§ 3. Кваліфікація колізійної норми. Конфлікт кваліфікацііі

Особливості тлумачення колізійних норм пояснюються розв'язан­ням колізійної проблеми, тобто визначенням права, що застосовується (обрання компетентного правопорядку). У цьому і полягає мета «пер­винної» кваліфікації колізійної норми. Безпосередньо з процесом ви­бору права пов'язані проблеми кваліфікації, зворотного відсилання (у тому числі відсилання до права третьої країни), обходу закону та ін. «Вторинна» кваліфікація передбачає застосування норм обраного правопорядку і безпосередньо пов'язана з тлумаченням норм іноземного права, встановленням їх змісту, а також обмеженням застосування іно­земного права тощо.

Правова кваліфікація спрямована на визначення права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, а для цього перш за все необхідно з'ясувати правову природу відносин, які підлягають урегулюванню за участю іноземного елемента. У ст. 7 За­кону України «Про міжнародне приватне право» передбачено проце­дуру правової кваліфікації, де зазначено, що при визначенні права, яке підлягає застосуванню, суд повинен тлумачити норми і поняття відповідно до права України, а якщо юридичні поняття невідомі праву країни суду чи відомі під іншою назвою або з іншим змістом і не мо­жуть бути визначені шляхом тлумачення за правом країни суду, то при їх правовій кваліфікації може враховуватися також право іноземної країни. Таким чином, правова кваліфікація може проводитися, по-перше, за законом суду; по-друге, за іноземним законом.

Віддаючи перевагу правовій кваліфікації юридичних категорій за вітчизняним законом, законодавець передусім виходив з того, що тільки кваліфікація за законом суду в змозі забезпечити єдність розуміння

55

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

КОЛІЗІЙНОЇ норми і правозастосовний результат у рамках однієї держави. Крім того, не можна кваліфікувати відносини за іншим правом, оскільки питання про вибір цього права до застосування колізійної норми ще не вирішено. Тобто обсяг колізійної норми завжди формується за допомо­гою матеріальних категорій вітчизняного права, тому юридичну оцінку фактичним обставинам і потрібно давати згідно з ними. Але суд не по­винен обмежуватися виключно термінами та правовими категоріями внутрішнього права, тим більше тоді, коли йдеться про поняття, не відомі праву України. В таких випадках суд повинен зфаховувати чинні норми та принципи іноземних правових систем.

Узагалі-то правова кваліфікація здійснюється автоматично без будь-яких труднощів, однак іноді можуть виникати складні випадки, коли зовсім непросто визнати, під яку ж правову категорію слід підвести відповідні правовідносини. І тому при визначенні права, що підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, постає про­блема «конфлікту кваліфікації».

Цю проблему виявили наприкінці XIX ст. німецький юрист Ф. Кан і французький юрист Е. Бартен. Ф. Кан назвав її «прихованою колізією», а Е. Бартен — «конфліктом кваліфікації». Обидва автори досліджували таке явище самостійно, тобто незалежно один від одного, і дійшли висновку про те, що колізійні норми різних держав, використовуючи ідентичні терміни щодо визначення одних і тих самих правовідносин, можуть містити «приховану колізію», внаслідок чого виникає пробле­ма «конфлікту кваліфікації». Проблема кваліфікації підлягає розгляду у двох основних напрямках: кваліфікація понять обсягу колізійної норми (до них належать «форма заповіту», «форма правочинів», «по­зовна давність» та ін.) та кваліфікація понять, які складають її прив 'язку (це такі юридичні поняття, як «місце укладання угоди», «за­кон місця вчинення правопорушення» і т. д.). Отже, кваліфікація понять колізійної норми ускладнюється «конфліктом кваліфікацій», що виникає внаслідок відмінностей у визначенні тих самих понять різними правовими системами. Тобто юридичні поняття, з яких складаються обсяг і прив'язка колізійних норм різних держав, можуть за формою збігатися, але мати різний зміст. Прикладом кваліфікації понять прив'язки колізійної норми можуть бути угоди у сфері зовнішньої торгівлі. Так, зовнішньоторговельну угоду купівлі-продажу вчинено шляхом оферти, що надіслана із Парижа на адресу британської фірми до Лондона, а акцепт британської фірми надіслано із Лондона до Па­рижа. З погляду французького права правочин завершено в момент 56

Розділ III. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві

отримання акцепту в Парижі, який за французьким правом і є місцем укладання даного договору; з погляду англійського права угоду завер­шено в момент відправлення акцепту з Лондона, отже, у даному разі місцем укладання договору з точки зору цього права буде Лондон. Таким чином, французький суд може прийняти кваліфікацію поняття «місце укладання договору» за французьким правом, а англійський — за англійським правом'.

Наявність однакових колізійних норм у праві різних держав не гарантує однаковий вибір права. Він залежатиме від того, за право­вими поняттями якої держави тлумачитиметься колізійна норма на предмет її співвідношення з фактичними обставинами. Ілюстрацією цієї проблеми слугує приклад, який належить до кваліфікації понять обсягу колізійної норми і на сьогодні вже є класичним.

Російська громадянка, проживаючи в Росії, оформила заповіт. Пізніше, перебуваючи в Англії, вона одружилася з англійцем і про­жила в Англії всі останні роки. Після і"ї смерті чоловік претендував на майно своєї померлої дружини, яке знаходилося в Росії. Російська нотаріальна контора відмовила йому у виданні свідоцтва на спадку­вання, посилаючись на наявність заповіту, відповідно до якого все майно померлої російської громадянки переходило до її сина від пер­шого шлюбу. Тоді чоловік звернувся до російського суду з позовом про визнання свого права на спадкування, обґрунтовуючи його тим, що за англійським правом наступний шлюб скасовує попередній заповіт, зроблений особою, яка взяла шлюб. Отже, суд повинен вибрати право, що підлягає застосуванню (російське чи англійське), і визначити дійсність заповіту. Дійсність заповіту оскаржена фактом вступу заповідача у шлюб, тобто фактичні обставини містять і спадкові, і сімейні відносини. Яку колізійну норму застосовувати: норму, що передбачає вибір права за спадковими відносинами, чи норму, що передбачає вибір права за сімейними відносинами? Перш ніж відповісти на це запитання, слід дати юридичну оцінку наведеним фактичним обставинам, тобто дати їм юридичну кваліфікацію, а саме визначити: чи належить можливість скасування заповіту взяттям шлюбу до спад­кового права або до сімейного? Але дати «юридичну оцінку» чи дати «юридичну кваліфікацію» можна, як уже зазначалося, тільки на підставі права. І тут неминуче виникає запитання: за правом якої держави таку

' Лунц, Л. А Курс международного частого права [Текст] / Л. А. Лунц. - Т. 1 : Международное частное право: общая часть. ~ М. : Спарк, 2002. - С 253.

57

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

кваліфікацію слід дати? Російське сімейне і цивільне право не знає скасування заповіту фактом взяття шлюбу. Якщо кваліфікувати дані фактичні обставини за російським правом, то вони можуть бути віднесені тільки до спадкового права, а отже, для вибору права потрібно застосувати колізійну норму за спадковими відносинами.

Згідно з п. 2 ст. 1224 ЦК РФ («здатність особи до складання і ска­сування заповіту... визначається за правом країни, де заповідач мав місце проживання в момент складання заповіту чи акта») буде засто­соване російське право, відповідно до якого заповіт дійсний, і чоловік за другим шлюбом не має права на спірне майно. Якш,о кваліфікувати ті ж самі фактичні обставини за англійським правом, то спадкування за заповітом належить до наслідків взяття шлюбу, тобто до сімейних правовідносин. Тому для вибору права, що регулює спірне відношення, російський суд повинен звернутися до колізійних норм сімейного права. Відповідно до п. 1 ст. 161 Сімейного кодексу РФ стосунки між подружжям визначаються правом держави, на території якої подружжя має спільне місце проживання. Компетентним є англійське право, за яким заповіт є недійсним'.

Отже, для того щоб застосувати колізійну норму і вибрати право, яке підлягає застосуванню, необхідно кваліфікувати колізійну норму на предмет з'ясування змісту юридичних понять, з яких вона складається, і и співвідношення з фактичними обставинами, до яких вона має бути застосована.

Світовій практиці відома і правова кваліфікація за принципом «автономноїкваліфікації». У літературі з МПП було висунуто теорію «автономної кваліфікації», яка полягає у спробі тлумачити юридичні поняття автономно, тобто незалежно від матеріального права даної країни. Однак сформулювати загальні для права різних країн понят­тя — це завдання порівняльного правознавства і є більш складним процесом, оскільки стосується глибинних засад права різних держав.

Таким чином, існують три можливі варіанти пов'язання конфлікту кваліфікацій, а саме:

1. кваліфікація за законом суду (lege fori);

2. кваліфікація за тим правопорядком, до якого відсилає колізійна норма (lege causae);

3. кваліфікація за принципом «автономної кваліфікації».

' Международное частное право [Текст] : учебник / [Л. П. Ануфриева, К. А. Бекя-шев, Г. К. Дмитриева и др.] ; отв. ред. Г. К. Дмитриева. - 2-е изд., перераб. и доп. -М. : ТК Велби, Проспект, 2003. - С. 151.

58

Розділ III. Загальні засади правозастосування в міжнародному приватному праві