Тема 7. Меркантилізм - перша в історії економічна школа.

План

7.1. Особливості та економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму.

7.2. Меркантилізм в соціально-економічній думці України (кін. XVI – поч. XVII ст.).

3. Прогресивне значення і обмеженість вчення меркантилізму.

Основні поняття теми: меркантилізм, «політична економія», “раціонального господарювання”.

7.1. Особливості та економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму.

Поняття “меркантилізм” – походить від латинського слова “merkari” –

торгувати. В англійській і французькій мовах “merkantile” – “торговий”.

М. встановив ряд закономірностей епохи первісного нагромадження капіталу. Меркантилізм – перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Для теорії меркантилізму характерні такі риси:

- об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства;

- гроші (золоті, срібні) розглядаються як найвища й абсолютна форма багатства;

- безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі;

- вороже ставлення до конкуренції як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках;

- ідеологія активного державного втручання в економічне життя, особливо контроль зовнішньої торгівлі.

Меркантилісти вважали доцільним:

- підтримку владою імпорту дешевої сировини, встановлення високого ввізного мита на промислові товари, заохочення експорту готової продукції;

- надання привілеїв і монопольних прав у виробничій і торговельній діяльності, регламентація чисельності та кваліфікації робітників, а також цін, стандартів якості та умов виробництва продукту;

-ріст населення для підтримки низького рівня заробітної плати, розширення бази оподаткування і нагромадження капіталу;

- недостатню увагу до розвитку сільськогосподарських галузей;

- виправдання колоніальної експансії;

- абсолютну монополізацію сфери зовнішньої торгівлі.

Економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму

У своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов два етапи:

І – ранній меркантилізм (РМ) або монетаризм (XV ст.).

ІІ – зрілий або пізній меркантилізм (ПМ) (XVІ – XVIIІ ст.).

Головною доктриною РМ був принцип накопичення золота та срібла у національних масштабах. Для цього ставилося два завдання:

1) зберігати гроші в певній країні;

2) залучати якомога більше грошей із-за кордону. Щоб досягнути позитивного сальдо в торгівлі ранні меркантилісти вважали за потрібне:

- встановлювати максимально високі ціни на експортовані товари;

- всебічно обмежувати імпорт товарів;

- не допускати вивезення з країни золота і срібла;

- фіксувати співвідношення між золотими і срібними монетами (система біметалізму);

- усі проблеми вирішувати шляхом максимального державного втручання, надавати перевагу прямим адміністративним методам.

Провідними представниками раннього меркантилізму були іспанець Хуан де Маріана (1536 – 1624 рр.), італійці Беніто Даванцатті (1529 – 1606 рр.), Гаспар Скаруффі (1519 – 1584 рр.) та англієць Вільям Стаффорд (1554 – 1612 рр.).

Для зрілого (ПМ): характерна теорія активного торгового балансу:

- джерелом національного багатства є прибуток від зовнішньої торгівлі;

-держава збагачується тим більше, чим більший експорт над імпортом;

-головними засобами збільшення активного торговельного балансу країни вважається: посередницька торгівля, експортні галузі промисловості, які працюють на вітчизняній і дешевій імпортній сировині;

-недоцільними визнаються заборони вивезення грошей за кордон і обмеження імпорту іноземних товарів.

Найбільш відомими представниками пізнього меркантилізму були англієць Томас Мен (1571 – 1641 рр.), італієць Антоніо Серра (точні дати життя не встановлено) та французи Жан Батист Кольбер (1619 – 1683 рр.), Антуан Монкретьєн (1575 – 1621 рр.).

Прихильники зрілого меркантилізму сприяли подальшому розвитку економічної думки. В часи панування меркантильних поглядів виникає термін «політична економія» та уявлення про предмет політичної економії.

Поняття складається з трьох грецьких слів: politicos – державний, суспільний; oikos – дім, домашнє господарство та nomos – правило, закон, а разом воно виглядає як наука про домашнє господарство.

Поява терміну «політична економія» пов'язана з французьким економістом Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем, який видав у 1615 р. свою наукову працю під назвою „Трактат політичної економії”, де зробив спробу надати поради монарху щодо того, як керувати державним майном.

Виходячи з поверхневої оцінки ринкових процесів, А. Монкретьєн ототожнював багатство з грішми, розглядав виробництво лише як передумову для створення багатства, джерелом якого вважав обіг (торгівлю). Особливу увагу при цьому надавав міжнародній торгівлі, оскільки лише вона приносить прибуток країні. Продуктивною вважав працю, зайняту в торгівлі, насамперед міжнародній.

Упродовж півтораста років після А. Монкретьєна політичну економію розглядали переважно як науку про державне господарство, про економіку окремих національних держав, що керувалися здебільшого монархами.

7.2. Меркантилізм в соціально-економічній думці України (кін. XVI – поч. XVII ст.).

Соціально-економічна думка України відрізнялась від західноєвропейських меркантилістських концепцій самобутнім та оригінальним підходом до вирішення проблем господарського життя.

Економічна політика Богдана Хмельницького містила елементи меркантилізму. Велика увага приділялася питанням зовнішньої торгівлі України, формуванню національного купецтва. Уміло здійснювалася політика протекціонізму через управління митними тарифами: імпортне й експортне мито становило 2% вартості товарів, а золото, срібло й дорогоцінне каміння звільнялися від імпортного мита, проте обкладалися високим експортним митом.

Помітну роль у розвитку соціально-економічної думки України в кін. XVI– поч. XVII ст. відіграла Києво-Могилянська колегія. Особливо значна роль відводиться її випускникові, а із 1711 р. ректору Феофану Прокоповичу (1681– 1736 рр.). В економічних поглядах він був прихильником меркантилізму, проповідував політику активного господарського і торгового балансу, якого, можна було досягти шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконалення системи державних органів управління і економічного протекціонізму. Ф. Прокопович вважав, що розвинена економіка – запорука загального добробуту і соціальної злагоди.

Яскравим виразником прогресивної економічної думки України цього періоду являється філософ і народний просвітитель Яків Козельський (1729 –1795 рр.). Він одним із перших в Україні досліджував економічні категорії простого і розширеного відтворення. Під першим він розумів виробництво без прибутку, а під другим – розширення виробництва за рахунок посилення гноблення кріпосних селян. Науковець вважав, що сільськогосподарська праця не є єдиним джерелом утворення “чистого продукту”, праця стає джерелом багатства у будь-якій сфері виробництва. Найефективнішою формою власності Я. Козельський вважав дрібну приватну власність, а спонукальним мотивом господарської діяльності дрібного власника – особисту вигоду.

У цей же період цікаві економічні ідеї висловлював Григорій Сковорода (1722 – 1794 рр.). Центральне місце у його економічних поглядах займала проблема людини та роль праці у її житті. Науковець виходив із того, що кожна людина повинна пізнати власну внутрішню природу, а природу людини визначає її здатність до праці. Пізнання людиною своєї внутрішньої природи та вибір роду діяльності за здібностями робить працю радісною, суспільно корисною, а людину – щасливою.

Водночас Г. Сковорода гнівно засуджував марнотратство і дармоїдство, прагнення непомірного збагачення. Філософ вважав, що саме ці вади негативно впливають на людину і вона втрачає людську сутність і гідність.