Провідні критерії визначення тексту

Форма мовлення	усна
	писемна
Структурно-семантична єдність елементів тексту	смисл
	структура
Кількість авторів тексту	монолог
	діалог, полілог
Заголовок	наявний
	нульовий
Кількість речень	одне речення, період
	складні синтаксичні цілі

Ототожнення тексту й дискурсу пояснюють насамперед подвійною природою тексту, за І. Гальперіним, „станом спокою й руху”. Представлений послідовністю мовних одиниць, текст перебуває в стані спокою, і ознаки руху виявлені в ньому імпліцитно (приховано). Але коли текст відтворюють (читають, промовляють), він перебуває в стані руху, і тоді імпліцитно в ньому виявляють ознаки спокою.

Аналіз різних визначень тексту дає змогу виділити такі його основні структурно-семантичні характеристики:

- текст як ланка процесу комунікації, проміжний елемент між адресантом і адресатом мовлення;

- текст як сукупність мовних одиниць нижчих структурних рівнів;

- текст як результат навчально-мовленнєвої діяльності;

- текст як спосіб пізнання дійсності, відображення мовної картини світу;

- текст як структурна й смислова єдність.

Найбільш поширене визначення тексту належить І. Гальперіну. На думку вченого, текстом є витвір мовленнєвотворчого процесу, що відзначається завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа, твір, що складається з назви (заголовка) й низки особливих одиниць (надфразних єдностей, або складних синтаксичних цілих), об’єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, та має певну цілеспрямованість і прагматичну настанову.

У деяких джерелах указано на можливість існування не тільки писемної, але й усної форми тексту. Наприклад, текст – результат мовленнєво-мисленнєвого процесу, реалізованого автором у вигляді конкретного письмового (або усного) твору згідно з мотивами, цілями, обраною темою, задумом та ідеєю, який характеризується певною структурною, композиційною, логічною та стилістичною єдністю („Педагогическое речеведение”).

В. Одинцов наголошує на тому, що текстом є „...певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність”.

Ґрунтовна лінгвістична характеристика тексту представлена українським енциклопедичним виданням:

Текст – (від лат. textum – тканина, зв’язок, поєднання) – писемний або усний мовленнєвий масив, що становить лінійну послідовність висловлень, об’єднаних у ближчій перспективі смисловими і формально-граматичними зв’язками, а в загальнокомпозиційному, дистантному плані – спільною тематичною і сюжетною здатністю. Одиницею тексту є реально вичленовуваний найменший словесний масив, що складається з лінійно розташованої сукупності речень, об’єднаних у тематичну і структурну цілісність, після якої йде інша цілісність того ж рівня. Найменша реальна одиниця тексту – надфразна єдність, абзац.

Критерій кількості речень у тексті вимагає відповіді на запитання „Чи може бути текстом одне речення? Якщо так, то за яких умов?” Тлумачиться це питання так: „Ознак реальної одиниці тексту може набувати й окреме (не періодичної структури) речення – якщо на ньому концентрується особлива увага, винесене воно в позицію абзацу й має звичайну для надзвичайної єдності смислову й структурну автономність. У структурі тексту постійно реалізується структура абзацу з усіма властивими йому смисловими й формально-граматичними засобами зв’язку висловлень (Енциклопедія „Українська мова”).

Узагальнювальне визначення тексту, подане в термінологічній енциклопедії: „текст (від лат. textum – тканина, сплетіння, поєднання) – цілісна семіотична форма лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегрована, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури”.

Визначення тексту з погляду комунікативної лінгвістики запропоноване Ф. Бацевичем: це „результат спілкування (інтеракції та трансакції), його структурно-мовна складова і одночасно кінцева реалізація; структура, в яку втілюється „живий” дискурс після свого завершення”. У такому визначенні текст постає як проміжний компонент комунікації, одиниця дискурсу, наголошено зокрема на його результативності, комунікативності.

У лінгводидактичному словнику-довіднику, текст визначено як „закінчений твір, що має власну внутрішню структуру, певну побудову та є продуктом монологічного або діалогічного мовлення, вираженим в усній та писемній формі”.

У шкільній практиці, як зазначає В. Мельничайко, термін текст може бути застосований не тільки для позначення цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Слово текст також уживають і в нетермінологічних значеннях, зокрема „текст словникового диктанту”, „текст вправи” (навіть якщо мовним матеріалом вправи є слова, словосполучення, речення, а не тексти).

Текст як цілісне утворення, єдність змісту й форми має такі ознаки:

• вияв культури, інтелектуальної й духовної діяльності людини;

• засіб впливу на свідомість і поведінку людини;

• сукупність різних мовних одиниць;

• середовище реалізації мовних одиниць;

• засіб мовленнєвої діяльності;

• результат і спосіб пізнання.

У науковій літературі текст розглядають:

1) з погляду інформації, що містить текст (текст – це інформаційна єдність);

2) з погляду психології його створення, як творчий акт автора, викликаний певною метою (текст – це продукт мовленнєвої й розумової діяльності суб’єкта);

3) з прагматичних позицій (текст – це матеріал для сприйняття, інтерпретації);

4) з погляду його структури, мовленнєвої організації, стилістики (роботи зі стилістики, синтаксису, граматики тексту, ширше – лінгвістики тексту).

! Текст (лат. textuт – „тканина, сплетіння, з’єднання”) – це витвір мовлення, цілісна структура, що складається з певної кількості речень. Поняття текст може бути використано не тільки на позначення цілісного літературно оформленого твору, але і його частини, достатньо самостійної з погляду мікротеми й мовного оформлення.

Текст = системність (побудова текстів за встановленими моделями) + індивідуальність (безкінечна варіативність матеріальної форми).

Текст репрезентує мовленнєву й розумову діяльність суб’єкта, яка розрахована на відповідну діяльність читача, його сприйняття. Звідси тріада: автор (творець тексту) – текст (матеріальне втілення мовленнєвої й розумової діяльності) – читач (інтерпретатор). Отже, текст є одночасно й результатом діяльності (автора) і матеріалом для діяльності (читача-інтерпретатора). У процесі пізнання смислу тексту читач інтерпретує текст за власною концептуальною картиною світу. У процесі інтерпретації допускається варіативність смислу, проте вона відносна, бо сам текст установлює певні обмеження.

Будь-який текст розрахований на чиєсь сприйняття. Звідси й подвійна спрямованість тексту: на автора-творця (можливо, і колективного) і на читача, що сприймає текст.

Текст – це поєднання вербалізованого й фонового знання. У тексті лінійно впорядкована сукупність знакових одиниць різного обсягу й складності, тобто це матеріальне утворення, що складається з елементів членороздільного мовлення; однак це матеріальне утворення містить щось нематеріальне, зміст (пор.: фонові знання – це знання реалій і культури, якими володіють автор і читач).

Текст як мовленнєве утворення складається з послідовно об’єднаних вербальних засобів, однак деякі значення в тексті можуть бути передані невербальними засобами: порядок слів, пунктуаційні знаки, знаки для акцентування значень – засоби виділення (курсив, розрядка), малюнки тощо. Відомо, що інформація, передана вербально й невербально, сприймається по-різному. Так, інформація, що міститься безпосередньо в текстовому повідомленні, засвоюється лише на 7 %, голосові характеристики сприяють засвоєнню 38 % інформації, наявність же візуального образу помітно підвищує сприйняття – до 55 %. Інформація, представлена вербально, впливає на свідомість індивіда, а використання різноманітних паралінгвальних засобів (тих, що супроводжують мовлення – гучність, темп, тембр голосу тощо) автоматично переводить сприйняття на рівень підсвідомості.

Останнім часом усе більш активним елементом текстотворення стає ілюстрація. Сполучення вербальних і невербальних (зображальних) засобів передачі інформації формує креалізований текст. Учені використовують й іншу термінологію на позначення цього феномена, як-от: полікодовий текст, семіотично ускладнений текст, зображально-вербальний комплекс. Узаємодіючи, вербальний та іконічний (гр. eikon – зображення) компоненти тексту забезпечують цілісність і зв’язність твору, його комунікативний ефект.

Креалізовані тексти бувають:

• з частковою креалізацією (вербальні й іконічні компоненти вступають в автосемантичні відношення, адже вербальна частина автономна, зображальні елементи факультативні: газетні, науково-популярні, художні тексти);

• з повною креалізацією (вербальні й іконічні компоненти взаємозалежні, зображення є обов’язковим елементом тексту: рекламні тексти (плакати, оголошення, комікси, карикатури, наукові й науково-технічні тексти).

Смислові зв’язки між компонентами в текстах з повною креалізацією представлені такими основними типами:

• вербальний компонент має певне значення, але не характеризується смисловою самостійністю поза зв’язком із зображуваним компонентом;

• вербальний компонент має певне значення й характеризується смисловою самостійністю, але не може бути правильно витлумачений поза зіставленням з іконічним компонентом.

? У науковій літературі остаточно ще не розв’язане питання щодо форми вираження тексту. Більшість учених доводить, що й усну, і писемну його форми можна вважати текстом.

Таблиця 3