1.3. Економічна думка середньовіччя.

Основні джерела дослідження економічних ідей епохи середньовіччя:

- юридичні кодекси, цехові статути, міське право, покликані впорядкувати повсякденне господарське життя на основі стійких правових норм, захистити власність та регламентувати розподільчі відносини;

- релігійні твори, церковні пам’ятки, присвячені дослідженню етичних проблем та прагненню привести господарську практику у відповідність до божественних настанов;

- „єресі” та вимоги селянських повстань.

Середньовічний Схід. Особливості економічної думки Китаю.

Економічні трактати середньовічного Китаю стали продовженням давніх традицій. Приміром, праця чиновника Лі Гоу “План забезпечення держави, план посилення армії, план заспокоєння народу” (ХІ ст.) – класичний взірець конфуціанського світосприйняття. Основним інструментом збагачення держави є фінанси. Державне регулювання має здійснюватись так, щоб “у низах не відчували нестатків, а у верхах був достаток”. Для цього автор пропонував встановити державний контроль над ринком і цінами.

Ідеї державного регулювання економіки продовжував розвивати Ван Аньші – праця “Новий закон”. Основні положення цього проекту: (стимулювання праці селян через заміну натурального податку грошовим; захист селян і дрібних торговців від гніту лихварів шляхом надання їм державного кредиту під заставу майна і 20% річних; створення державного апарату управління торгівлею).

Основним джерелом процвітання країни проголошувалося землеробство як головний вид заняття. Торгівля і ремесло вважалисядругорядним заняттям, ставилось завдання зменшити кількість ремісників та торгівців, залучивши їх до сільськогосподарської праці. Особливо засуджувалось заняття великою торгівлею та лихварством.

Виникнення ісламу і відображення постулатів Корану в економічній думці арабських мислителів.

Коран (630 – 632) (назва походить від слова “кара'а”, що вперекладі з арабської означає “читати”, “декламувати”). Вивчення і тлумачення Корану – збірки проповідей, обрядових і юридичних положень, заклинань і молитов, повчальних розповідей і притч, поклали початок цивільному і канонічному мусульманському праву. К. освятив соціальну нерівність, що складалася в Аравії, приватну власність – проголосив жорстоке покаранняза посягання на неї. Згідно з Кораном одним із п'яти “стовпів віри”, тобто“правильної” поведінки, є обов'язкова добродійність (податок, дія), нарівні зякою рекомендується і добровільна милостиня (садака). При цьому доброчинність розглядається ісламом як загальнорелігійне і загальнодержавне зобов'язання.

Значне місце у К. відводиться торгівлі. На основі того, що “Аллах дозволив торгівлю”, торговельний прибуток визначається як нормальне явище, виправдовується ризик у торгівлі і дотримання договірних зобов'язань.

Водночас К. виступає проти надмірного збагачення, пропагуючи бережливість та невибагливість, а також засуджує лихварство, оголошуючи його породженням сатани. Дозволивши торгівлю Аллах заборонив позичковий процент.

Економічна думка феодальної Європи

Особливості:

- європейська середньовічна думка була під сильним впливом античності;

- участь у створенні економ. учень католицької церкви - економічна думка прикривалась богословськими текстами мудрого або повчального характеру.

Церква володіла великою кількістю землі і селян. Тому були важливими питання ефективного управління землею та одержання доходу. Відповідно самими досвідченими людьми того часу стали монахи-каноники (каноністи), церковні юристи.

Головні проблеми, які їх цікавили:

- Боротьба між селянською общиною і феодальним помістям (колонат, латифундія, вілла). Основою конфлікту була боротьба між общинною власністю і приватною. Відповідно, вічна економічна проблема: як заставити працювати раба і селянина на віллі і латифундії.

- Оброк і панщина, протиріччя між ними. Оброк більш прогресивний тому, що послаблює залежність між селянином і феодалом, панщина – та ж рабська праця.

- Протиріччя між натуральним і товарним господарством, селянами і міщанами.

Приміром, економічні питання середньовічного помістя знайшли свій відбиток в „Капітулярії про вілли” (Закон про маєтки) – ІХ ст., де:

- визначається монопольне право феодалів на земельну власність;

- натуральне господарство проголошується ідеальною формою організації економічного життя;

- як виключення допускається продаж надлишків продукції та купівля того, що не виробляється у маєтках власними силами;

Таким чином в „Капітулярії про вілли” закріплювалась залежність селян, а завдання економічної політики зводилось до зміцнення кріпосництва.

Економічні ідеї Київської Русі.

Видатною пам'яткою економічного життя є „Руська правда” (30 р. ХІ ст.) – збірник установлень правди, закону. „РП” встановлювала норми права відповідно до канонів християнської релігії, але визнавала вирішення судових суперечок за допомогою кривавого двобою. Більшість статей присвячено нормам господарських відносин – праву власності, принципам спадкування, покаранням за порушення орної землі, практиці відшкодування грошових і натуральних боргів, відповідальності представників різних соціальних груп.

З „РП” – ми довідуємося про грошову систему, металеві гроші та хутра, що виконували функцію товарних грошей, про торговельні відносини Русі із сусідами, про ціни на товари, про норми стягування відсотків із грошової позички. На відміну від західноєвропейських держав раннього середньовіччя, де лихварство вважалося гріховним, на Русі воно законодавчо регулювалось. „Руська правда” по суті не обмежувала розмір відсотка, він був тут дуже високим.

„Руська правда” – як юридичний документ, складений спочатку Ярославом Мудрим, доповнювався, редагувався його синами, а потім Володимиром Мономахом, використовувався і іншими слов’янськими князівствами упродовж ХІІІ – ХVІІ ст.

Економічні погляди каноністів.

Схоластика – як наука менше всього займалась дослідженням природи і суспільства. Схоластики прагнули поставити науку в залежність релігії, робили висновки із догматів церкви у відповідності інтересам феодалів. Свої твердження про явища суспільного життя вчені-схоласти виводили із церковних правил, так званих канонів церкви, тому їх і називали каноністами.

Особливістю раннього канонізму було засудження торговельного прибутку і лихварського відсотку, які розглядались як результат нечесного обміну і присвоєння чужої праці, тобто як гріх, тому вимагали заборони великої торгівлі і лихварства. Центральне місце у вченні каноністів займає положення про “справедливу ціну”, тобто ту яка забезпечувала рівний обмін і не містила прибутку.

В період пізнього Середньовіччя, коли посилилась соціальна диференціація суспільства, зросла чисельність міст та їх економічна могутність, розквітли ремесла, промисли, торгівля і лихварство, пізні каноністи відійшли від доказів, які опиралися виключно на тексти святого писання або праці церковних теоретиків. Пізнім каноністам властивий принцип двоїстості оцінок, який давав змогу посередництвом коментарів і уточнень початкове трактування явища або економічної категорії подати в іншому, навіть протилежному світлі.

Найвідомішим представником канонічної доктрини називають домініканського італійця, ченця Фому Аквінського (Аквіната, 1225 – 1274 рр). Його праця “Сума теології” стала свого роду енциклопедією католицизму, навіть сьогодні його вчення широко використовується Ватиканом. Двояка і компромісна позиція Фоми Аквінського прослідковується у трактуванні і економічних категорій (багатство, власність, гроші, торговельний прибуток).

Багатство – нагромадження золота і срібла вважалося штучним багатством, а отже грішним. Але, засуджуючи накопичення багатства приватними особами, Аквінат визнавав необхідним утворення скарбів у держави та церкви, мотивуючи це необхідністю здійснення благодійної діяльності.

Приватна власність розглядається як законний інститут людського суспільства, встановлений Богом. Цікаво, що Фома Аквінський ставив процес ціноутворення у залежність від соціального статусу учасників обміну і вважав “справедливою” не однакову, а різну для різних верств ціну на один і той самий товар, виправдовуючи прагнення людей до такого багатства, яке відповідає їх соціальному статусу. Один рівень добробуту: ціна повинна забезпечити реміснику, інший – церковнослужителю, третій – феодалу.

Торговельний прибуток і лихварський процент, на думку мислителя, можуть присвоюватися купцем і лихварем, якщо при цьому очевидно, що вони здійснюють цілком благопристойне діяння. Іншими словами, прибутки не повинні бути самоціллю, а заслуженою платою за те, що у торгівлі і позикових операціях мають місце праця, транспортні, матеріальні витрати і навіть ризик.

У економічній думці періоду середньовіччя був і другий напрям, відображений в єресях (неканонічних трактуваннях Біблії) і вимогах учасників селянських повстань. Єресі засуджували розкіш і багатство церкви

та духовенства, накопичене всупереч ранньохристиянським канонам, проповідували ідеї рівності всіх людей, відміни грошей, боргів, повинностей, непокори світській владі і мали яскраво виражену антифеодальну спрямованість. У подальшому ці погляди знайшли відображення в Реформації

– процесі розколу католицької церкви і виникнення протестантизму.

Реформація включала два напрями єресей:

1. Бюргерські (спрямований проти феодалізму, розкоші церкви. Висувалися вимоги усунення панства від влади і політичної діяльності, рівності всіх членів релігійних общин).

2. Плебейсько-революційні (доповнював перший вимогою громадянської рівності – селян і ремісників із сеньйорами, плебеїв (простолюдинів) із аристократами. Вимагалася відміна панщини, оброку, станових привілеїв і самих станів).

ЛІТЕРАТУРА:

1. Блауг М. Економічна теорія у ретроспективі. – К., 2001;

2. Ковальчук В. Історія світової та української економічної думки. – Тернопіль, 2004.

3. Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки: Навч.посібник. – К., 2008.

4. Ядгаров Я. История экономических учений: Учебник. – М., 1998.

5. Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р.Васильєва, Л.Горкіна, Н.Петровська та ін. – К., 1993.

6. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу. – К., 1996.