завершеності проводить межу розгортання тексту, можливість незакінченості твору відповідає авторському задуму і згідно з цим декодується читачем: у незакінченості часом прихований глибинний смисл, навіть певний концепт твору; руйнування подальших намірів автора щодо закінчення твору світоглядно забезпечене.

Категорії тексту мають бути загальнотекстовими чи загальними та обов’язковими для всіх типів текстів і для кожного конкретного типу тексту зокрема.

! Текстові категорії накладаються одна на одну, що зумовлює виникнення певного єдиного утворення, яке якісно відрізняється від суми складників.