§ 4. Договір міжнародної кунівлі-продажу товарів

У праві різних країн існують різні положення, які регулюють купівлю-продаж товарів і суттєво розрізняються за своїм змістом, що

' Международное частное право [Текст] / сост. Н. Ю. Ерпылева, М. Б. Касенова. - М., 2007.-С 105-106.

^ Гражданский кодекс Республики Беларусь. - СПб., 2003. - С. 1036-1037. ^ Гражданский кодекс Республики Казахстан. - СПб., 2002. - С. 1021.

170

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

надзвичайно ускладнює правове регулювання цих відносин. Виходячи з теорії і практики МПП, доктринальних підходів та внутрішнього за­конодавства держав, слід визначити такі особливості, що притаманні даній категорії договорів:

1. договір міжнародної купівлі-продажу товарів — це угода суб'єктів МПП, спрямована на встановлення, зміну і припинення прав та обов'язків у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів;

2. дії суб'єктів МПП у сфері міжнародної купівлі-продажу товарів мають комерційний характер;

3. комерційні підприємства суб'єктів договірних відносин з між­народної купівлі-продажу товарів на момент укладення договору зна­ходяться в різних державах.

Правова регламентація відносин, що виникають з приводу укла­дення, зміни та розірвання даної категорії договорів, здебільшого відбувається у міжнародно-правових актах. Найбільш значущими серед них є Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів', прийнята в 1980 р. у Відні, та Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів^ прийнята в 1974 р. у Нью-Йорку. Україна є учасницею обох цих Конвенцій.

Віденська конвенція ООН 1980 p. являє собою сукупність між-народно-нравових норм, головною метою яких є створення єдиного правового режиму угод міжнародної купівлі-продажу товарів. Вона має універсальний характер, оскільки в ній враховано принципи та інститути, характерні для різних правових систем, а також принципи рівності та взаємної вигоди.

Договорами міжнародної купівлі-продажу товарів за цією Кон­венцією є «договори купівлі-продажу, котрі укладають контрагенти, комерційні підприємства яких знаходяться у різних державах». При­чому за Конвенцією, якщо держава має декілька комерційних підприємств, то положення Конвенції застосовуються до комерційного підприємства, з яким договір має найбільш тісний зв'язок.

Положення Конвенції є обов'язковими для фізичних і юридичних осіб, що перебувають під юрисдикцією держави — учасниці Конвенції, тільки якщо інша сторона за укладеним договором міжнародної купівлі-продажу також перебуває під юрисдикцією іншої держави — учасниці Конвенції.

' Офіц. вісн. України. - 2006. -№ 15. - Ст. 1171.

' Відом. Верхов. Ради України. - 1993. - № 36. - Ст. 368.

171

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Норми Конвенції також мають диспозитивний характер, зокрема:

1. сторони можуть виключити застосування положень Конвенції повністю або відступати від них (ст. 6 Конвенції);

2. держава при приєднанні до Конвенції може зробити застережен­ня про те, що для неї не буде юридично обов'язковою або частина II «Укладення договору», або частина ПІ «Купівля-продаж товарів» (так, при приєднанні до Конвенції в 1989 р. УРСР зробила заяву щодо обов'язковості письмової форми для даної категорії договорів').

Регулюючи процедуру укладення договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, а також права та обов'язки сторін, які випливають із контракту, Конвенція не застосовується до продажу товарів для осо­бистого користування, з аукціону, в порядку виконавчого провадження, фондових і забезпечувальних паперів, акцііі:, оборотних документів та грошей, суден водного і повітряного транспорту, суден на повітряній подушці, електроенергії (ст. 2). Крім того, вона не зачіпає питань дійсності самого договору чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю та наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар (ст. 4).

Іншим відомим міжнародним документом у сфері міжнародної купівлі-продажу є Нью-Йоркська конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 р. У 1980 р. було прийня­то Протокол про зміну її положень з метою приведення їх у відповідність з нормами Віденської конвенції про міжнародну купівлю-продаж то­варів.

Згідно з положеннями Нью-Иоркської конвенції під строком позовної давності слід розуміти проміжок часу, внаслідок закінчення якого вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів чи пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути за­доволені. Конвенція встановлює єдиний строк позовної давності — чотири роки.

Питання правової регламентації відносин, що виникають з догово­рів міжнародної купівлі-продажу товарів, вирішуються і в інших міжнародних договорах, наприклад, конвенціях УНІДРУА. 1988 р. про

' Про приєднання Української Радянської Соціалістичної Республіки до Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів : Указ Президії Верхов. Ради Української РСР від 23 серпня 1989 р. // Система інформаційно-правового забезпе­чення ЛІГА:ЗАКОН® - К. : Ліга, 2009 - файл P897978.LHT.

172

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

міжнародний фінансовий лізинг'; про міжнародний факторинг^. Україна також бере участь у них.

Міжнародні звичаї відіграють важливу роль у міжнародній торгів­лі та торговельному мореплавстві. Зміст великої кількості зовнішньо­торговельних угод визначається міжнародними торговельними зви­чаями. Наприклад, при морському перевезенні вантажів значного по­ширення набули звичаї торгового порту, які застосовуються при навантаженні та розвантаженні суден. На торговельні звичаї посилаєть­ся й зовнішньоторговельний арбітраж у процесі розгляду господарсь­ких спорів.

Відповідно до доктринальних позицій більшості країн світу міжнародний звичай (у тому числі міжнародний торговельний звичай) є джерелом сучасного МПП. Головними системоутворювальними ознаками міжнародного торговельного звичаю є: тривалість існування; систематичне однакове застосування; визначеність; відповідність ім­перативним приписам публічного порядку.

У більшості країн звичай (у тому числі міжнародний торговельний звичай) використовується як норма, що доповнює закон.

Згідно зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН міжнародний звичай є доказом загальної практики, визнаної як правова норма\ Міжнародні звичаї (міжнародні торговельні звичаї) можуть мати як правовий, так і неправовий характер (узвичаєння). Правовий характер вони мають у разі, якпіо санкціоновані відповідним компетентним органом держави. Для застосування звичаю необхідне виконання двох головних умов: по-перше, наявність волі сторін, ш;о означає обо­в'язковість звичаю у разі, коли сторони включили його в текст догово­ру за принципом автономії волі; по-друге, використання звичаю право-застосовними органами незалежно від волі сторін у разі, коли його визнають як правову норму. Це правило може випливати із загальних норм законодавства держави або із судової практики.

Однак складність використання міжнародних торговельних звича­їв та узвичаєнь у конкретних правовідносинах обумовлена насамперед

' Україна приєдналася згідно із Законом України від 11 січня 2006 р. «Про при­єднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» // Офіц. вісн. України. - 2006. - № 6. - Ст. 278.

^ Україна приєдналася згідно із Законом України від 1 січня 2006 р. «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг» // Офіц. вісн. України. - 2006. - Ст. 279.

' Система інформаційно-правового забезпечення ЛІГА:ЗАКОН® - К. : Ліга, 2009 ~ файлМи4500іи.ЬНТ.

173

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ТІЄЮ обставиною, що вони не завжди збігаються за змістом у законо­давстві різних держав. З метою подолання проблем, що виникають у зв'язку із цим, здійснюються узагальнення подібних правил, їх­ня класифікація та тлумачення. Особливе значення в розробленні стандартів, ділових звичаїв та інших уніфікованих правил у сфері зовнішньої торгівлі має діяльність міжнародних організацій, таких як Міжнародна торговельна палата (МТП), Європейська економічна комісія ООН, Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ), Міжнародний інститут уніфікації приватного права (УНІДРУА), Міжнародна морська організація (ММО).

Серед найважливіших актів, прийнятих цими міжнародними ор­ганізаціями в галузі регулювання зовнішньоторговельних відносин, слід виділити Принципи міжнародних комерційних договорів (Прин­ципи УНІДРУА), розроблені Міжнародним інститутом уніфікації при­ватного права в 1994 р.

Метою цього документа є розроблення зводу універсальних принципів, призначених для використання незалежно від правових традицій, а також економічних і політичних умов держав, де вони за­стосовуватимуться. Принципи УНІДРУА присвячені регулюванню загальних положень у сфері договірних зобов'язань, містять положен­ня стосовно процедури укладення договору, його змісту, виконання договору, визначення дійсності зовнішньоторговельного контракту і його тлумачення. Принципи УНІДРУА підлягають застосуванню у разі, якщо сторони погодилися на те, що їх договір буде врегульова­но нормами цього документа. Крім того, принципи УНІДРУА можуть використовуватися для тлумачення міжнародних уніфікованих право­вих документів.

Одним з найбільш важливих актів МПП, що забезпечують у цей час однакове розуміння і застосування основних принципів міжнародних торговельних відносин, є Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ШКОТЕРМС). Цей документ уперше опубліковано МТП у 1936 р. і діє в редакції 2000 р.'

Правила Інкотермс-2000 включають так звані базисні умови по­ставок. Вони містять правила тлумачення 13 найбільш уживаних тор­говельних термінів у зовнішній торгівлі. Всі вони мають короткі най­менування (FCA, DDP, EXW і т.д.), що являють собою абревіатури їхньої назви англійською мовою. Правила, що містяться в термінах,

' Уряд, кур'єр. - 2002. - № 63, 68. 174

Розділ VII. Правочини та зобов 'язання в міжнародному приватному праві

можуть застосовуватися до поставок усіх видів товарів при їх перевезенні повітряним, водним, автомобільним, залізничним або змішаним видами транспорту. Однак при цьому слід мати на увазі, що деякі терміни (FAS, FOB, CFR, GIF, DES і DEQ) можуть бути ви­користані тільки при укладенні контрактів, які передбачають переве­зення вантажів у рамках морських чи водних сполучень.

Усі терміни, що містяться в Інкотермс-2000, поділено на чотири групи. Перша із цих груп — група «Е» — передбачає, що продавець надає товари покупцеві безпосередньо на власних площах (у своїх приміщеннях) — EXW (із заводу). Відповідно до термінів другої гру­пи — групи «F» — продавець зобов'язується надати товар у розпоряд­ження перевізника, найнятого покупцем, у погодженому географічному пункті: FCA (франко-перевізник), FAS (франко вздовж борту судна) і FOB (франко-борт). Відповідно до термінів третьої групи — групи «С» — продавець сам зобов'язується укласти договір перевезення. Про­те при цьому він не несе ризику випадкової загибелі або пошкодження майна, а також будь-які інші додаткові витрати після завантаження то­вару на транспортний засіб: CFR (вартість та фрахт), CIF (вартість, страхування та фрахт), СРТ (фрахт/перевезення оплачені до) і СІР (фрахт/ перевезення та страхування оплачені до). Терміни четвертої групи — групи «D» — передбачають, що продавець приймає на себе всі витрати і ризики до моменту поставки товару в країну призначення; DAF (по­ставка до кордону), DES (поставка з судна), DEQ (поставка з причалу), DDU (поставка без сплати мита) і DDP (поставка зі сплатою мита).

Міжнародні правила тлумачення торговельних термінів мають рекомендаційний характер. Тому сторони контракту мають право за­лежно від виду транспорту або характеру взаємовідносин обрати будь-яку схему зовнішньоторговельної операції згідно з Правилами Ін-котермс-2000 та укласти на іТ основі договір. Якщо ж окремі питання визначаються сторонами в договорі інакше, ніж у Правилах Інко-термс-2000, то такі положення повинні бути повністю викладено в контракті.

Серед інших документів, присвячених уніфікації торговельних правил та звичаїв, слід назвати Уніфіковані правила по інкасо в редакції 1995 р. та Уніфіковані правила і звичаї для документарних акредитивів у редакції 1993 р.' Менш відомими документами є Типовий закон

Юрид. вісн. України. - 2008. - Серп. - № 34.

175

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитні перекази', Типовий закон ЮНСІТРАЛ про електронні підписи^ та ін.