Теоретичний матеріал до вивчення теми

1. Поняття про сприйняття, розуміння, відтворення і створення тексту

Сприйняття, розуміння, відтворення і створення тексту здійснюється у процесі мовленнєвої діяльності людини, яка сприймає текст, оперуючи поняттями, формування яких відбувається поступово: від утворення образів неоформлених, неупорядкованих, синкретичних зчеплень окремих предметів, потім – понять-комплексів (асоціативних, колекційних, ланцюгових) і до справжніх понять. Уперше звернувся до наукового дослідження мовленнєвої діяльності людини на психічній основі В. Гумбольдт.

Створення й сприйняття мовлення – взаємопов’язані та взаємозумовлені процеси, складовими яких є операції аналізу й відбору адекватних задуму мовних одиниць. Створення висловлювання зумовлене мотивом, що породжує певну думку, вона оформлюється, опосередковуючись у внутрішньому слові, потім у значеннях зовнішніх слів і матеріалізується в словах, що функціонують у тексті. Сприйняття усного висловлювання починається роботою слухових аналізаторів, писемний текст засвоюється на основі зорового сприймання літер, що слід розглядати „як перший момент запуску зв’язків мовленнєвого рушійного аналізатора”.

Сприйняття висловлювання залежить від розуміння загального контексту: явного (експліцитного) – того, що можна безпосередньо спостерігати, і прихованого (імпліцитного) – мотивів, мети, прагнень, особистісних якостей мовців.

Розуміння полягає в установленні адресатом смислу тексту, усвідомленні ним авторських текстових стратегій, інтенцій (намірів).

Відтворення – це спроможність людини вербально кодувати створені уявлення.

2. Розгортання й компресія тексту

Розгортання тексту – механізм текстотворення, що полягає в приєднанні компонентів до реалізованої інформації, у генеруванні інформації; це розширення тексту, збільшення його параметрів.

Компресія тексту (лат. compressio – „стискання”) – це згортання параметрів тексту, зокрема звуження номінативного поля, якщо йдеться про рема-тематичні відношення в реченні.

Форми звуження тексту:

• План – порядок розміщення частин якого-небудь викладу, його композиція.

Планом тексту вважають внутрішньотекстові об’єднання елементів текстової інформації, зумовлені інтересами учасників спілкування, характером предмета мовлення і правилами мовленнєвої комунікації. Розрізняють такі види плану:

• фоновий (релятивний) план містить таку інформацію для реципієнта (адресата), що попередньо повідомляє про хід розкриття теми або супроводжує розгортання змісту тексту;

• сюжетний (референтний) план передбачає характеристику предмета мовлення;

• авторський план – авторські відступи, оцінки, характеристики.

• Конспект (лат. conspectus – „огляд”) – стислий письмовий виклад змісту чого-небудь (лекції, промови, статті).

• Тези (гр. thesis – „положення, твердження”) – стисло формульовані основні положення доповіді, лекції, повідомлення.

3. Порядок роботи над твором

Працювати над твором необхідно не за прямою послідовністю частин, а інакше.

1. Робота над темою твору. Тема твору звичайно надає досить широкі можливості його авторові, однак потрібно бути обережним: є ймовірність, що за поверхневими міркуваннями нічого стояти не буде, і тема твору виявиться нерозкритою. Тому на цьому етапі необхідно розбити тему на кілька питань і вибрати те, на що можна дати просту й аргументовану відповідь.

2. Після того, як тема сформульована, необхідно дати однозначну відповідь на питання твору. Цю відповідь слід пам’ятати, адже їй підпорядковано зміст основної частини.

3. Після написання основної частини твору варто звернутися до вступу. Вступ повинен бути розбитий на дві частини. Перша частина – актуальність теми, значущість її для автора твору, асоціації, ремінісценції, алюзії тощо. Друга частина – найбільш важлива: у ній варто мотивувати звуження теми, аргументувати свій вибір.

4. Останній етап – написання висновку. У ньому необхідно підбити підсумок основної частини, зробити висновки й вийти на більший рівень абстракції й генералізації, зв’язавши коло розглянутих вами питань.