Текст № 8

***

Культура мовлення – це володіння нормами усної й писемної літературної мови, а також уміння використовувати виразні засоби мови в різних умовах спілкування відповідно до мети мовлення. Розрізняють такі критерії культури мови:

Правильність – це дотримання мовленнєвих, граматичних, стилістичних норм.

Комунікативна доцільність – уміння визначати стилістичну градацію слів й виразів та вживати їх у відповідних комунікативних ситуаціях.

Точність висловлення – уміння говорити максимально конкретно, не змішувати слова, близькі за звучанням (адресат – адресант).

Логічність викладу змісту висловлення означає правильність відображення фактів дійсності та їхніх зв’язків, обґрунтованість висунутої гіпотези, наявність аргументів „за” і „проти”, зведення аргументів до висновку, що доводить чи спростовує гіпотезу.

Ясність викладу передбачає зрозумілість мови її адресату. Вона досягається шляхом точного й однозначного вживання слів, термінів, словосполучень, граматичних конструкцій.

Доступність викладу – це здатність певної форми мови бути зрозумілою адресату, зацікавити його. Доступність передбачає ясність, але не все, викладене ясно, є доступним для розуміння кожної людини.

Чистота – запобігання в мові засобів, які відкидають норми моральності.

Під виразністю розуміють такі особливості структури мови, що підтримують увагу й інтерес у слухачів і читачів.

Розмаїтість засобів вираження – здатність використовувати великий обсяг лексичного запасу, зокрема синонімічні ряди (З книги „Культура мови”).

Текст № 9

Важливість писемності

Звукова мова й письмо як система умовних графічних знаків, використовуваних для передачі повідомлень іншим людям, почали своє існування не водночас. Письмо виникло на високому щаблі історичного розвитку людства, а саме – у період розкладу первіснообщинного ладу й виникнення класового суспільства й держави. З появою державного устрою з’являється потреба в листуванні в середині країни та із закордоном, у збереженні адміністративних, торговельних та інших приватних актів. З часу застосування письма почалась епоха документальної історії людства.

Тільки завдяки писемності ми дізнаємося про давні факти з історії. Наприклад, ще в другій половині ХІХ ст. історія Греції до VI ст. до н. е. залишалася маловідомою, не було будь-яких предметних чи писемних пам’яток. Старогрецькі ж міфи й епос (наприклад, поеми Гомера „Іліада” й „Одіссея”) історики не визнавали за достовірні історичні дані. На цій підставі заперечували не тільки згадку в Гомера про крітську державу Мінос, а й оповідання про троянську війну. Потрібні були достовірні історичні факти, які підтвердили б факти художніх творів. І вони були знайдені. 1870 року на березі Егейського моря вчені розкопали залишки легендарної Трої, а згодом й залишки Мікени на півострові Пелопоннесі. Початок ХХ ст. був ознаменований новим відкриттям: на острові Кріт розкопали розкішний палац, умовно названий „палацом Міноса”. Його велична архітектура, водопровід і художні вироби із золота і срібла свідчили про таку високу культуру місцевих мешканців, якої стародавня Греція у V ст. до н. е. не знала. Але при всій великій цінності знайдених пам’яток культури багато чого у відкритій цивілізації залишалося незрозумілим. Так, загадковим було те, який народ жив у свій час на острові Кріт, якою мовою він говорив, яким був соціальний лад того стародавнього суспільства. Відповіли на ці запитання виявлені тут писемні пам’ятки. Історичні пам’ятки написані різними письменами, чимало з яких становить загадку для вчених. Через це дослідження мистецтва письма (а значить, їх дешифрування) було актуальним і не втрачає актуальності й тепер (З журналу).