Текст № 20

***

У центрі Києва, на Софійському майдані, понад де­в’ять сторіч височить пам’ятка давньоруського мистецт­ва – славетний Софійський собор.

Софія Київська... Чудове творіння народного генія, свідок високої культури й героїчного минулого. Важко уявити, скільки подій відбувалося в цих стінах, скільки людей побувало під її склепінням зі своїми радощами, сподіванками та горем. Собор був свідком блискучих зле­тів і поразок, гіркоти міжкнязівських усобиць. Його моза­їчну підлогу топтали копита монгольських коней, а жадібні руки загарбників тяглися до блискучих золотих прикрас. Так багато могли б розповісти ці давні стіни! Та як змуси­ти їх розкрити свої таємниці?

Тепер Софія – музей. На її місці, за словами літопис­ця, було колись поле поза містом. Ярослав Мудрий звів цей собор на честь перемоги над кочовими племенами – печенігами. Тоді місто розширилося, його оточили потуж­ними земляними валами, урочистим в’їздом до нього були Золоті ворота, споруджені у вигляді башти з надбрамною церквою Благовіщення. Перед тими, хто входив до голов­ного храму Стародавньої Русі, відкривалася величезна, з золотими переливами мозаїчна композиція головного ві­втаря з шестиметровою фігурою Марії-Оранти („тієї, що молиться”) у центрі. Для середньовічного киянина вона була захисницею міста, держави, його особистого щастя та майна. Під Орантою збереглася символічна компози­ція „Євхаристія” („Причастя апостолів”), а нижче від неї – „Святителі” („Отці церкви”). На південній, північній, захід­ній стінах на ктиторській фресці був зображений Ярослав Мудрий із сім’єю, що як засновник підносить модель храму Ісусові Христу. Збереглися лише фрагменти фрески, а слава про Софію поширилася далеко за межами Русі (С. Висоцький).

Текст № 21

У зв’язку з походженням тризуба цікаво взагалі розглянути роль числа три у наших предків. Народні перекази про Трояна вказують на трилике божество. У слов’ян також був ідол Триглав, якого дехто вважає найвеличнішим божеством. Триглав зображався з трьома головами, які позначали три царства: небо, землю, пекло. Сонце, повітря, вода – це триєдина сила, що лежить в основі буття. Людина, Простір, Час – це троїста суть нашого космічного існування. Цю триєдність світу уособлює в собі Трійця, у якій з’єднуються Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий. Тризуб схожий на верхівку хлібного колоса. У ньому визнають троїсту землеробську силу, що рівнозначна весні, літові та зимі, які відповідають сіянню, збиранню та приготуванню плодів землі. Рослини: тройзілля, трикутник, тройноголов’як і тройняг; троїста музика, триніжок, трійник, вили-трійчаки, батіг-трійчатка, дошка-трицалівка (трьохдюймовка) – чимало у навколишньому світі предметів, основою і природою яких є троїстість і триєдність.

Тризуб у Київській Русі зображували, уносячи в його форму національні елементи, але зберігаючи незмінною осно­ву. Він став родовим знаком князя Володимира та його нащадків. Одні вбачають у київському тризубі збірний образ із старовинної зброї – лука, стріл, меча, сокири. Інші з його елементів-літер складають напис „Володимир на столі (троні)”, який також зустрічається на стародавніх монетах. Той, хто цікавиться геральдикою, очевидно, зможе запропонувати й інші тлумачення походження різноманітних зразків тризуба... (В. Супруненко).