Тема 15. Інституціоналізм. План.

15.1. Передумови виникнення та методологічні основи інституціоналізму.

15.2. Еволюція інституціоналізму у другій половині XX ст. – на поч. XXI ст. Неоінституціоналізм.

3. Г. Мюрдаль: синтез інституціоналізму і шведської школи.

Основні поняття теми: інституціоналізм, технократичний детермінізм, дихотомізація, техноструктура, неоінституціоналізм, "витрати використання ринкового механізму".

15.1. Передумови виникнення та методологічні основи інституціоналізму.

На початку XX ст. посилилися монополістичні тенденції в світовій економіці і особливо в США – найбагатшій країні світу. Перед країнами постала необхідність стримування стихійної монополізації та протидії її руйнівним наслідкам, створення нового господарського механізму, який би сприяв підтримуванню здорової конкуренції в економічному житті. Це сприяло формуванню нового напрямку в економічній науці, який тепер прийнято називати соціально-інституціональним, або просто інституціоналізмом.

Виникнення інституціоналізму обумовлено такими факторами:

1) трансформаційними зрушеннями в ринковій системі під впливом монополізації та корпоратизації економіки та проявами ринкової нестабільності – ознаками циклічності, проблемою зайнятості тощо;

2) наявністю соціальних суперечностей та посиленням впливу масових суспільних організацій та рухів (робітничого, профспілкового);

3) неспроможністю неокласичної доктрини підтримувати думку про самодостатність конкурентного ринку, його цілком автоматичне ефективне регулювання та невтручання держави;

4) потребою суспільного контролю над ринковим механізмом та демократичного реформування суспільних відносин.

В основі терміну "інституціоналізм" лежить поняття „інститут" (лат. institutio – образ дії, звичай, напрям). Воно розглядається як первинний елемент рушійної сили суспільства в економіці та поза її межами. До інститутів відносять державу, сім'ю, підприємництво, монополії, профспілки, релігію, общини, організації, все, що відображає звичаї, етику, правові рішення, суспільну психологію і еволюцію форм економіки. Таким чином, за логікою інституціоналістів, спосіб мислення, звичаї і традиції виступають як першопричина економічного розвитку суспільства. Реально існуючі економічні відносини виявляються похідними, тому економічний лад суспільства постає у специфічних формах.

Інституціоналісти розглядають державу як інструмент суспільного контролю і прогресу, як втілення інтересів суспільства, як орган, який повинен бути демократично організованим. Для них типовою була не тільки відсутність культу держави, а й явно обережне ставлення до зростання могутності держави.

Основні методологічні принципи інституціоналістів:

1) історико-генетичний метод - розгляд суспільних явищ у їх еволюції, визначення факторів та виділення етапів суспільного розвитку; це стимулювалося еволюційною теорією Дарвіна;

2) інтеграція економічних досліджень з іншими соціальними науками і заперечення „чистої” економічної теорії;

3) принцип технократичного детермінізму - в основі економічного розвитку, вважали інституціоналісти, лежить поступальний рух науки і техніки;

4) вихідною та основоположною в дослідженнях є категорія інституту (сукупність правових норм, звичаїв, традицій). Спираючись на технократичний детермінізм та категорію інституту інституціоналісти використовували методологічний прийом дихотомізації, тобто розглядали суспільне виробництво через взаємодію технологій (використання знань для досягнення корисних цілей) та інституцій (реальні форми організації економічної діяльності, мотиви та норми поведінки).

Інституціоналізм, таким чином, є якісно новим напрямом економічної думки. Він увібрав у себе кращі теоретико-методологічні дослідження кон'юнктури ринку попередніх шкіл економічної теорії, а також методологічний інструментарій історичної думки Німеччини (для дослідження проблем „соціальної психології" суспільства).

Економічні погляди раннього (критичного) інституціоналізму.

Виникнення інституціонального напряму в економічній думці пов’язують з іменами Торстейна Веблена, Джона Р. Коммонса і Уеслі Клера Мітчелла, які у своїх працях сформували ідеї і концепції нового напряму економічної теорії. Їх об'єднує антимонопольне спрямування, ідея врахування впливу на економічне зростання усієї сукупності суспільних відносин і необхідності державного втручання в економіку.

Торстейн Веблен (1857 – 1929) представляє соціально-психологічний напрям в інституціоналізмі. За його визначенням „інститути – це результат процесів, що відбувалися у минулому; вони пристосовані до обставин минулого, і тому не перебувають у повній гармонії з вимогами нинішнього часу". Звідси, на його думку, випливає необхідність їх оновлення відповідно до законів еволюції і „вимог нинішнього часу”, тобто традиційних способів міркування і загальноприйнятої поведінки. Еволюційна наука для нього – це „дослідження походження і розвитку економічних інститутів, а також погляд на економічну систему як на „кумулятивний процес”, а не „саморегульований механізм".

Т.Веблен доказував свою переконаність в еволюційному перетворенні суспільства. В історії людства Т. Веблен виділяє такі стадії: раннього та пізнього дикунства, хижого і напівмирного варварства, ремісничу і промислову. “Бездіяльний клас” сформувався тоді, коли був накопичений надлишок матеріальних благ і військовоначальники та жреці вирішили правити іншими людьми. У центрі нового способу життя знаходилася приватна власність, в основі якої були насильство і обман. Шляхом еволюційного розвитку формується суспільна ієрархія, на вершині якої виставлене напоказ неробство і споживання, розраховане на демонстрацію багатства.

Бурхливий прогрес техніки вступив у гострий конфлікт із прагненням людей до показної розкоші. Товари почали цінуватися не за їх корисними властивостями, а за тим, наскільки володіння ними відрізняє між собою людей. Формується "маєтний невиробничий" клас і його ставлення до економічного процесу характеризується як "відношення користолюбства, а не виробництва, експлуатації, а не корисності". Цей клас, на думку Т. Веблена, віддає перевагу "законам світу бізнесу", утвореним "скеровуючою і вибірковою дією законів хижацтва або паразитизму". Так, для представників саме цього класу можуть, очевидно, існувати особливі ціни на товари, які є показником їх "престижності", а не дійсним виявленням закону попиту, що тепер прийнято називати "ефектом Веблена". Останній характеризує ситуацію, за якої зниження ціни на товар сприймається покупцем як погіршення якості або втрата товаром "актуальності" чи "престижності" серед населення. І тому цей товар перестає користуватися попитом у покупців, а в протилежній ситуації, навпаки, обсяг купівлі із ростом ціни може зростати.

Розв’язання всіх суперечностей, повязаних із існуванням «бездіяльного класу» завершиться переходом влади до інженерно-технічної інтелігенції – технократів.

Антимонопольні реформаторські ідеї Т. Веблена, знайшли реальне практичне застосування уже в 30-ті роки – у період так званого нового курсу президента США Ф. Д. Рузвельта.

Уеслі Клер Мітчелл (1874 – 1948) у своїй основній публікації "Лекції про типи економічної теорії" (1935), наслідуючи ідеї Т. Веблена, наполягав на взаємозв'язку економічних проблем з неекономічними, особливо з проблемами соціології, культури та іншими, які зумовлюють психологію, поведінку і мотиви діяльності людей. Його вважають засновником економетрики.

У. Мітчелл в своїй інституціональній теорії зумів виявити вплив на економічні фактори (грошовий обіг, фінанси) так званих неекономічних факторів (психологічних, поведінкових та ін.) за допомогою конкретного вивчення цифрових показників і виявлення закономірностей у коливаннях (кон'юнктури) цих показників і спробував обґрунтувати концепції безкризового циклу за допомогою різних варіантів державного втручання в економіку. Вчений вважав можливим і необхідним державний вплив на економіку в сфері грошових, фінансових і кредитних відносин АЛЕ у взаємозв'язку із соціально-культурними проблемами і урахуванням психологічного аналізу.

Засобом пом'якшення циклічних коливань і досягнення сприятливої економічної кон'юнктури мало стати, на думку Мітчелла, створення спеціального державного плануючого органу. Планування при цьому передбачалось не директивне, а рекомендаційне, засноване на науковому прогнозуванні реальних цілей.

Джон Гелбрейт.

В сучасному інституціоналізмі є два напрямки: консервативний, який представляють такі економісти, як А. Берлі, Д. Бернхем, А. Грачі, У. Ростоу і ліберальний, представлений американськими вченими Дж. Гелбрейтом, Р. Хейлбронером, Л. Туроу та ін., які відстоюють ліберальні позиції у вирішенні соціально-економічних питань. Вони передбачають різні форми соціального контролю над економікою: реформи, які стосуються великих корпорацій, управління їх діяльністю, державні регулюючі заходи, що впливають на механізм ринкової конкуренції, ціноутворення, зайнятість тощо. Значне місце в організації соціального контролю відводиться плануванню, включаючи створення і розвиток державної системи програмування. Все це об'єктивно сприяє розвитку і вдосконаленнюдержавних форм господарювання.

Особлива роль інституціоналістами відводиться державі в організації і стимулюванні науково-технічного прогресу. У. Ростоу називає сучасний етап НТП "четвертою промисловою революцією", пов'язаною з широким впровадженням мікроелектроніки, нових методів телекомунікаційного зв'язку, лазерної електроніки і робототехніки, принципово нових штучних матеріалів. На його думку, саме держава має стимулювати НТП взявши на себе особливу турботу щодо організації фундаментальних досліджень, поліпшення системи освіти, професійного перенавчання, здійснення експериментальних, найбільш ризикованих у комерційному відношенні проектів.

Основна праця Дж. Гелбрейта – „Нова індустріальна держава. Ессе про американську економічну систему” (1967). Головна ідея - в індустріальному суспільстві влада належить великим підприємствам, які утворюють промислову систему.

Дж. Гелбрейт висунув поняття зрілої корпорації у порівнянні зі звичайною виробничою корпорацією (монополією), показав її як носія НТП. Об'єднання таких корпорацій становить кістяк індустріальної системи. У зрілих корпораціях влада і правління перемістились від власника до техноструктури, що складається із інженерно-технічного персоналу, який не входить до числа власників – це ті, хто має спеціальні знання, здібності і досвід групового прийняття рішень. Основна роль у техноструктурі належить провідним менеджерам, які приймають основні управлінські рішення.

Дослідження Дж. Гелбрейта спрямовані на розробку системи реформ, які в змозі забезпечити розв'язання гострих соціально-економічних проблем, істотно поліпшити становище суспільства. Для цього, на думку американського економіста, слід забезпечити "гарантійний прибуток усім членам суспільства", значно розширити соціальні програми. Дж. Гелбрейт рішуче виступає за скорочення воєнних витрат, які завдають, на його думку, "великих збитків економічному добробуту". Здійснення реформ Дж. Гелбрейт пов'язує з посиленням регулюючої ролі держави. На його думку, слід значно більше покладатися на фінансово-бюджетну, ніж на кредитно-грошову політику, поєднуючи її з підвищенням податків, скороченням федерального дефіциту і значним зниженням процентних ставок.

Економічна теорія Дж. Гелбрейта досить реалістично відбиває сучасний стан і проблеми економіки і передбачає дійові міри для її часткового оздоровлення.